Дія

Related posts:

1. Хронотоп Хронотоп (грецьк. chrоnos – час, topos – місце) – взаємозв’язок часових і просторових характеристик зображених у художньому творі явищ. Час у художньому світі (творі) постає як багатовимірна категорія, в якій розрізняють фабульно-сюжетний час і оповідально-розповідний (нараційний) час. У такий спосіб виявляють розбіжність між тим, коли згадані, описані події відбулись і коли про них повідомив оповідач […]...
2. Локальний прийом Локальний прийом (лат. localis – місцевий) – застосування в художньому творі зображально-виражальних засобів, тісно пов’язаних з місцем дії у сюжеті, розглядається як прояв місцевого колориту (фр. couier locale), використовуваного письменниками при зображенні певного етнічного середовища тощо (діалектизми, жаргонізми і т. п.). Цей прийом, запроваджений романтиками, набув широкого поширення у літературі. Активно використовували його М. Коцюбинський […]...
3. Сюжет Сюжет (фр. sujet – тема, предмет) – подія чи система подій, покладена в основу епічних, драматичних, інколи ліричних творів, спосіб естетичного освоєння й осмислення, організації подій (художньої трансформації фабули), рух характерів у художньому часі й просторі. С – динамічний аспект твору, ланцюг зображуваних подій, у тому числі й переживань, думок, У творі відбувається розгортання дії […]...
4. Коментар Коментар (лат. commentarium – нотатки, тлумачення) – пояснення до тексту, тлумачення твору. При великому обсязі пояснень К. виноситься в кінець твору, книги. Всебічний К. твору може бути самостійним окремим виданням. Грунтовний К. вміщують серійні видання, наприклад “Бібліотека української літератури” (“БУЛ”), академічні видання творів класиків літератури. Прикладом окремого видання К. е праці Ю. Івакіна “Коментар до […]...
5. Єдність часу, місця і дії Єдність часу, місця і дії – термін класицистичної драматургії, власне, закон “трьох єдностей”, який вимагав від драматурга дотримання таких принципів: розгортання подій у п’єсах має відбуватися впродовж нетривалого часу – не більше однієї доби (єдність часу), зосереджуватися в одному місці (єдність місця), охоплювати єдиний драматичний конфлікт (єдність дії). Суворі вимоги Є. ч.,м. і д. були […]...
6. Кульмінація Кульмінація (лат. сulmen – вершина) – момент найвищого піднесення, напруження, розвитку конфлікту, момент вирішального зіткнення характерів, мить перелому в сюжеті, з якої починається розв’язка. Термін “К.” використовується при аналізі сюжету епічного, драматичного та ліро-епічного твору. Кульмінаційні моменти притаманні й ліричним творам. К. виразніша у художніх текстах, де головна увага автора зосереджена на вчинках головного героя, […]...
7. Оповідь Оповідь – зображення подій і вчинків персонажів через об’єктивний виклад їх від першої особи, на відміну від розповіді – викладу від третьої особи. У літературнім творі О. здійснюється оповідачем. У порівнянні з розповіддю в О. виявляється більш безпосередній, фамільярний стосунок з адресатом....
8. Тема, ідея та мотив художнього твору Тема художнього твору – це коло подій, життєвих явищ, представлених у художньому творі, у тісному зв’язку з проблемами, які з них постають і потребують осмислення. Тема, в свою чергу, включає: – життєвий матеріал, що охоплює: події, вчинки персонажів або їхні думки, переживання, настрої, прагнення, у процесі розгортання яких розкривається суть людини; сфери застосування сил та […]...
9. Квазісудження Квазісудження (польськ. quasisad, від лат. quasi – ніби, майже, немовби; sad – висловлення, думка, судження) – тип висловлення в літературному творі, найпростішим зразком якого є речення такої структури, як S є Р, або вислів типу: “існує S”. Незважаючи на те, що такі висловлення мають форму пізнавальних суджень у логічному сенсі і стосуються об’єкта з позалітературної […]...
10. Інтрига Інтрига (фр. intrigue, від лат. intrico – заплутую) – спосіб організації подій у драматичному, рідше – епічному, іноді – ліричному творах за допомогою складних, напружених перипетій, гострої боротьби мотивів, часто прихованих намірів. І. – важливий складник композиції, особливо в драматургії, в детективній літературі тощо....
