Роде наш красний
Кожна людина повинна знати свій рід, своє коріння, витоки національної культури. Про надзвичайну важливість історичної пам’яті народу, значимість духовного зв’язку поколінь складено пісні, написано вірші.
Українська народна пісня
У полі калина,
У полі червона
Хорошенько цвіте.
Приспів
Ой роде наш красний,
Роде наш прекрасний.
Не цураймося, признаваймося –
Небагацько нас є!
Що перший цвіточок –
То рідний батенько,
Хорошенько цвіте.
А другий цвіточок –
То рідная ненька,
Хорошенько
А третій цвіточок –
Рідна сторононька,
Хорошенько цвіте.
ГАННА ЧУБАЧ
Я долі дякую
Я долі дякую, що виросла в селі
Та ще в сім’ї подільських хліборобів.
Батьки мої і прадіди мої
Ніколи не цурались
Свого роду.
Я людям дякую, що чесними були.
Коли по правді жити научали.
Узявши з серця їхнього снаги,
Я добре знаю,
Де мої причали.
Мабуть, тому, що бавили мене
Робочими і щирими руками.
Моє життя небесне і земне.
Як журавлина пісня
Над полями.
Тривалий час українцям прищеплювався комплекс неповноцінності, меншовартості.
Уважне вивчення історії й культури нашого народу допомагає руйнувати усталені імперські стереотипи. Ось що пише літературознавець Василь Яременко:
“Ще в XVII столітті Україна, виборовши державність у результаті багаторічної національно-визвольної боротьби проти татаро-польських поневолювачів, була покрита мережею шкіл, в яких вчили живою українською і церковнослов’янською мовами. Освіта і культура народу стояли дуже високо. Арабський мандрівник і вчений, син антіохійського патріарха Павло Алеппський (Булос аль Халебі), проїхавши 1652 р. Україною, писав: “Від міста Рашкова і по всій землі… козаків, ми помітили прекрасну рису, що розпалила наш подив: всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість їх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні співи, крім того, священики навчають сиріт і не залишають їх тинятися на вулиці невігласами”.
Цікаво, що більшість козацьких воєначальників і навіть чимало рядових козаків дістали освіту в Києво-Могилянському колегіумі або ж і в європейських університетах і почували себе сильними не тільки в бою, а й у науках, у латині та філософії. Київська академія давала не лише добру світську освіту, але й високе патріотичне виховання. Тривалий час це був єдиний виший учбовий заклад України та й усього православного Сходу. Сюди їхали вчитися з Петербурга й Москви, Білорусії й Польщі, Молдавії та Румунії, Болгарії, Сербії, Греції й Близького Сходу.
Вихованці Київської академії за царськими указами розсилалися по всій імперії. їх призначають у російські посольства майже всіх країн, запрошують для роботи професорами у вищих школах Сербії, Угорщини, Чорногорії. Так, у Московській слов’яно-греко-латинській академії у роки навчання там Ломоносова всі вчителі були з Києва, і пізніше, з початку XVIII століття і протягом наступних сорока років, тут усі протектори, ректори та їхні помічники – префекти та професори – були вихованцями Київської академії”.
У статті “Шануймо ім’я своє”, надрукованій у журналі “Україна”, Сергій Лащенко наводить такі цікаві факти: “З давніх-давен існує закономірність: справжній патріот своєї землі – завжди інтернаціоналіст.
Микола Гулак – соратник Т. Г. Шевченка, діяч Кирило-Мефодіївського братства, був у засланні, кінець життя провів у Грузії та Азербайджані, вивчив грузинську мову, всіляко відстоював її, коли вона зазнавала утисків, знав також і азербайджанську.
А хіба можна не згадати українця з Білгородщини Василя Єрошенка (сліпого з чотирьох років), який став не лише відомим есперантистом, а й писав твори японською і китайською мовами, був засновником бірманської фольклористики (у Бірмі йому поставили пам’ятник, а от у Києві чи Львові такого пам’ятника досі немає), писав також казки чукотською мовою, розробив туркменську абетку для сліпих, визнану за найкращу з усіх, складених до нього.
Чи багато хто знає нині про українця Георгія Гуцу, більше відомого під псевдонімом Юрій Венелін (1802- 1839). Він – перший дослідник історії болгар, поневолених на той час Туреччиною. Під впливом його досліджень у Габрово було відкрито перший навчальний заклад, де всі предмети викладалися болгарською мовою.
