Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ Національна етика у творчості Олега Ольжича
Національна етика у творчості Олега Ольжича
Національна етика у творчості Олега Ольжича
“Провідною ідеєю українського народу від світанку віків є Ідея Слави – тобто беззглядна цінність героїчного повнення призначення людини. Це “іскати собі чти, а князю слави” – “Слово о Полку Ігоревім”, “Князем слава і дружині, амінь!”. Це “як слави зажити”, “слави добувати”, “слава не вмре, не поляже” – “преславного Війська Запорозького” і “Славних Гетьманів”. Це, нарешті, коронна ідея Шевченкового духа й цілої новітньої української літератури
Ці рядки із статті Олега Ольжича “Націоналістична культура” (1940). Вони вказують на героїчне начало етики (назване “ідеєю Слави”), що її сповідував автор “Веж”.
Микола Ільницький поділяє поетичну спадщину О. Ольжича на “археологічну” та публіцистичну, зазначаючи водночас, що це лише зовнішній поділ тих творів. Дійсно серед ліричних високохудожніх поезій митця можна знайти вірші, як і розкривають злободенні події, дають моральні настанови, містять політичні пристрасті. Коли ще
У своїх публіцистичних виступах поет говорить про мораль, показує, де лежить межа між Добром і Злом, а у віршах раннього періоду пристрасно звинувачує горе-патріотів, яких не бракувало в період існування Української Народної Республіки:
За шмат гнилої ковбаси
Ти батька й матір продаси
І говориш Христу: “Єси,
О, поможи братів продати,
Продать сестер, о Божа Мати,
Дітей, дружину, все продати,
Щоб випнутись на гору й мати,
Що мають господ? й магнати!”
Це, очевидно, є вигуком молодечого серця (на той час О. Ольжичеві було чотирнадцять років), запереченням “споживацького” менталітету. Подібні іронічні картини запроданців і перевертнів повторюються в різних альбомних і сатиричних поезіях, які були написані протягом 1920-х років (“Метаморфози”, “Вже ціла зграя збіглась їх”). Напр. більшовицьке керівництво УРСР назване “зграєю”, а його діяльність окреслена як “бенкет шакалів і гієн”, де вони (більшовики) лижуть, плямкають і качаються над “чорним і роздутим тілом” країни.
Згодом, готуючи окремі твори до збірки “Рінь”, поет став більш стриманим у вираженні своїх почуттів. Поезії з “Ріні” переважно відтворюють давні часи, вони пов’язані з працею археолога, яку тоді виконував О. Ольжич у Чехословаччині, а також в Австрії, Галичині, Італії, США та Югославії. Інколи серед них відчутні мотиви, спільні з “неофіційними” творами, гумористичною частиною творчості автора. У картинах дитинства О. Ольжич показує чесних і слухняних дітей, які продовжуватимуть національні традиції батьків. Буває й так, що юнаки втікають від спокійного родинного дому, подаються на море, до темного лісу, щоб відчути небезпеку, побачити новий і незнаний світ, про який з острахом розповідали їм старші.
Такий сюжет уперше з’являється в жартівливій поезії 1926 р. “Святки, іменини, вистави”. Герой (мабуть, є уособленням дев’ятнадцятилітнього Олега Кандиби-Ольжича) – “упертий”, “в неділю із дому тікав”. Збунтований проти батьків і їхнього способу життя він утікає до лісу, щоб там ходити й заспокоювати пориви свого серця. Через шість років О. Ольжич пише вірш “Приходили. Стрічали шану й страх”, де відображає завойовників південних земель ще до народження Христа. Суворі й войовничі колонізатори беруть собі за жінок місцевих дівчат, які народжують їм дітей, що залишаються, “наче вовченята”, так само непосидющі й неспокійні, мріючи про далекі, небачені краї. Можна припустити, що цей їхній життєвий динамізм, прагнення чогось нового (може навіть слави) автор оцінює позитивно, як бажану модель життя.
Окрім активного життя (боротьба за свої ідеали, бажання нових досвідів), що його виражають й такі слова, як “ризик” та “відвага”, О. Ольжич сповідує й інші моральні цінності. Серед них є напр. “витривалість” (синонімами до неї виступають ще “вірність” і “стійкість”). З особливою гостротою оце прив’язання до своїх обов’язків автор “Ріні” змальовує на прикладах програної боротьби, коли герої знають, що вони приречені на поразку, але до кінця не хочуть скоритися перед ворогом і вступають у бій без жодної надії на будь-який успіх.