11. Позасюжетні елементи в літературі Крім Сюжету, в композиції твору існують ще й так звані Позасюжетні елементи, які часто бувають не менш, а то і більш важливі, ніж сам сюжет. Якщо сюжет твору – це динамічна сторона його композиції, то позасюжетні елементи – статична; позасюжетний називаються такі елементи, що не просувають дії вперед, під час яких нічого не трапляється, а […]...
12. Схематичність літературного твору Схематичність літературного твору – одна з основних властивостей літературного твору, яка випливає з його мовної природи, зокрема з умовності й асинхронності знаків усної і писемної мови, а також з природи зображеного у творі світу. Особливість мови полягає в тому, що вона позначає явища загально і неокреслено, а твір представляє окремі постаті і події шляхом відбору […]...
13. Козацькі літописи Козацькі літописи – історико-літературні твори кінця XVII-XVIII ст., в яких висвітлювалася історія України, козацтва. В їх основі – бурхливі політичні події другої половини XVII – початку XVIII ст., війна українського народу 1648-54 під проводом Б. Хмельницького, які мали надзвичайно великий вплив на кристалізацію національної свідомості українського народу. Автори К. л. (переважно військові канцеляристи, освічені вищі […]...
14. Епічний образ Епічний образ (грецьк. epos – слово, розповідь) – об’єктивно змальований образ у розповідному художньому творі (романі, епопеї, повісті, оповіданні, поемі, новелі, нарисі, притчі тощо). Від обраного письменником жанру залежить глибина описової докладності та обсервації певних подій, міра достовірності людських характерів та еволюції персонажів (див.. Епос). Термін “епічний” вживається і в значенні “панорамний”, “безпристрасний”, “статечний”....
15. Розповідь Розповідь – зображення подій і вчинків персонажів через об’єктивний виклад їх від третьої особи, на відміну від оповіді – викладу від першої особи. У порівнянні з оповіддю Р. більш нейтральна, в епічному творі зумовлює послідовність подій у часі, є основною формою сюжетотворення. Р. про події, з яких складається сюжет, є минулим у стосунку до розповідача. […]...
16. Епізод Епізод (грецьк. epeisodion – те, що сталося; вставка, додаток) – у давньогрецькій трагедії – акти вистав, між якими виступав хор, у сучасній літературі – одна з подій, відносно самостійний компонент сюжету в епічному, ліро-епічному та драматичному творі, органічна ланка в його загальній системі та композиції. Так, в оповіданні Ольги Кобилянської “У неділю рано зілля копала” […]...
17. Перипетія Перипетія (грецьк. peripeteia – зненацький поворот) – різка несподівана переміна у перебігу подій та долі персонажа, наслідок вторгнення в дію певного випадку. П. співпричетна до категорії можливого, вона – структуротвірний компонент епічних (пригодницький роман) та драматичних сюжетів, передовсім з яскраво вираженою інтригою, що особливо характерне для М. Куліша (“Патетична соната”) чи І. Кочерги (“Майстри часу”)....
18. Конотація Конотація (лат. сum, соn – разом, notare – відмічати, позначати) – додаткове до основного, денотативного (денотат), значення знака, що містить інформацію про експресивну силу та оцінну вартість даного знака, а також емоції та волевиявлення, що супроводжують його використання. Термін “К.” виник ще у схоластичній логіці. З XVII ст. він став вживатись у мовознавстві, а з […]...
19. Авторський коментар Авторський коментар – тлумачення автором певних слів, фрагментів чи сюжетних ліній свого твору у вигляді приміток та пояснень. Наприклад, Юрій Клен коментував деякі поезії своєї збірки “Каравели” (Прага, 1943), розкриваючи історію їх написання (“Кортес”, “Вікінги”, “Сковорода”), зіставляючи редакції (“Жанна д’Арк”) і т. п....
20. Сюжет літературного твору СЮЖЕТ (від фр. sujet – предмет) – система подій в художньому творі, в ході яких розкриваються характери персонажів і головна ідея. Оскільки події подаються у розвитку, в основі сюжету лежить конфлікт. Конфлікти бувають різноманітні: соціальні, любовні, психологічні, виробничі тощо. У художньому творі, як правило, є різні види конфліктів. Класичний сюжет має такі елементи: експозиція – […]...
21. Безконфліктність Безконфліктність (відсутність конфлікту) – характеристика стану суспільства, літератури, в яких немовби відсутні конфлікти як джерело розвитку суспільних явищ чи зображених у творі подій. На цьому понятті будувалася хибна “теорія безконфліктності” в радянському літературознавстві 40-50-х XX ст. Теоретичною основою Б. був поділ соціальних суперечностей на антагоністичні (непримиренні) і неантагоністичні, а також твердження, що з “побудовою основ […]...