Недовго прожив наш земляк, лише-37 років. Болгари встановили йому пам’ятник на місці поховання в Москві з написом: “Він перший нагадав світові про забуте, але колись славне і могутнє плем’я болгар”.
Болгарський революціонер-демократ Любен Каравелов писав, що Ю. Венелін “навчив болгарина цінувати своє ім’я і гордитися своєю гідною поваги народністю”. На думку болгар, Ю. Венелін належить до числа тих учених, спадщина яких має міжнародне значення.
Дивно, що ні в пресі, ні в букварі, ні в підручнику з російської літератури не знайшлося місця для коротенької згадки, що перший у світі пам’ятник О. С. Пушкіну (за межами тогочасної Росії) було збудовано саме в Західній Україні – в селі Заболотівці”.
У Києві давно живе і плідно працює поет, перекладач Рауль Чилачава. Його виступи часто закінчуються оплесками: Чилачава досконало оволодів українською мовою, багато робить для взаємозближення культур українського і грузинського народів. У його серці гармонійно поєдналися любов до рідного краю – Грузії – і пошана до України, що стала поету близькою і дорогою:
Писав, як жив, – то з радістю, то з болем,
І сумніви, і муки вже позаду.
Мов садівник іде в росі по саду,
Не кваплячись іду вкраїнським полем.
Благослови мою кохану, доле,
Жени від неї тугу і досаду.
Хай, як лоза, цвіте і після граду,
Хай гріє навіть сонце охололе.
Не треба труб, і слів гучних не треба,
Мені б лише наснаги і любові,
Щоб на папір – гнучкою в’яззю літер.
Молитва це, благання це – ведреба*,
З душі моєї і моєї мови
В твою вкраїнську мову перелите.
* Ведреба – грузинською мовою “благання”.
Грузинський поет-перекладач пише теплі слова про Україну і и народ, а український письменник Станіслав Тельнюк у вірші “Давид Гурамішвілі” славить відданість поета Гурамішвілі рідній грузинській землі. Автор знаменитої поеми “Давитіані” багато років прожив на чужині, в Україні, але не зрадив пам’яті предків, не забув материнської мови. Так у житті і творчості цих людей гармонійно переплелися патріотизм й інтернаціоналізм, пошана до свого роду і до інших народів.
СТАНІСЛАВ ТЕЛЬНЮК
Давид Гурамішвілі
А він би міг осмуту й горе
Забить молитвами й плачем.
А він би міг забути гори.
Де навіть сонце по плече.
Де висне місяць, мов підкова
На вороному скакуні..
А він би міг забути мову,
Забути мамині пісні
І здатись долі непривітній,
І мовчки впасти їй до ніг..
Упасти – й згинути безслідно..
І він би міг..
А Він – не міг!
“Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь”, – закликав багато років тому Тарас Шевченко. Лише той, хто виконує цей заповіт, має праве називатися справжньою людиною, справжнім митцем.
Про людяність і благородство духу М. М. Коцюбинського розповідає літературознавець Михайлина Коцюбинська:
“Пригадую, десь у 60-х роках, коли почався рух кримських татар за реабілітацію свого народу й повернення його законних прав, до мене прийшли двоє – хлопець і дівчина. Спочатку я навіть здивувалася, коли вони сказали, що знайшли мене саме як родичку Коцюбинського. Тоді я вперше від них почула, що ім’я і твори Коцюбинського широко знані й люблені в середовищі кримських татар – тих, хто не забув свого роду-племені. Адже ніхто з інонаціональних письменників не змалював їхнього народу з таким розумінням, з такою любов’ю, на такій мистецькій висоті. “В кожному нашому національно свідомому домі є портрет Коцюбинського і його твори”, – сказали мені. Що ж, письменник заслужив на таку честь – і не тільки серед кримських татар”.
1987 р. в США помер відомий дисидент і правозахисник генерал Петро Григоренко. Не з власної волі опинився і помер на чужині цей видатний українець. Відмовившись від блискучої кар’єри, Григоренко обрав тяжкий шлях боротьби за права людини. “Для нашого народу він був більше, ніж друг”, – сказав про нього колишній політв’язень, близький друг Мустафа Джемільов. Відстоюючи право кримських татар народжуватися, жити і вмирати на землі предків, генерал Григоренко водночас боровся і за свободу для всіх народів імперії. Таке система не прощала.