Читаючи поезію “У Цезаря, в одній з останніх книг” про облогу міста Аварикум у Галлії, видно, що автор симпатизує не звитяжним войовничим римлянам (хоча найчастіше поет описує події з точки зору переможця), а галлам, у яких він вбачає духовну перемогу, бо вони вміють вибрати між рабським животінням та смертю, що тоді стає єдиним способом визволення. Тут виразно відчувається дух філософії Георга Гегеля: раб буде рабом тільки тоді, коли він захоче ним бути та коли переконає самого себе, що це для нього єдиний можливий спосіб існування . Слід, однак, пам’ятати, що це Гегель, читаний крізь призму філософії Ф. Ніцше (у Гегеля пан також не може бути до кінця вільний, бо пана в ньому визнає слабкий раб, він теж обмежений страхом; Ніцше вірить у те, що цілковита свобода таки існує і тільки раб є обмежений у своїх бажаннях, пан – ніколи), позаяк усе покоління захоплювалося творами автора “Поза добром і злом”.
Звертаючись до фантастичних і легедарних персонажів, український письменник символічно вказує дорогу власній Батьківщині. Так буде у випадку “Люкреції”, де смерть безневинної, чесної жінки стає причиною для всенародного повстання проти місцевих тиранів і запровадження розумного керівництва в державі, яке згодом дозволить “щоб полонили море кораблі і легіони сушу полонили”:
О, дяка, дяка! Неземна! Прегарна!
Таж буде все лише твоїй хвалі:
І мудрий устрій римської землі,
І Поле Марса, і холодна Карна .
Варто звернути увагу на абстрактні поняття військових чеснот, символізовані у творі елементами архітектурного простору. І це не дивно: як закоханий у минуле археолог, О. Ольжич, неначе грек або римлянин, персоніфікував ідеї Слави, Справедливості, Мужності у вигляді конкретних осіб або предметів. Поле Марса є, власне, таким знаком військового, бадьорого, переможного духу, який притаманний римлянам із часу вигнання останнього короля. Цікаво перегукується цей твір із хрестоматійним віршем Є. Маланюка “Не хліб і мед слов’янства”, що закінчується славнозвісним прагненням:
Щоб власний Рим кордоном вперезав
І поруч Лаври станув Капітолій .
Важливе місце у творчості О. Ольжича займає тема боротьби духовного і тілесного. З одного боку, поет – дитина свого часу, і він не лишається байдужим, коли йдеться про культ фізичного здоров’я, спорту, сили м’язів. Про це свідчить хоча б такий фрагмент, у якому говориться про Ольжичеве покоління:
Воно зросло з шукання і розпуки,
Безжурно-мужнє, повне буйних сил,
Закохане в свої тугії луки
І в бронзу власних мускулястих тіл. .
Як відомо зі спогадів друзів, письменник не був дуже фізично сильним (знову пригадується Ф. Ніцше з його культом Надлюдини, хоча сам він усе життя хворів та їздив по курортах Швейцарії та Італії), проте атмосфера 1920-30-х років була така, що не давала можливості молодому вченому виключно займатися наукою. Крім того, як націоналіст і член політичного підпілля, О. Ольжич розумів, що в боротьбі за самостійну Україну треба буде проявити не лише силу духу, але й фізичні здібності (на цьому ж принципі готувалися перед 1914 р. галицькі “Січі”, з яких потім вийшло Січове Стрілецтво).
“Піхотинець” заснований на сюжеті роздвоєння рядового петлюрівця, душа якого “врочиста” і “білокрила” й “літає і в’ється над ним”, коли “тіло, струнке і спокійне, ступає в холодних рядах”. У цій поезії обидві “складові частини” людини об’єднані однією ідеєю, спільною метою – визволити рідний край. Автор таким чином висловлює свою думку про потребу гармонії в національному житті, поєднання бажань і дій, прагнень й учинків, ідеалістичних мрій і клопіткої праці. Мабуть, така гармонія приваблювала поета й археолога в первісних людях, у давніх племенах, які жили згідно з законами природи, будуючи свою етику на чисто природних основах.
