Пантелеймон Куліш – Степ опівідні

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ
СТЕП ОПІВДНІ
Спокойно небо голубое.
Никитин
Блакитне небо, мов дугасте море,
Безоднею самітною стоїть.
Під сонцем степ, козацьке Дике поле,
Огнем переливається-жахтить.
Гарячий вітер хилить-нахиляє
Траву хвилясту стиха до землі,
І в прозирній золоченій імлі
Даль степова мов тоне-поринає.
Понад травою стиха жар німий,
Переливаючись, пливе високо!
Розтоплюється воздух осяйний,
Тіснить у грудях дух і сліпить око.
Дивлюсь кругом: не фарбами, огнями
Картина світоіскрява горить;
Над нею любо попід небесами
Музика, мов срібло тонке, дзвенить.
То жайворонок, лірник одинокий,
Зайняв одрадну серцю вишину
І звеселяє світ шумно-широкий,
Співаючи про волю та весну.
Німує степ: йому ні на що воля.
Се немовлятко сонне в сповитку:
Судилась велетню дрімлива доля
На довгому байдужньому віку.
Закутавсь у свої зелені шати;
Пахущі мовчки нюхає квітки;
Над ним по вітру носяться крилаті
Метелики, мов марево, легкі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Громадянська лірика т г шевченко.
Ви зараз читаєте: Пантелеймон Куліш – Степ опівідні
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.