Дружив із кримськими татарами і захищав їх Станіслав Тельнюк. Серію сталей на захист знедоленого народу надрукував Орест Корсовецький, а бандурист Остап Кіндрачук виконує кримсько-татарські народні пісні.
“Нам, українцям, є чим пишатися”, – стверджує дослідник Сергій Лащенко. Наведені ним у статті “Український патріотизм. Міжнаціональні конфлікти чи гармонія?” факти переконливо засвідчують: українці зробили видатний внесок у духовну скарбницю людства:
“Згадайте: українців обирали. вождями індіанських племен у Північній Америці, українки були королевами на екзотичних тихоокеанських островах, сліпі з дитинства діти нашого народу, мандруючи світами (як Василь Єрошенко), вивчали по кілька іноземних мов, ставали класиками літератур цих народів, безрукі від народження (Гнат Шило) ставали непересічними художниками…
1918 р. в українській гімназії вивчали сім мов (у царській – п’ять). От вам і націоналізм! А ставлення в УНР до єврейської мови засвідчує той факт, що до 1918 р., окрім як на державному кредитовому білеті вартістю 100 карбованців, ніде в світі на жодному державному банкноті не писали по-єврейськи. От вам і антисемітизм! Наголосимо: українці виявляли найбільшу терпимість до інших народів і максимально сприяли їм саме в ті періоди своєї історії, коли були сильними і, хоча б відносно, незалежними.
“Грізним козаком” прозвали американці українця Василя Турчина. Він став генералом Північної армії, що вела справедливу війну проти рабовласницького Півдня. Найдовіренішою особою Симона Болівара, що воював за визволення Латинської Америки від іспанського колоніалізму, був підполковник Михайло Скибицький, наш земляк із Поділля.
Особливо вагомий внесок зробили українці в суспільно-політичне і культурне життя Канади. Саме вони стали творцями так званої політики мультикультуризму, що гарантувала вільний розвиток мов і культур усіх етнічних груп Канади. Саме на Конгресі українців Канади ця політика була офіційно проголошена її прем’єр-міністром. Своєю ревністю до збереження мови і культури українці Канади зажили собі не ворогів, а друзів, здобувши повагу англійців, шотландців, євреїв, поляків, німців.
Варто зазначити, що державні установи Канади охоче запрошують до себе українців – випускників університетів, бо ті здавна мають репутацію працелюбів, добре володіють обома державними мовами – англійською і французькою, не забуваючи, звичайно, і своєї”.
Берегти, плекати пам’ять роду і народу, шанувати батьків і Батьківщину закликають у своїх творах українські письменники.
ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА
“Русь не руська бачиться мені диковинкою, подібно тому, коли б народилася людина з риб’ячим хвостом або з собачою головою. Всяк мусить пізнати свій народ і в народі себе. Чи ти рус?.. Будь ним… Чи ти лях? Лях будь. Чи ти німець? Німечествуй. Француз? Французюй. Татарин? Татарствуй. Все добре на своєму місці і в своєму лиці, і все красно, що чисто, природно, що не є підробкоюІВАН МАЛКОВИЧ
Хай це, можливо, і не
Найсуттєвіше,
Але ти, дитино,
Покликана захищати своїми
Долоньками
Крихітну свічечку букви
“ї”,
А також,
Витягнувшись на пальчиках,
Оберігати місячний серпик
Букви “є”,
Що зрізаний з неба
Разом із ниточкою.
Бо кажуть, дитино,
Що мова наша –
Солов’їна.
Правильно кажуть.
Але затям собі,
Що колись можуть настати і такі часи,
Коли нашої мови
Не буде пам’ятати
Навіть найменший
Соловейко.
Тому не можна
Покладатися
Тільки на солов’їв,
Дитино.
Про біль і моральні страждання, яких зазнає людина, втрачаючи рідну мову, чудовий вірш написав поет Володимир Шовкошитний:
Я – украинец до седьмых колен.
Прапрадед мой шелками шит на Сечи.
И ни чужбина, ни турецкий плен
Его казацкой не лишили речи.
Мне этот клад передавал отец,
И мама с молоком передавала.
И пил я нежность их родных сердец,
И их любовь стихом во мне звучала.
Но закружило. На моей щеке
Густой щетиной проростали годы.
И стих на украинском языке
Я не пою, и не в угоду моде.