Проте уже в ранніх поезіях видно дихотомію, роздвоєність героїв на психіку й тіло. Та знову, спираючись на принципів Ф. Ніцше (і Дмитра Донцова), український прихильник мужньої Еллади пам’ятає про вислів Менандера: “? ????? ‘?????? ‘?????”. Для нього воля, духовне прагнення людини може підкорити собі стихійні пориви тіла та його недоліки (щоб втримати описану гармонію обох елементів): “Захочеш – і будеш”. У цьому випадку він наближається до вчення Платона про керівну роль розуму над тілесними потягами (Ф. Ніцше, принципово далекий від платонівської філософії, теж уважав можливим “обернути свою волю”, спрямувати її на негатив, від “хочу” до “не хочу”, як визначальний аспект психології Надлюдини) . Про таке трактування художніх образів-антиподів у творчості О. Ольжича пише Олег Баган: “Сила духу, його вічне стремління до Вищого, живодайна наснага, що творить світ і підносить його до ідеалу – ось істина буття земного. До цього завжди пориваються справжні сини людства – лицарі духу. Для них ніщо є тілесне, матеріальне. Легко жертвують ним. Легко жертвують навіть життям. З однією думкою – утвердити ідею, красу і велич Духу. Це з їх чину постали шляхетність і героїзм епох, що слугують нам прикладом у вихованні нових поколінь. Що, врешті, об’єднують нас у велику спільноту – національну, европейську, християнську” . У поезії О. Ольжича програмний текст “Нащо слова? Ми діло несемо” можна вважати просто маніфестом “вісниківської квадриги”, а то й усієї “празької школи”. Мабуть, уперше так відкрито у творчості поета проповідується ідея чину, який повинен зайняти місце безуспішних дискусій і фальшивого мистецтва. Саме тут О. Ольжич безпосередньо називає головні прикмети нової етики (етики нової людини): відвага, непохитність, чистота. Він відкидає формалізм, реабілітуючи суть (слід пам’ятати, що це був час розвитку експериментального мистецтва, що вигадувало постійно нові форми вираження думок, інколи не дбаючи про якість висловлюваних ідей). Автор знає також ціну, яку заплатить його покоління за спробу збудувати світ на нових засадах – але він радіє, бо це стане міцнішим фундаментом для майбутньої духовності, заснованої на переказах про цю тяжку і криваву боротьбу:
Колись нащадкам стане час наш – “час
Понурих воєн, варварських звичаїв”…
(Цей час ласкавий, що так щедро нас
Чеснотами одвічними вінчає!..)
На згарищах, що їх покриє порох,
Не залишиться статуй кам’яних:
Лише – легенд безсмертних кілька… Й їх
Втілятимуть у безконечних творах .
Друга збірка Ольжича, “Вежі”, мала більш публіцистичний характер. М. Ільницький пише про заміну натяку плакатом, подібні думки висловлює й Н. Пазуняк: “В склад збірки увійшли два твори, дві лірично-епічні поеми: “Городок” і “Незнаному воякові”. Людина стоїть тут віч-на-віч із смертю. В. Державин окреслив настрій збірки висловом “екстатичний героїзм”. Напруження доби переходить тут і на форму творів. Мистецькі стилістичні засоби тут скупі. Зустрічаються тут навіть декляративні вислови, що межують з публіцистикою; напр., що в межеву пору всенародної боротьби мистецтво може бути виправданим лише позамистецькими наслідками, тим самим стаючи утилітарним. Тут виразний дидактичний тон. У поета немає тут місця на нюанси барв: все – біле або чорне; героїзм або зрада. Для виразу свого кредо поет шукає простих і суворих слів” . А й справді, в обох поемах є чимало пристрасних звинувачень на адресу зрадників нації, вчителів і селян, які працюють на благо польського окупаційного режиму (перші вчать українських дітей рабської покори й улесливості перед чужою владою, другі ж видають на смерть борців націоналістичного підпілля):
І слухали уші, коли вчителі
Учили, нечесно-лукаві,
Лучити гонори рідної землі
І службу ворожій державі…
Товаришу любий мій, брате,
Дивися в очі рабам, –
Як будете так воювати,
Вкраїни не бачити вам!
Це відгуки не тільки молодої інвективи, про що вже згадувалося, а також і відображення конкретної дійсності, коли після визвольної боротьби деякі українські інтелігенти почали співпрацю з комуністами (О. Ольжич бачив ті події з перспективи учня початкової школи під Києвом) або поляками (за щ? їх карало підпілля і про що часто говорилося в середовищах емігрантів у Празі). Відома була також трагедія борців за волю, які вчинили напад на польську пошту в Городку 1932 р. Такі злободенні теми призводять автора до накреслення життєвого шляху “нової людини”, члена ОУН: від чіткого етичного вибору способу життя (“Дорогу назви свою, ця – або ця, горіння – чи збирання крихот”), через відкинення “старої моделі” (“Вели не в майбутнє, де бурі і грім, в минувшину спогади всі ці”), аж до Христового відречення від найближчих осіб заради здійснення своєї місії (“Убийте в гадках своїх матір-отця, залізом випалюйте душі”). Цю останню думку висловлює О. Ольжич як послідовник Тараса Шевченка (образ Гонти в “Гайдамаках”, який до кінця вірний клятві побороти ворогів, навіть серед членів сім’ї) та Д. Донцова, який із притаманною йому пристрасністю заявляв у 1937 р.: “Зробити кінець із духами вчорашнього, з духами драгоманівщини, з традиціями соціялізму й москвофільства, вернутися до традицій нашої давнини, які віджили 1917 р. в душах мас, але до яких не міг, на жаль, достроїтися чужий їм душевно провід – ось яке завдання часу! (… ) “Вічний спокій” має відспівати наша доба вмираючій епосі ліберального демократизму, її гаслам, методам і світоглядам” .