22. Патристика Патристика (грецьк. pater – батько) – сукупність творів отців церкви – греко-римських філософів-богословів II-VIII ст. Визначальний зміст П. обгрунтування основ християнства та непримиренності до іновірців і єретиків. П. мала розгалужені жанри: богословський трактат екзегеза (тлумачення Біблії), проповідь, енкомій (похвальне слово), послання, житія, духовні гімни, сповіді. Чимало авторів були знаменитими ораторами і поетами (Григорій Назіянзін, Амбросій […]...
23. Проблематика та конфлікт у художньому творі Проблематика – аспект змісту твору, на якому акцентує свою увагу автор. Коло проблем, охоплених авторським інтересом, питань, поставлених у творі, становить його проблематику. Дозвіл поставленої у творі художнього завдання – частина творчого процесу письменника, що знаходить своє втілення в проблематиці його твори. Проблематика художнього твору безпосередньо пов’язана з авторським задумом. Вона може бути відображена “напряму”, […]...
24. Катарсис Катарсис (грецьк. kathаrsis – очищення) – у давньогрецькій філософії – сутність естетичного переживання, зумовлена звільненням душі від тіла, від пристрастей та насолод (Платон). Запровадив термін Аристотель у “Поетиці” для визначення трагедії, в якій відбувається очищення емоцій мистецтвом (вона “за допомогою жалю і страху відтворює катарсис подібних афектів”). Більшість мистецтвознавців розглядає К. в етичному аспекті, виповненому […]...
25. Символізм в літературі Символ – (від давньогрец. Symbolon – знак, прикмета) – багатозначний алегоричний образ, заснований на подобі, схожості або спільності предметів і явищ життя. У символі може бути виражена система відповідностей між різними сторонами дійсності (світом природи і життям людини, суспільством і особистістю, реальним і ірреальним, земним і небесним, зовнішнім і внутрішнім). Символ тісно пов’язаний за походженням […]...
26. Парадигма Парадигма (грецьк. parаdeigma – приклад, взірець) – 1. Ряд об’єднаних певною спільною ознакою мовних одиниць, кожна з яких визначається через відношення протиставлення до інших, тобто через парадигматичні відношення. Спочатку термін “П.” зі значенням “взірець словозміни, система словоформ, які утворюють одну лексему” (наприклад, правда, правди, правді, правдою і т-п.) застосовувався у морфології, а згодом почав використовуватися […]...
27. Гумор Остапа Вишні Остап Вишня своєю зброєю вважав сміх. Його творами захоплюється не одне покоління українців, творчість його знають за кордоном. Л. Кравчук писав: “Його люблять і заокеанські українці – в Канаді, в Сполучених Штатах Америки”. Дитинство Остапа Вишні було нелегким, але гуморист згадував його з теплотою. Про навчання та успіхи він написав у гуморесці “Перший диктант”. Один […]...
28. Духовно-історична школа Духовно-історична школа – течія у літературознавстві, що сформувалася на основі “філософії життя” та традиції естетики класичного романтизму, була реакцією на культурно-історичну школу і філологічний позитивізм, зокрема на теорію фактографізму В. Шерера й Е. Шмідта, тяжіла до синтезу духовно-історичної та психологічної інтерпретації художньої літератури. д. і. ш, живилася ідеями філософії В. дільтея, що вибудовувалася на усвідомленні […]...
29. Аналіз вірша “Різдво” Б.-І. Антонич не погоджувався, коли його називали “безрозсудним поганином самого почування”, адже він не вдавався до “оязичення християнства” чи – навпаки. Часто в одному творі з’являлися мотиви двох вір, як у вірші “Різдво”, де сюжет християнської містери, тонко помережаний язичницькими елементами, розгортався в українському середовищі. Волхви уподібнювалися до лемків: “Прийшли лемки у криса – нях […]...
30. Інтерпретація Інтерпретація (лат. interpretatio – тлумачення, роз’яснення) – дослідницька діяльність, пов’язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях через співвіднесення з цілістю вищого порядку. Смисловий зміст досліджуваного літературного явища в І. виявляється через відповідний контекст на фоні сукупностей вищого порядку. Предметом І. можуть бути: 1) будь-які елементи літературного твору (фрагменти, сцени, […]...