Я растерял, как воду у горсти,
Тот клад, что сохранил в неволе прадед, –
Не знаю языка, сказать по правде..
Простите, сыновья, и, дочь, прости.
Прости меня, прапрадіде-козаче.
Прости мене, мій споконвічний краю.
За те, що на російській мові плачу
Об тім, що мови рідної не знаю.
С. АНДРУСІВ
“Чого ж ми, українці, так спрагло тягнемося до свого минулого? Це ознака нашого духовного здоров’я чи, навпаки, невпевненості, ущербності й страху перед сучасним і майбутнім, історичної інфантильності? Так само, як окрема людина в хвилини зневіри і невдач, приниження рятує себе, віру в свої можливості, звертаючись до зоряних сторінок власного минулого, так і народ, коли утверджує себе поміж іншими народами, а ще більше тоді, коли настає загроза його духовного чи фізичного знищення, розчинення “на розпуттях велелюдних” історії, щоб вижити, апелює до свого минулого. Мабуть, так дерева під час бурі волають до свого коріння. “Народ живий, допоки жива його історична пам’ять. Кінчається пам’ять – кінчається нація, починається щось інше”. Ці слова Д. Балашова б’ють по серцю кожного українця, хоч російський письменник передовсім мав на оці росіян. Відразу згадуєш процес денаціоналізації, що охопив Південно-Східну Україну, зокрема міста, чиє населення з частини нації перетворилося поступово у “щось інше”, якому немає наукової назви, – уже не в українців, але ще не в росіян, – чи це не симптом кінця нації? Чому ж закінчується пам’ять, що віщує кінець нації,, адже пам’ять, як розмірковує герой історичної повісті Ю. Мушкетика “Літній лебідь на зимовому озері”, – це найтривкіше з усього, що є у людей на землі? Пам’ять ніколи не закінчується сама по собі, вона закінчується лише тоді, коли її прикінчують – убивають.
Ми, українці, такі спраглі за минулим, історією, яку у нас постійно віднімали. Впродовж багатьох століть обрубували корені нашого минулого, і можна лише подивуватися, що, порубані, потоптані, понищені, вони знову відростали. Але підростали й нові рубачі. І палії також, що випалювали “каленим железом” і репресіями дух українства, національної самосвідомості – і горів він, горів, як неопалима купина, і не міг догоріти”.
СТАНІСЛАВ ЧЕРНІЛЕВСЬКИЙ
Ви собі гадали: ми – телята?
Будем пастись там, де поженуть?
Ви гадали: назва наша клята
Кане потихеньку в каламуть?
Прогадали! Б’ється, оживає
Серце в журавлиному крилі!
Поки це століття ще триває –
УКРАЇНА – назва цій землі!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Твір на тему: Ой, роде наш красний Хотілося б розпочати такими словами: “Без роду нема народу”. Бо чим сильніший рід, тим сильніші всі разом – народ. Пам’ять про свій родовід – це важливий момент у збереженні національних і моральних традицій. Зараз уже мало знають про те, що в давнину було за обов’язок знати поіменно свій рід до сьомого коліна. Останнім часом усе […]...
- Твір на тему: Роде наш красний Родовід, родина, сім’я. Вчитуєшся в ці слова – і в уяві постає те місце, де ти народився, де промайнуло дитинство із дивом-казкою, матусиною піснею, батьківською ласкою. І зараз дуже важливо кожному з нас пам’ятати свій родовід. Очевидно, мало хто знає, що у давнину було за обов’язок знати поименно свій родовід до сьомого коліна. Пам’ять про […]...
- Твір на тему: Роде мій красний… (твір у публіцистичному стилі на суспільну тему) Протягом багатьох століть Україну населяли представники різних народів. Вони хліборобили на українській землі, будували міста, захищали землю. Отже, для всіх жителів України вона є Вітчизною. Це переконання прийшло до мене відтоді, як я усвідомив, що я українець. І справа не в тому, що національні корені моєї родини пов’язані з цією землею. Моя прабабуся з маминого […]...
- Красний Іванко і закляте місто скорочено – Народні казки Якось одна бідна жінка пішла сама до міста. По дорозі зустрівся їй незнайомий чоловік, який сказав, що може виручити її з бідності, якщо вона продасть те, про що сама не знає. Жінка, не здогадуючись, про що йдеться, погодилась. А не знала вона про дитину, яку вже носила під серцем. Коли повернулася додому, в її хаті […]...