Змагання за нову модель життя продовжував О. Ольжич і в своїх статтях періоду війни. Його турбувало питання виховання української молоді в дусі волелюбного патріотизму (статті “Весняні ігрища молоді”, “Українське дошкілля”, “Виховання молоді”). Для досягнення такої мети письменник-учений пропонував проводити цілу низку заходів, наприклад, довго – і короткотермінові курси українознавства, літні табори, розвиток бібліотечної справи для зацікавлення книжкою, навчання традиційним ігрищам і влаштовування спортивних змагань молоді. Про це ідеться також у вірші “Ріки знов увійшли в береги” (1933 р.), де оптимістично проповідується дидактизм нової доби, її етика:
Кожна справа – ясна і проста.
(Героїчний період і сумнів?)
Для дівчат – снігова чистота,
Юнакам – поривання безумні .
Тут – і бажання розвивати природні якості молодих людей (“поривання безумні” – це не безглузда забава, педагогічне свавілля, але використання снаги й оптимізму юнацтва в патріотичному вишколі) та збереження їхньої неповинності в умовах хижацької цивілізації споживацтва, матеріалізму і розпусти (“снігова чистота”).
У статті “В авангарді героїчної доби (До проблеми націоналістичної культури)” автор “Веж” поборював етику лібералізму, протиставляючи їй як антипод націоналізм та його мораль. Остання збірка “Підзамча” підносить читачеві вже відомі йому профетичні картини знищення старого світу та створення нового (дві поезії з заголовками “Пророк”). Тут уміщені також героїчні картини святої Катерини та Люкреції, які стають символами перемоги моральних чеснот над злом і пихою. Однак поза збірками лишилися два твори О. Ольжича, які чітко перераховують характерні риси пропонованої поетом національної етики: “І вірити, і прагнуть – не вотще” та “Межа”. Від надрукування їх у книжці відштовхнула вельми самокритичного автора їхня декларативність, пряма мова, яка нічого не приховує, відсутність символічних образів, які б поетично приховували головну думку. Проте, факт збереження цих поезій указує на їхню вагомість (інакше вони були б просто знищені, як невдалі спроби висловити підняте питання). У першому такий перелік українських чеснот:
Господь багатий нас благословив
Дарами, що нікому не одняти:
Любов і творчість, туга і порив,
Одвага і вогонь самопосвяти .
Ужитий тут минулий час (“благословив”) означає щойно здійснений прихід нової епохи, позаяк названі духовні цінності належать до бажаного майбутнього типу людини. Можна сказати, що тут ідеться про “Нове Середньовіччя”, тобто чергову реалізацію заповіту століть європейської християнської культури. Вибір між добром та злом, новим та старим способом життя, вигідним животінням та героїчним самопожертвуванням у вирішальному бою – це тема “Межі”, що нині стала вже хрестоматійним твором. Трагедією української нації була ставка на етику животіння, малоросійщини; слова “від інтелекту через хліб назад до жаху і безсилости клітини”, написані у страшному 1937 р., звучать, неначе клінічний опис дороги лівих письменників того часу (Миколи Куліша, Миколи Хвильового, Дмитра Фальківського), яких спочатку, коли весь народ умирав голодною смертю, забезпечено хлібом із партійної скарбниці, щоб потім зацькувати на смерть або розстріляти, довівши їх до жаху і знесилення. Етичне кредо поета-оунівця – це ступати “по рівній грані двох світів” і нести свій тяжкий хрест боротьби, віри й надії за український народ ” від інтелекту через хліб назад до жаху і безсилості клітини” . М. Ільницький прокоментував це коротко: “О. Ольжич ступив управо, і поезія його теж ступила управо”. Наче Григорій Сковорода – жив як учив, учив як жив, проповідуючи власну етику життя, із палким бажанням зробити її всенаціональною.
Література
1. Баган О., Гузар З., Червак Б. Лицарі духу. Українські письменники-націоналісти-“вісниківці”.- Дрогобич, 1996.
2. Донцов Д. Клич доби.- Львів, 1994.
3. За героїчну духовність. Матеріяли Конференції “Зарева” присвяченої Др. Олегу Кандибі-Ольжичу.- Нью-Йорк, 1977.
4. Маланюк Є. Земна Мадонна.- Пряшів, 1991.
5. Ольжич О. Незнаному Воякові.- К., 1994.
