Новаторство драматургії Г. Ібсена
Кінець XIX – початок XX століття характеризується цікавими творчими пошуками у світовій літературі. Ці пошуки обумовили виникнення нових жанрів і форм творів. Драматургія не була винятком.
Норвезький драматург Генрік Ібсен не тільки посідав одне з перших місць у літературі нашого століття. І справа не тільки в тому, що він поставив питання, які хвилювали його сучасників. Талант і новаторство Ібсена-драматурга полягали в тому, що глядач змушений був шукати відповіді на ці питання. Ібсен розкрив складність і суперечливість життя, примусив
Найяскравіше новаторство Ібсена виявилось у будові його п’єс. Ібсен використовував композицію, яку прийнято називати аналітичною. У такій композиції важливу роль відіграє таємниця, події, що відбувалися задовго до поданих на сцені, але саме ці події спричинили ситуації, в яких опинилися герої. Ця композиція була відома ще в Стародавній Греції і використовувалася, щоб створити сюжетну напругу. Аналітичність у Ібсена має зовсім іншу мету, змістом такої композиції
У п’єсі “Ляльковий дім” остаточне розчарування Нори у своєму шлюбі, усвідомлення необхідності почати нове життя, щоб стати повноцінною особистістю, підготоване всім розвитком дії.
Новаторство Ібсена у цій п’єсі полягало в тому, що не випадковий збіг обставин, а саме осмислення всього, що сталося, вирішують конфлікт. Розв’язкою драми є бесіда між Норою і Хельмером – перша за все їх подружнє життя, в якій Нора робить справжній аналіз їхніх стосунків. І Нора, і Хельмер, і все їхнє життя постають у цій бесіді зовсім по-новому – і саме цей новий погляд надає такого драматизму заключній сцені “Лялькового дому”, яку сучасники звинувачували як надто холодну і розмірковану. Але новатор Ібсен лише переносить зростаючу сюжетну напругу на напругу інтелектуальну, напругу думки, з якої виростає рішуча сюжетна зміна – рішення Нори залишити сім’ю, яке завершує розвиток дії у п’єсі.
Проте герої Ібсена – не втілення лише певних ідей автора. їм властиві всі людські пристрасті, притаманне все, що робить людину людиною. Цим Ібсен відрізнявся від багатьох письменників кінця XIX століття, які не вірили в можливості людського розуму, в його здатність контролювати поведінку людини. У п’єсах Ібсена саме розум, здатність осмислити дійсність дають герою можливість змінити свою долю. А коли людина не знаходить у собі сили перетворити думку, вона жорстоко розплачується за це. “Ляльковий дім”, в якому живуть Хельмер і Нора, зруйнувався, тому що герой не зміг піднестися над власним егоїзмом, не зміг подолати забобони суспільства.
Новаторство Ібсена полягає в тому, що драматург розкрив нові можливості аналітичної композиції, наповнив їх новим змістом. Важливу роль відігравала в цьому мова автора. Кожна фраза, що подається в тексті, подається лише тому, що вона дійсно необхідна – для здійснення одного чи навіть кількох художніх завдань. Інколи в окремих епізодах з’являються персонажі наче надмірно багатослівні, говіркі. Наприклад, героїня “Лялькового дому” Нора у другій дії п’єси говорить набагато більше, ніж завжди. Але цей потік слів, інколи і справді зайвий, приховує внутрішню занепокоєність героїні, її напруження.
Інтелектуальні п’єси Ібсена вимагали від глядача особливої уваги до того, що і як говорять герої. Він використовує багатозначні можливості слова. У п’єсі “Ляльковий дім” в окремих відрізках тексту містяться приховані вказівки на те, що вже сталося, або що має статися, хоча це ще незрозуміло навіть самим героям. Інколи здається, що герої просто говорять, а щось примушує дуже уважно вслуховуватися в кожне слово, а з кожною фразою напруження зростає.
Ці творчі здобутки Г. Ібсена знайшли свій розвиток у творчості інших майстрів слова, заклали підвалини нової драматургії нового театру XX століття.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Моя душа ніколи не забуде.