- Українська еміграційна література Українська еміграційна література Ще зовсім недавно слово “діаспора” було мало не лайливим. Офіційна пропаганда насаджувала думку, що за кордоном здебільшого живуть ті українці, які зрадили рідну землю. Та час довів, що це – люди складної долі, наші співвітчизники, яким так само, як і нам, дорога Україна. Різні обставини, події змусили їх покинути свої рідні землі, […]...
- “Нам треба голосу Тараса” (2 варіант) Ні у кого зараз не викликає сумніву те, що українці є повноцінною нацією з давньою історією, з оригінальною мовою, літературою і культурою. Але, на жаль, самі українці почувають себе людьми другого сорту, навіть у порівнянні з росіянами, і, тим паче, європейськими народами. Це відчуття переслідує нас, мабуть ще з XVIII сторіччя, коли Україною остаточно заволоділа […]...
- Глибока любов поета до рідної землі Щирий син свого народу, І. Франко палко любив Батьківщину, присвятив служінню Вітчизні все життя. Це підтверджує уся його творчість. Свою віддану любов до рідної землі змалював І. Франко у вірші “Моя любов”. Поет милується красою Вітчизни: Вона так гарна, сяє так Святою, чистою красою, І на лиці яріє знак Любові, щирості, спокою. Але не стільки […]...
- “Життя з думками про Україну… ” (за поемою М. Вороного “Євшан-зілля”) Де ж того євшану взяти, Того зілля-привороту, Що на певний шлях направить, – Шлях у край свій повороту?! М. Вороний Журавлями розліталися по всьому світові українці. Що змушувало їх залишати рідну землю? Чого шукали вони в чужих країнах? Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. Страшно навіть через століття ступати болючими […]...
- Образ України у творчості Т. Шевченка Образ України у творчості Т. Шевченка Тарас Шевченко – вірний син України. Він любив свою Батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. Де б він не був, куди б не закидала його доля, Шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в Україну, зустрітися з однодумцями. Його роздуми над долею народу, любов до Вітчизни, туга […]...
- Вираження синівської любові до Батьківщини в поезії “Грудочка землі” (2 варіант) Дуже коротке життя прожив Василь Симоненко – всього двадцять вісім років. Все його життя, вся творчість пронизані любов’ю до матері, Батьківщини, гіркими роздумами про долю нашого народу. У вірші “Грудочка землі” ми разом з поетом поринаємо в його спогади про дитинство. Ми відчуваємо легку радість. Поет з любов’ю змальовує природу рідного краю: “гомінливі трепетні ліси”, […]...
- Твір на тему: “Я єсть народ, якого правди сила яким звойована ще не була” (П. Тичина) (2 варіант) Ми є нащадками тих, хто заснував нашу рідну Україну. Який глибокий зміст вкладено у ці слова: “Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була”. Скільки випробувань випало на долю українського народу! Скільки страждань, скільки наших пращурів віддали своє життя за те, щоб називатися українцями, щоб бути гідними своєї держави! Протягом багатьох століть […]...
- Відображення національної самосвідомості героїв у творах Олександра Довженка Відображення національної самосвідомості героїв у творах Олександра Довженка. Довженко – митець, вихований на багатому духовному національному грунті. Тому в його творах зображені сентиментальні, добрі, працьовиті люди, закохані в красу рідного краю і пісні, типові представники української нації. Такими вивів їх письменник у “Звенигороді”, “Землі”, “Поемі про море”, “Зачарованій Десні” та багатьох інших творах. Однак у […]...
- Україна – муза творчості О. Олеся Україна – муза творчості О. Олеся Олександр Олесь повертається до нас з чужини піснею, яку Україна щиро вітає квітами, любов’ю і визнанням. Поезії митця навчають нас берегти, любити і цінувати свою землю, вірно служити ідеалам миру і добра. У кожній збірці поезій О. Олеся простежується зв’язок із рідною землею, сподівання на повернення додому, бо усі […]...
- Слова і думи патріота України В. Самійленка Володимир Самійленко був оригінальним поетом, справжнім патріотом своєї землі, але життєві обставини не дозволили повністю розкритися його таланту. Та все, що написав поет, може слугувати зразком любові до України, до народу. Як і багато його ровесників, Самійленко починав творити російською мовою. І раптом перед ним відкрилася істина: українська мова – це діамант, що лежав на […]...