6. Arendt H. The Life of the Mind: 2 Willing, New York, 1978.
7. Hegel G. Fenomenologia ducha, Warszawa, 1958. T. I.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Філософічність лірики Олега Ольжича Філософічність лірики Олега Ольжича Поезія борця за волю України Олега Ольжича надзвичайно лаконічна й динамічна. Здається, що філософським роздумам над проблемами буття в них немає місця. Проте, читаючи кожен твір поета, замислюєшся над його глибоким змістом, і те, що залишилось недосказаним чи завуальованим, розкривається за допомогою уяви, показуючи прірву почуттів і думок, якими переймався Олег […]...
- Життєве кредо Олега Ольжича у вірші “Господь багатий нас благословив” Життєве кредо Олега Ольжича У вірші “Господь багатий нас благословив” Олег Ольжич – син відомого українського поета Олександра Олеся (справжнє прізвище – Кандиба) – прославився як поет, публіцист, вчений-археолог, історик, громадський і політичний діяч. Після 1923 року він живе і працює в еміграції в Берліні, Празі, викладає в Гарвардському університеті Америки. У творчому доробку письменника […]...
- Короткий життєпис Олега Ольжича Олег Ольжич (1907 – 1944) Олег Олександрович Кандиба (справжнє прізвище) – поет, публіцист, політичний діяч. Син Олександра Олеся. Народився 8 липня 1907р. у Житомирі. Після поразки УНР разом з родиною залишив Україну. Навчався в Карловому університеті в Празі та Українському вільному університеті, працював у Гарвардському університеті (США). З часу виникнення ОУН стає одним з найактивніших […]...
- Національний пафос поезії Олега Ольжича Серед питань, що стосуються особистостей митців та їхньої творчості, є одне, яке рідко порушується і на яке немає однозначної відповіді. В українській літературі, мабуть, як ніде у світі, багато поетів та письменників не лише співчували тій або іншій політичній течії, а були водночас визначними політичними діячами. Звичка оцінювати творчість поетів за відповідністю тій або іншій […]...
- Лицар української ідеї (життя і творчість Олега Ольжича) (1907-1944) Справжнє прізвище – Кандиба. Народився в м. Житомир у родині відомого поета Олександра Олеся. Був дуже здібною дитиною: навчився читати у три роки, у п’ять написав п’єсу, гарно малював, грав на скрипці, фортепіано. У 20-і роки родина емігрувала спочатку до Берліна, потім – до Праги. Навчався на філософському факультеті Карпового університету та в Українському […]...
- Моральний заповіт нащадкам у творах Олега Ольжича Товаришу любий мій, брате, Дивися у вічі рабам, Як будете так воювати, Вкраїни не бачити вам! Олег Ольжич Поезія Олега Ольжича (Кандиби) посідає чільне місце в його творчості, – це поезія патріотичної мужності й визвольної боротьби, вона гідно репрезентує так звану “Празьку школу”, до якої належали Маланюк, Мосендз, Теліга, Степанович, Лятуринська та інші (деякі літературознавці […]...
- Біографія Олега Ольжича Олег Ольжич (1907 – 1944) Ольжич – один із псевдонімів Олега Кандиби (М. Запоночний, Д. Кардаш, К. Костянтин, О. Лелека), син Олександра Олеся, народився 8 липня 1907р. у Житомирі. Навчався в Пущі-Водиці під Києвом, проте середню освіту йому довелося здобувати у Празі. У 1923p. він, виїхавши разом з матір’ю з України, охопленої чадом класової ненависті, […]...
- Життя та творчість Олега Ольжича ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ (1907-1944) Інші псевдоніми – М. Запоночний, Д. Кардаш, К. Костянтин, О. Невідомий, О. Світанок, О. Лелека. Криптоніми – О., О. К – Справжнє ім’я – Олег Олександрович Кандиба. Олег Ольжич народився 8 липня 1907 р. в Житомирі в сім’ї поета Олександра Олеся (О. Кандиби). Середню освіту почав здобувати у Пущі-Водиці під Києвом. У […]...
- Життя і творчість Олега Ольжича Реферат на тему: Життя і творчість Олега Ольжича (1907 – 1944) Олег Олександрович Кандиба (справжнє прізвище) – поет, публіцист, політичний діяч. Син Олександра Олеся. Народився 8 липня 1907р. у Житомирі. Після поразки УНР разом з родиною залишив Україну. Навчався в Карловому університеті в Празі та Українському вільному університеті, працював у Гарвардському університеті (США). З часу […]...
- Олег Ольжич – поет національного героїзму Олег Ольжич – поет національного героїзму Нам дано відрізнити зле й добре, Мале і велике І прославити вірність, повинність І жертву героя. О. Ольжич Поезія Ольжича (Олега Кандиби) насичена героїчною тематикою. Героїзм у поезії Ольжича – вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам – своя найвища й, […]...
