Поетичне вираження глибокої любові до рідної мов (за поезією “О рідне слово, хто без тебе я?”) (3 варіант)

Летить над просторами нашої рідної землі щира українська пісня, зігріваючи душу та бентежачи серце; від краю до краю чутно знайомі до болю мелодійні звуки. Це – українська мова. Від неї не може відцуратися справжній патріот, її не може забути той, хто хоч раз у житті почув її чудові переливи. Тому не треба чому дивуватися, що з’явився на Україні поет, який, зібравши у своєму серці усю палітру барв і звуків рідної мови, рішуче став на її захист, намагаючись не допустити зникнення однієї з найромантичніших мов у світі. Дмитро Павличко став, мабуть,

головним оповісником народження нової доби для української мови.

О рідне слово, хто без тебе я?

Німий жебрак, старцюючий бродяга,

Мертвяк, оброслий плиттям саркофага,

Прах, купа жалюгідного рам’я.

Ліричний герой Павличка палко закоханий у рідну мову, ловить кожний звук. Він упевнений, що, забувши її, людина автоматично втратить Батьківщину. Так, нелегко навіть жебракувати на рідній землі, не знаючи рідної мови. Таку людину, навіть поховану в українській землі, швидко забудуть. Не буде у неї ні друзів, ні близьких людей, ні навіть рідної матері:

Ти зрікся мови рідної. Твій дух

На

милицях жадає танцювати.

Від ласк твоїх закаменіє друг

Ї посивіє рідна мати.

Я вважаю, що поет дуже вболіває за рідну мову, бо розуміє, наскільки вона важлива для справжніх патріотів. Саме за допомогою простих слів ми спілкуємося один з одним, співаємо пісні, знаємо усе, що відбувалося століття і століття тому. Ми читаємо книжки, ми чуємо слова – ми живемо. Живемо, бо продовжує жити наша історія, наша рідна мова. Ліричний герой, вдячно приймаючи від предків цей безцінний скарб, з гордістю каже:

Тебе у спадок віддали мені

Мої батьки і предки невідомі,

Що гинули за тебе на вогні.

У нашій мові – наша історія, і ми пишаємося нею, хоч би як погано і не жилося українцям. Тому втратити слух для ліричного героя – це втратити життя. Бо відтепер він не зможе почути ні шуму Черемошу, “ні співи солов’я”, ні близьких серцю звуків рідної мови. Справжній син Батьківщини не в змозі це перенести, тому що одночасно втрачає свої корені, свій духовний зв’язок з багатьма поколіннями українців. Я ніби чую, в якому розпачі каже ліричний герой такі прості, але такі вражаючі слова:

Дивитися на радощі обнови,

Та материнської не чути мови –

Ото була б загибель – смерть моя.

Так, від цього можна і вмерти. Як тепер буде жити людина, позбавлена змоги чути знайомі з дитинства слова? На мій погляд, немає нічого страшнішого за втрату рідної мови, в якій зібрано життя усього українського народу його історія, його культура, його пісні. Тому так тепло звертається ліричний герой до народного слова:

Так не засни в запиленому томі,

В неткнутій коленкоровій труні –

Дзвени в моїм і правнуковім домі!

Я вірю, що рідне українське слово буде жити у віках, як і наш народ. Ми зможемо відбудувати і розбудувати нашу державу, прославити її. І тоді вона засяє у віка х ще раз підтвердивши, що її неможливо поставити на коліна, бо є у неї одна велика таємниця, яка допомагає їй вижити. Це – українська мова, її “пісня, сила і відвага”. Я дуже вдячна Дмитрові Павличку за те, що він ще раз нагадав усім нам про те, що треба любити і шанувати свою рідну землю, свою рідну мову. Тому що мова – це життя!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Козир дівка стисло.
Ви зараз читаєте: Поетичне вираження глибокої любові до рідної мов (за поезією “О рідне слово, хто без тебе я?”) (3 варіант)
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.