- Утвердження нездоланності рідного народу в поезії П. Тичини “Я утверждаюсь” Творчість Павла Тичини нерозривно пов’язана з історією українського народу. Велика любов до рідного краю та співвітчизників надихала митця на вражаючі силою таланту твори. Однією з таких поезій є вірш “Я утверждаюсь”, написаний у трагічні для України роки Великої Вітчизняної війни. Поет утверджує незламність, непереможність українського народу, який живе і буде жити, бо сила його-в Правді: […]...
- Пригодницький роман І. Багряного “Тигролови” і духовна перевага його позитивних героїв над виконавцями і стражами тоталітарного режиму “Нашого цвіту – по всьому світу”,- говорить народне прислів’я. Це про українців. Є їх і по Канадах, і по Австраліях, і по Кубанях та по Сибірах. У пошуках кращої долі їхали вони й на Далекий Схід, на край землі. А найчастіше потрапляли українці туди не по своїй волі. І все з однієї причини – великої […]...
- Актуальність етапі Уласа Самчука “Нарід чи чернь?” сьогодні Улас Самчук довгі роки був відірваний від рідної землі, але доля далекої Батьківщини завжди хвилювала письменника. Усі його твори – тільки про неї і для неї. Йому боліло, що українці не почувають себе народом, нацією, перетворюються на “малоросів”, “хохлів”. “Чому? Бо ми не переконані внутрішньо, що весь той людський матеріал… вповні і незастережно заслуговує на […]...
- Образ автора у “Щоденнику” О. Довженка Існує така думка, що найбільші муки – це муки совісті. То ж, роблячи підсумок свого життя, Олександр Петрович Довженко записує в щоденнику: “Мені сорок вісім років. Моєму серцю – шістдесят. Воно зносилося від частого гніву, і обурення, і туги. Недосконалість видимого порядку речей навколо підточила і зв’ялила його”. І додає: “Мабуть, я дратую людей, як […]...
- Уславлення вірності інтересам нації в казці “Хоробрі з Найхоробріших” (2 варіант) Казка М. Магери “Хоробрі з Найхоробріших” розповідає про боротьбу українського народу за волю. Жив собі “народ волелюбний у мирі і злагоді, не хотів ні з ким воювати. Плекав своє “невмируще чудо-дерево Мову”. Охороняв це дерево Сивобородий – втілення мудрої старості. І коли напали на нашу землю загарбники, кращі сини – Хоробрі з Найхоробріших – вирішили […]...
- Мрії матері-кріпачки про вільне життя сина (за поезією “Сон”) (2 варіант) Як відомо, Т. Шевченко народився за часів кріпаччини, тому вся його творчість пронизана мріями про вільне життя. Найбільше він бажав бачити свій народ вільним. Тому більшість його творів присвячена саме цій темі. Вірш “Сон” вже з перших рядків повідомляє, що мова піде про жінку-кріпачку: На панщині пшеницю жала, Втомилася… Спочатку автор малює картину виснажливої праці […]...
- Камінний хрест – символ трагічної долі українського селянина-бідняка (за новелою В. Стефаника “Камінний хрест”) Кінець XIX століття… Західна Україна. Журавлями розлітаються по світу українці. Що змушувало їх залишати рідну землю? Чого шукали вони в чужих країнах? Селяни західних українських районів залишають батьківську землю, зводячи як пам’ятники по собі камінні хрести, їдуть до далекої Канади в пошуках землі обітованої. А що ж чекає їх там, далеко за океаном?.. Багатостраждальна історія […]...
- Поривання до волі в поемі “Мойсей” (1 варіант) Поема І. Я. Франка “Мойсей” – це глибокий філософський твір про взаємини вождя і народу у поступі до кращої долі. Час написання – 1905 рік. У Росії почалася революція. Народ піднявся на боротьбу проти гнобителів. В основу написання поеми Франко поклав біблійний сюжет: Мойсей вів єврейський народ до країни, де панувало б добро і щастя. […]...
- Знаковість постаті Роксолани (за повістю О. Назарука “Роксолана” й історичними довідками) Недавно я поза Уралом Блукав і господа благав, Щоб наша правда не пропала, Щоб наше слово не вмирало! Т. Шевченко Історія моєї землі надзвичайно трагічна й водночас повчальна. Вона свідчить про якусь незбагненну силу українства, здатність його знову й знову відроджуватися після нищівних ударів. Як тут не згадати слова відомого українського письменника: “… яка біда, […]...