- Національна ідея у повісті Івана Нечуя-Левицького “Хмари” Творча діяльність Івана Нечуя-Левицького знаменувала розширення тематичних меж, проблематики та збагачення жанрів і образних засобів української художньої літератури. Він звертав увагу на необхідність змалювати в усій повноті народне життя, показати характерні типи, побут, звичаї, взаємовідносини різних станів тогочасної України. У межах власної накресленої творчої програми Нечуй-Левицький створив велику кількість колоритних образів, серед яких і представники […]...
- Національна доля українського народу в поемі Лесі Українки “Бояриня” Свій перший вірш “Надія” Леся Українка (1871-1913) написала у дев’ятирічному віці. Загалом за життя поетеса (справжнє ім’я та прізвище – Лариса Косач) видала три збірки поезій: “На крилах пісень” (1893), “Думи і мрії” (1899), “Відгуки” (1902). Талановита поетеса, перекладач, критик і публіцист, Леся Українка є також авторкою багатьох драматичних творів: “Кассандра”, “Осіння казка”, “В катакомбах”, […]...
- Твір на тему: Тризуб – національна символіка України Про тризуб і досі тривають суперечки, бо кожен намагається тлумачити його по-своєму. Достеменно відомо те, що вперше його зображення знайшли археологи. До того ж на предметах, які стосувалися давніх слов’янських племен. Пізніше цей знак з’явився на карбованих монетах часів князя Володимира Великого. Відомо також, що цим знаком князі скріплювали свої писані договори чи домовленості. Учені […]...
- Твір на тему: Григорій Сковорода – наша національна гордість Григорій Сковорода вийшов з козацького роду, що жив у селі Чорнухи на Полтавщині. У дев’ять літ лишився круглим сиротою. Здібного хлопчика, який складав пісні й вірші, взяв до себе старий чернець. У 22 роки Сковорода приїздить до Києва і стає спудеєм Києво-Могилянської академії. Тут він привернув до себе увагу диригента півчої капели і негайно був […]...
- Етика Етика (грецьк. ethos – звичка, звичай, ethicos – моральний) – філософська наука про походження і сутність моралі, моральної свідомості людини. Е. систематизує, класифікує і пояснює норми і правила, які регулюють поведінку людини в суспільстві з урахуванням особистих, колективних і громадських інтересів. Термін “Е.” часто вживається для позначення моралі як сукупності моральних уявлень, якостей людини, тому […]...
- Весела педагогіка від Олега Чорногуза Журналіст за фахом, письменник-гуморист за покликанням, Олег Чорногуз створив цілу галерею сатиричних, часом кумедних персонажів. Упродовж тривалого часу він очолював редакцію журналу “Перець” – найсатиричнішого і найгумористичнішого видання в Україні. Про письменницький хист Чорногуза свідчать численні нагороди і лауреатські премії. Серед творчого доробку – книжки сатири і гумору: “Моральна підтримка”, “Портрет ідеала”, “Сіамський слон”, “Веселі […]...
- Національна специфіка літератури Національна специфіка літератури – органічна якість художньої літератури певного народу, відмінна від якостей інших літератур. Вона витворюється системою змістових і формально-стильових особливостей, притаманних творам письменників даної нації. Н. с. л. зумовлюється рядом чинників, насамперед ментальністю народу. Якщо народові, що став історично стійкою спільнотою, властива певна сукупність етнічно-психічних ознак, то вони обов’язково відіб’ються на духовному світі […]...
- Метафізика абсурду та етика трагічного стоїцизму в романі Альбера Камю “Чума” Альбер Камю (1913 – 1960) МЕТАФІЗИКА АБСУРДУ ТА ЕТИКА ТРАГІЧНОГО СТОЇЦИЗМУ В РОМАНІ АЛЬБЕРА КАМЮ “ЧУМА” Мета уроку: розглянути міфічно багатоплановий образ чуми в романі; обговорити антифашистський і екзистенціальний смисл роману; активізувати інтелектуальну та пізнавальну діяльність учнів; виховувати інтерес до вивчення філософських поглядів письменника та світового літературного процесу. Епіграф: “Його стійкий гуманізм, вузький і чистий, […]...
- Гуманістичний пафос, етика добра і любові до людей у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і кара” Пошуки добра і справедливості..-. Вони бентежать уми, розпалюють пристрасті. У зіткненні різних ідей і переконань митці намагаються знайти найвищу правду, ту єдино правильну ідею, яка може стати спільною для всіх людей. Пошуки справедливості інколи заводили Федора Михайловича Достоєвського в скруту, змушували виступати проти власних більш ранніх переконань. Але в найбільш складні для письменника і всього […]...
- Твір на тему: Етика спілкування (стаття в газету на морально-етичну тему) Етика спілкування (стаття в газету на морально-етичну тему) Слово “етика” часто асоціюється з мораллю, нудними повчаннями батьків, безглуздими обмеженнями, які накладають на себе люди, аби зіпсувати собі усі радощі життя. “Етика спілкування” – вираз трохи кращий, хоча й від нього відгонить чимось нудотно-правильним, як думки маминих мазунчиків, які (мазунчики) вчаться тільки на “відмінно”, не палять […]...
