Олесь Гончар – співець прекрасного в людині



Творчий процес – це завжди вихід за межі свого “я”.

“Молодий, самобутній голуб” із роману “Таврія” є своєрідним образом-символом естетичної позиції Олеся Гончара, однією з найхарактерніших особливостей якого було “розривання себе між спрагою світла і потребою зазирнути в чорні глибини людської природи”. Гончарове поривання до світла переконує, бо навіть у безвиході можна знайти вихід, якщо вірити, боротися і жити. Як відомо, доля завжди залишає вихід, відкриту дверцю з будь-якої ситуації. Треба тільки уважно шукати

її і знайти.

Драматична доля України – постійна турбота і біль письменника. Кожен твір О. Гончара – це розколотий, розтерзаний, розбалансований циклонами історії світ людського буття, але напоєний зорею кохання та тихим дзвоном Тронки.

Розквіт літературної діяльності О. Гончара припадає на післявоєнні роки. Письменник написав багато талановитих творів, які порушують важливі суспільні проблеми. Герої його творів – чесні, працьовиті люди, сильні духом і сміливі. Наприклад, в основу оповідання “Людина в степу” автор поклав реальні життєві факти, в яких розкривається поведінка двох людей у годину

життєвої небезпеки.

У селі трапилось лихо: “шквалом вітру відірвало величезну крижину”, на якій було близько п’ятдесяти рибалок, і понесло в море. Вітер обірвав проводи, зв’язку не було. Важливим компонентом твору є пейзаж, який відіграє важливу роль у розкритті характерів героїв.

Реалістичні картини “розгаслого степу”, по якому з труднощами пробирається газик, різкий пронизливий вітер, місяць, затятий хмарами, хурделиця, круті косогори, які прихопила ожеледиця – все це допомагає глибше відчути настрій героїв, ті труднощі, які треба було подолати на важкому шляху, щоб врятувати людей. І це вдалося!

Таким був О. Гончар, якого називали “опорою українського національного відродження”. Письменник створив багато колоритних постатей, він наче вибирав їх з гущі народу, показуючи добру вдачу, сильне й віддане кохання, любов до праці, краси. У таких образах письменник втілював свій особливий погляд на сучасників, які були у нього ідеальні. Згадаймо степових трудівників Лукію Рясну та старого Горпищенка з “Тронки”, непосидющого і доброго Андрона Ягнича з “Берега любові”, зворушливих і чистих у своїй любові до планети Кирила та Софію Заболотних з роману “Твоя зоря”, впертого хлопчиська Данилу, який стає гідним сином свого народу з “Перекопу”, Миколу Баглая із “Собору” та багато інших.

Мова творів О. Гончара щедра й багата на відтінки, немов осінь, багата плодами, вона бринить своєю красою і вражає читача художньою довершеністю. У романах письменника “Прапороносці”, “Тронка”, “Твоя зоря” і “Людина і зброя”, “Таврія” і “Перекоп”, “Бригантина” і “Берег любові”, “Собор” і “Циклон”, “Ніч мужності” і “Чорний яр” немає нічого зайвого, надуманого, тільки простота й естетичність.

Максим Рильський наголошував на тому, що проза Гончара вражає своєю музичністю, уважністю до кожної фрази та діалогу. Зокрема, про “Тронку” він казав: “На мене війнуло справжньою поезією. Читаю і радію”. Закінчити свою розповідь про О. Гончара хочеться його словами, сказаними у романі “Собор”: Людині дано пам’ять, що сягає у віки, тому вона і людина… “


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Драч крила чит.
Ви зараз читаєте: Олесь Гончар – співець прекрасного в людині