- Трагічні картини важкого минулого українського народу в романі “Маруся Чурай” (3 варіант) Минуле дивиться на нас кривавими очима і ніби запитує: чи зможемо ми зберегти мир на Землі, чи зможемо зберегти власну волю, щоб ніколи більше не відчувати на собі страшних часів поневолення і розпачу, коли ти стаєш наймитом у власній хаті. Ліна Костенко тому і написала свій неперевершений роман у віршах “Маруся Чурай”, щоб попередити нас […]...
- У чому справжній патріотизм (за віршем В. Самійленка “Патріоти”) У чому справжній патріотизм (за віршем В. Самійленка “Патріоти”) В. Самійленко – український поет, який у своїх віршах закликав берегти, шанувати і збагачувати нашу мову. Ліричний герой поезій сповнений, як і поет, любов’ю до України, до свого народу. У поезії “Патріоти” В. Самійленко порушує тему патріотизму та засуджує тих балакунів-псевдопатріотів, які лише на словах виявляють […]...
- Поетична оповідь про минуле нашого народу (за “Заспівом” зі збірки “Княжа Україна” О. Олеся) Українські народні казки і літописи розповідають нам, дітям XXI століття, про давні часи нашої Батьківщини. Своєю урочистою оповіддю та темою, пов’язаною зі старовиною, схожа на літописання добірка поезій Олександра Олеся “Княжа Україна”. Як повільна пісня кобзаря, звучить “Заспів” до збірки”Княжа Україна”: Заспіваю вам не пісню Про стару старовину, Розкажу я вам не казку, А бувальщину […]...
- Віра в світле майбутнє України (за поезіями “Заповіт”, “І виріс я на чужині”) А я дивлюся… і серцем лину В темний садочок на Україну. Т. Шевченко Під час тяжкої хвороби Т. Г. Шевченко багато думав про майбутнє України, мріяв про визволення свого народу. Тоді він написав своє звернення до українського народу – “Заповіт”. У вірші поет заповідає поховати його на милій серцю Україні “серед степу широкого”, Щоб лани […]...
- Утвердження споконвічних етичних цінностей у байках Леоніда Глібова Утвердження споконвічних етичних цінностей у байках Леоніда Глібова Літературна спадщина Леоніда Глібова дуже багата – від пісенно-ліричних творів до віршів-загадок, жартів. Працював видатний український письменник у царині художньої прози. Але найбільше визнання він здобув як неперевершений байкар, який правдивим художнім словом віддано служив інтересам свого народу. Тому байки Л. Глібова стали своєрідним символом добра та […]...
- Протест проти рабської моралі (За поезіями Степана Руданського) Розквіт поетичної творчості Степана Руданського припадає на середину дев’ятнадцятого століття. Це був той час, коли, за висловлюванням Великого Кобзаря, все благоденствувало й мовчало. Мовчали й українці. Наша мова викорінювалася. її зневажали всі, хто тільки міг. Роздуми про важке становище української мови, про занедбану самосвідомість нації стали змістом поезій Степана Руданського. Головним мотивом його національно-патріотичної лірики, […]...
- Роль вчителя в житті Миколки (за оповіданням “Школяр”) (2 варіант) Оповідання “Школяр” розповідає, як хлопчик Миколка дуже хотів вчитися, але через страшенні злидні навчання було покинуто. Бажання вчитися збудив в Миколці його шкільний вчитель. Він завжди був дуже добрий до нього, дохідливо пояснював йому предмети, намагався підтримати матеріально. В оповіданні вчитель постає як людина благородна, яка усвідомлює свій обов’язок у суспільстві. Якби вчитель не перейшов […]...
- Волелюбні ідеї в поемі Т. Г. Шевченка “Гамалія” Українці мають усі підстави пишатися тим, що їхня Батьківщина не раз переживала дні сили і слави, мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найважчі випробування, коли гинули не сотні й тисячі, а мільйони її дочок і синів. Ми можемо втішатися і пишатися тим, що Україна ніколи не поневолювала інші народи, а лише захищала себе від ласих […]...