- Пісня про віщого Олега (за твором О. С. Пушкіна) ПУШКІН ОЛЕКСАНДР (1799-1837) Відомий російський поет, лірик, казкар, який першим наважився ввести народну російську мову на сторінки “високої літератури”. У центрі уваги поета – історія власного народу, призначення і місія покоління, до якого належав сам поет. З дитинства Олександр Пушкін багато читав, спілкувався з відомими літераторами, у його батька була велика бібліотека, і майбутній поет […]...
- Ірина Зінковська – Пам’яті мого брата Олега Хіба буває в світі більшим біль, Коли навіки йде дитина?.. І до могилки буднями неділь Веде протоптана стежина. Там серед квітів і вогню свічок Десь загубились сміх і втіха. Заплуталось вузлом поміж стрічок У наших душах чорне лихо. Мій Боже, він такий ще молодий!!! В такі роки живуть, кохають… У Тебе, Господи, наш син – […]...
- Пісня про віщого Олега А. С. Пушкін. “Пісня про віщого Олега” З літописів відомо, що на початку X століття в Києві царював князь Олег. Він здійснив вдалий похід на Царград, уклав з Візантією вигідний для російських купців торговельний договір. У відповідь на набіги кочових племен зі сходу Олег зі своїм військом зробив великий похід в бік Каспійського моря й […]...
- Легенда про смерть київського князя Олега Легенда про смерть київського князя Олега Я перечитав багато міфів і оповідей про легендарних героїв, які прославилися нечуваною силою та звитягою. І здебільшого їхня смерть була раптовою та безглуздою, чесно кажучи, навіть принизливою. Ахілеса поцілили у п’ятку. Сосланові переїхали сталевим колесом коліна – єдине вразливе місце на його крицевому тілі. Проводир походу аргонавтів загинув під […]...
- Роздуми над твором “Пісня про віщого Олега” Олег бы послушал – еще один щит Прибил бы к вратам Цареграда. Волхвы-то сказали с того и с сего, Что примет он смерть от коня своего! В. Висоцъкий Драматизм вірша О. С. Пушкіна “Пісня про віщого Олега” наводить на роздуми про ті суворі часи, коли жили наші древні предки. Докладно про життя й діяльність новгородського […]...
- Ідея патріотичного оптимізму та життєлюбства у творчості Олени Теліги І те, що мрією було роками, Все обернеться в дійсність і можливість… Заметемо вогнем любові межі, Перейдемо убрід бурхливі води, Щоб взяти повно все, що нам належить, І злитись знову зі своїм народом. Олена Теліга. “Поворот” Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) – яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. […]...
- Смерть князя Олега – Народні казки СМЕРТЬ КНЯЗЯ ОЛЕГА І жив Олег в мирі з усіма землями, княжачи в Києві. І прийшла осінь, і згадав Олег коня свого, якого тримав здавна у стайні, вирішивши ніколи не сідати на нього. Питав-бо колись волхвів і віщунів: “Од чого мені доведеться померти?” І сказав йому один віщун: “Княже! Кінь, якого ти любиш і їздиш […]...
- Містичний зміст твору О. Пушкіна “Пісня про віщого Олега” О. С. Пушкін, чиє ім’я тісно пов’язане із золотим віком російської літератури, був майстром творів різноманітної тематики, що належали до різних літературних жанрів. Це казки, балади, ліричні твори, повісті, поеми, романи. О. Пушкін часто звертався до фольклору, запозичуючи народну мову, сюжети, змальовував життя простих людей, звертався до історії. Наприклад, у баладі “Пісня про віщого Олега” […]...
- Пісня про віщого Олега (скорочено) – Пушкін Олександр Збирається віщий Олег-войовник З хазарами знов воювати: За напад – мечам і пожарам прирік Він ниви хазарські і хати. Із військом своїм, в царгородській броні, Князь їде полями на вірнім коні. Із темного лісу старий чарівник Виходить назустріч поволі, Перунові1 тільки покірний старий, Провісник він людської долі. В мольбах, в ворожбі все життя він провів. […]...
- Людина та її доля (за поемою О. Пушкіна “Пісня про віщого Олега”) Ім’я великого російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна входить у наше життя ще з раннього дитинства з прекрасними віршами та чудовими казками. Назавжди залишаються у нашій пам’яті незабутні герої його творів. Пушкін народився в сім’ї, де добре знали й любили літературу. Великий вплив на поета мала усна народна творчість; пісні, казки, легенди. Глибокий інтерес виявляв Олександр […]...