31. Основні теоретико-літературні поняття в українській літературі Література – різновид мистецтва, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність за законами краси; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті. Письменник, стаючи автором твору, перевтілюється в таку особистість, яка добирає образи, творить предметний світ за власними законами, згідно з якими представляє читачеві ідеальне послання-висловлювання. Художній твір виникає як результат співтворчості […]...
32. “ПЛУГ” – Літературне угруповання “ПЛУГ” Ініціатором створення і головою “Плугу” був С. Пилипенко, його активними членами – А. Головко, А. Панів, І. Сенченко, Г. Епік, О. Копиленко, Д. Гуменна, П. Панч, І. Шевченко, В. Гжиць – кий, П. Усенко та інші. Із квітня 1922 р. “плужани” ухвалили “Платформу ідеологічну і художню”, де наголошували, що “революційно-селянська творчість плужан має бути […]...
33. Герменевтика Герменевтика (грецьк. hermeneutikos – пояснюю, тлумачу) – у первісному значенні – напрям наукової діяльності, пов’язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів. У давньогрецькій філології та філософії – з тлумаченням Біблії, екзегезою; у протестантських теологів – з інтерпретацією священних текстів у їх полеміці з католицькими богословами. Г. є допоміжною дисципліною […]...
34. Говірний вірш Говірний вірш – інтонаційний тип вірша, який, на відміну від наспівного чи ораторського, відтворює своєрідність живого мовлення, спираючись на відносну свободу та неврегульованість ритмомелодики, темпу, павзної системи інтонації мовлення. При цьому простежується широка варіативність поєднання довгих та коротких, повних та неповних речень, довільні лексичні сполуки, фразеологічні звороти, еліптичні форми експресивного характеру. Г. в. широко застосовував […]...
35. Психологізм в літературі Психологізм – заглибленість у творі в душу персонажів, їх психологію. У психологічному творі увага автора переноситься із зовнішнього (подієвого) сюжету на внутрішній (психологічний), він відслідковує всі порухи душі своїх героїв, намагається розкрити їх роздуми й мотивацію вчинків, показати нелегкий шлях внутрішніх колізій. Психологізм почав входити в літературу в добу реалізму з його аналітичністю, а в […]...
36. Рецептивна естетика Рецептивна естетика (лат. receptio – сприйняття) – різновид естетичної теорії, яка зосереджується на проблемі сприймання художніх творів, їх впливу на публіку (естетика впливу). Спираючись на праці естетиків-феноменологів (Н. Гартмана, Р. Інгардена), систему положень розробили німецькі філологи Г.-Р. Яусс і В. Ізер в 70-х XX ст. Це, власне, проблема читача, яка активно розроблялася і в українському […]...
37. Еквівалент тексту Еквівалент тексту (лат. aequivalens – рівноцінний) – авторські пропуски у тексті (рядок, кілька рядків, цілі абзаци чи строфи), за допомогою чого створюється ефект ліричного умовчання, фрагментарності тощо. Подеколи Е. т. спостерігається внаслідок втручання редакторів чи цензури. На місці пропуску ставляться крапки. Так, вірш В. Симоненка “Є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок” друкувався без досить промовистої […]...
38. Гедонізм Гедонізм (грецьк. hidone – насолода)- філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, сенсом життя. Г. став наслідком довільного тлумачення вчення Епікура, який стверджував, що щастям для людини є її задоволення від відсутності страждань. У Римській імперії ця теза деяки ми послідовниками епікуреїзму тлумачилась як заклик до необмеженої чуттєвої насолоди. Гедоністична функція мистецтва (поряд з […]...
39. Кон’єктура Кон’єктура (лат. conjectura – здогад, тлумачення) – відновлення спотворених місць у літературному тексті або розширення тексту, який не підлягає прямому прочитанню (на підставі здогаду), декодування спотворених чи невиразно написаних слів та фраз у рукописі. К. застосовується і в тих випадках, коли певне слово чи фраза, вжиті автором, видаються недоречними або сприймаються як описка. Так, в […]...
40. Особливості роману “Вершники” Ю. Яновського “Вершники”-перлина творчості Ю. Яновського. П. Г. Тичина сказав, що саме цим романом новітня українська література склала екзамен на атестат зрілості. Тема громадянської війни постає у творі по-справжньому героїчною й романтичною. Автор правдиво показує трагедію цілої родини Половців, яких революція розкидала по різні ідеологічні фронти. Особливо яскраво виявилася в цьому творі композиційна майстерність Яновського. Роман складається […]...