- Відображення трагічного становища народу в оповіданні Ю. Мушкетика “Суд” Відображення трагічного становища народу в оповіданні Ю. Мушкетика “Суд” У оповіданні “Суд” Юрій Мушкетик показав явища, які відбувалися у суспільстві за часів сталінського та брежневського режимів. Через сприйняття головної героїні Ганни Розсохи автор показує трагічне становище всього народу, їхнє злиденне життя. Ганна чекає на вирок, перебираючи в пам’яті епізоди свого важкого життя. Неймовірно важко жилося […]...
- Єднаймось, брати-українці – Історичні пісні ЄДНАЙМОСЬ, БРАТИ-УКРАЇНЦІ Єднаймось, брати-українці, Не час на роздори, не час, Бо нам ще Великдень настане, І доля всміхнеться до нас. Від Чорного моря до синіх Карпат Одна нероздільна родина. Без панства, без рабства, насильства і зрад Одна самостійна Вкраїна. Почують ще гори і доли І блескот гарматний і спів, А жовто-блакитні прапори Замаять наш Київ […]...
- Символічний зміст назви новели Василя Стефаника “Камінний хрест” Символічний зміст назви новели Василя Стефаника “Камінний хрест” Прочитавши новелу Василя Стефаника “Камінний хрест”, О. Кобилянська писала йому: “Страшно сильно пишете Ви. Так, якби-сьти витесували потужною рукою пам’ятник свого народу… Гірка, пориваюча, закровавлена поезія Ваша, котру не можна забути… “ І справді, ця новела заворожує правдивим зображенням людської злиденної долі. Таке відчуття, що ти знаходишся […]...
- Наталя Гуркіна – державний прапор Державний прапор України – Це стяг із двох подовжніх смуг. Він символ вільної людини, У ньому український дух! У синім – небо Батьківщини, Його безкрайність і блакить, І вище нього, Україно, Хай пісня нації летить! У жовтім кольорі – колосся, Багатство нашої землі. Щоб у достатку всім жилося, І в люднім місті, і в селі. […]...
- Роздуми поета над тим, що таке справжній патріотизм (за поезією “Патріоти”) Вболівання поета щодо тяжкої долі поневоленої України примусили В. Самійленка замислитись над тим, що таке справжній патріотизм. Розуміючи, що тільки щиро віддані Батьківщині громадяни можуть відродити державу, поет змальовує образ справжнього патріота в однойменному вірші. Письменник зображує розмову двох хлопців “про долю своєї землі”. Один з них промовляє на захист народних прав, доводить давність і […]...
- Образи матері й дитини у творчості Т. Г. Шевченка Тарас Григорович Шевченко – тонкий, проникливий лірик, поет-громадянин, який залишив нащадкам неоціненну книгу народного життя, відстояв і зберіг національну гідність свого багатостраждального українського народу. Для нас він – таємниця, над розгадкою якої буде працювати ще не одне покоління, криниця з холодною джерельною водою, яка затамовує духовну спрагу народу. Щораз, спілкуючись з нетлінною творчою спадщиною великого […]...
- “Щастя дай, Боже, народу… ” (За піснею на слова О. Кониського “Молитва за Україну”) Серед урочистих патріотичних пісень провідне місце належить пісні на слова О. Кониського “Молитва за Україну”. Створена у період підйому патріотичних настроїв українського народу, пісня вела у бій січових стрільців, закликала український народ до боротьби за волю і незалежність: Боже великий, єдиний, Нам Україну храни, Волі і світла промінням Ти її осіни. О. Кониський, обравши форму […]...
- Поклик до волі в пісні-гімні “Ще не вмерла Україна” на слова Павла Чубинського і музику Михайла Вербицького Скільки поневірянь, суперечок, арештів пережив наш Державний Гімн “Ще не вмерла Україна”. Один рядок цієї пісні, слова, що дали назву віршеві українського поста Павла Чубинського майже 150 років викликали страх у кількох режимів: царського, польсько-шляхетського,, румунсько-боярського… У недалекому минулому за виконання цієї пісні та поширення її тексту можна було тяжко поплатитися ув’язненням і в Україні, […]...
- Роздуми над долею народу (за поемою І. Франка “Мойсей”) Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших народів – одна з провідних у творчості І. Франка. Особливо потужно прозвучала ця тема в поемі “Мойсей”, написаній поетом 1905 року, коли в Росії піднімалася революційна хвиля. Франко сподівався, що революція нарешті принесе визволення й українському народові. Поета особливо хвилювали взаємини широких мас […]...
Проблеми парадоксів портрет доріана.