- Поетичне змалювання побуту та звичаїв Київської Русі в поемі О. Пушкіна “Пісня про віщого Олега” Поетичне змалювання побуту та звичаїв Київської Русі в поемі О. Пушкіна “Пісня про віщого Олега” О. Пушкін, видатний російський поет, із дитинства захоплювався творами фольклору, переказами про життя народу в давні часи. В зрілому віці він вивчав історію свого народу. Цей інтерес до історичного минулого знайшов відображення в багатьох творах митця. Поема О. Пушкіна “Пісня […]...
- Поетичне змалювання давньоруської минувшини у баладі Олександра Пушкіна “Пісня про віщого Олега” Колись у давнину балада була однією з головних форм розповідей про певні подій або відомих людей. Навіть про деякі історичні факти ми можемо дізнатися лише з балад, народних дум або інших подібних творів. Сама минувшина живе у них. Але й пізніше поети намагалися відтворювати дух давнини, звертаючись до старовинних поетичних форм. Так виникла літературна балада. […]...
- Героїчне минуле України у творчості Олександра Олеся (за поезією “Печенізька облога Києва”) (1878-1944) Справжнє прізвище – Кандиба. Народився у м. Білопіллі на Сумщині. Закінчив сільськогосподарську школу, Харківський ветеринарний інститут. Деякий час працював ветеринарним лікарем у Києві, Захоплено вітав події 1917 року й утворення Української Народної Республіки. Після того, як вона зазнала поразки, емігрував (жив у Будапешті, Відні, останні роки життя – у Празі). Помер після звістки про […]...
- Смерть героя (за твором О. С. Пушкіна “Легенда про смерть київського князя Олега”) Існує багато міфів і оповідей про легендарних героїв, які прославилися нечуваною силою та відвагою. І здебільшого їхня смерть була раптовою та безглуздою, а іноді навіть принизливою. Наприклад, Ахіллеса поцілили у п’ятку, Сосланові переїхали сталевим колесом коліна – це було єдине вразливе місце на його крицевому тілі, Проводир походу аргонавтів загинув під кормою власного корабля, коли […]...
- Судьба князя Олега (по стихотворению А. С. Пушкина “Песнь о Вещем Олеге”) (1 вариант) Александр Сергеевич Пушкин – величайший русский поэт. Его судьба и поэзия слиты воедино, потому что очень многие мысли, чувства, искания и стремления нашли свое отражение в его стихах. Читая произведения этого замечательного поэта, нельзя не заметить его интереса к родной истории, к событиям давно минувших дней. Так, например, основой стихотворения “Песнь о вещем Олеге” послужила […]...
- Судьба князя Олега (по стихотворению А. С. Пушкина “Песнь о Вещем Олеге”) (2 вариант) В “Повести временных лет”, с которой мы познакомились еще в прошлом учебном году, есть легенда о смерти киевского князя Олега, жившего в X веке. Он прославился как мудрый князь и победитель “неразумных хазар” и других врагов Киевского княжества. Смерть якобы была предсказана Олегу волхвом (жрецом славянского бога Перуна). Легенда о смерти князя Олега поразила воображение […]...
- Україна в творчості О. Довженка Україна в творчості О. Довженка I. Життя і творчість О. Довженка – яскравий приклад служіння рідному народові. (О. Довженко – талановитий митець і культурний діяч, який своє життя і творчість присвятив своєму народові, своїй країні, переймаючись їх болями, переживаючи разом із народом і радощі, і страждання. Всі його твори (і в літературі, і в кіно) […]...
- Значення творчості та діяльності П. Куліша для української культури Значення творчості та діяльності П. Куліша для української культури Творча спадщина видатного діяча української культури П. Куліша майже 60 років заборонялася ідеологами комуністичного режиму, але зараз повернулася до скарбниці духовного життя українського народу, допомагає нам; краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії. Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, у листі до Г. Рентель […]...
- Питання національної свідомості та національної гідності у творчості Євгена Маланюка І будемо ми Дратувати залізом звіра, Руйнувати логово тьми. Є. Маланюк. “З варязької весни” Відомо, що великі поети в різні епохи знаходять своїх, читачів. Tax було з Т. Шевченком, О. Пушкіним, Дж. Байроном та іншими. Поет ніби народжується заново, бо творить не тільки для своїх сучасників. Щось подібне відбувається тепер і з творчістю Євгена Маланюка, […]...
- Значення творчості та діяльності П. Куліша для української літератури Видатний діяч української літератури П. Куліш майже 60 років фальсифікувався ідеологами комуністичного режиму, його творча спадщина заборонялася, але зараз повернулася в скарбницю духовного життя українського народу, допомагає нам краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії. Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, у листі до Г. Рентель (1862) він писав: “Кращого від українців в […]...
Аналіз твору три зозулі з поклоном.