Романтичний ідеал національного визволення та свободи в ранній ліриці П. Тичини
П. Г. Тичина – один з тих українських письменників, чиє поетичне слово чарує душу, возвеличує помисли, дає насолоду. Якщо вірити в те, що поет починається з джерела, то перша збірка поета “Сонячні кларнети” є весняною повінню. Якщо вірити в те, що поет народжується один раз, то Павло Тичина сповістив про своє народження знову ж таки збіркою “Сонячні кларнети”. Отже, що б не було джерелом наших домислів, перша збірка засвідчила появу на українській стезі молодого талановитого поета, повного сили і завзяття.
“Сонячні кларнети”
Що ж хвилює серце закоханого в життя юнака? Вчитаймося в рядки його вірша під назвою “Іще пташки… ” і відчуємо трагізм, турботи, викликані подіями першої світової війни. У вірші присутні образи Мороку, Жаху, Мертвої Тиші. Епітет “мертва”, на мою думку, надає віршеві реалістичного звучання: війна несла на землю смерть, від якої “води закипіли”, а “верби старі молилися в сльозах”.
На думку літературної критики 90-х років, у цій збірці
Тема сутності життя знаходить поглиблення в третьому циклі віршів. У поезії “Одчиняйте двері” молодий поет виводить образ ліричного героя, який вболіває за долю народу. Він не сприймає “братовбивчу” революцію, вона страшна у своїй суті:
Одчинилися двері –
Всі шляхи в крові!
У поезії П. Тичини часто зустрічаються образи-символи: образи чорного ворона, вітру, бурі тощо. У вірші “По блакитному степу” ми бачимо образ чорного ворона, що символізує нещастя, лихо, смерть:
… в селі голод!
Ходять матері, як тіні –
Вороний вітер.
П. Тичина любив свою землю, свій народ і вболівав за їх майбутнє. Деякі вірші П. Тичини ми можемо читати тільки сьогодні. Про них замовчували, їх виводили зі збірників, бо вони не відповідали більшовицькій ідеології. Та й справді, хіба можна було в ті часи друкувати вірші, в яких поет, осмисливши лютневу і жовтневу революції, застерігає рідну Україну від нових трагедій: Смерть шумить косою!
Передчуття поета виправдалося: після 1921 року (приборкання непокірних селян) рідна ненька-Україна вже по коліна стояла в крові. У вірші “Скорбна мати” – реальна картина тих подій, які перетворили Україну в поле, засіяне могилами.
Ця поезія має зв’язок з біблійною літературою. Тут образи Христа, Марії, його матері, раю. Христос символізує правду, справедливість; Марія – загальну любов до рідного краю; рай – щасливе життя; кривавий край – Україну. Ці образи допомагають зрозуміти глибину трагедії українського народу після революції 1917 року. Серце автора болить, крізь сльози він пророкує:
Не буть ніколи раю
У цім кривавім краю.
Тільки тоді, коли народ буде вільним, незалежним, він зможе жити справжнім життям.
Мою увагу в цій поезії привернув образ квітки, що “лебедіє”. Автор, мабуть, вірить, що прийде нове життя в Україну, коли між людьми буде порозуміння, загальна любов, повага, коли більшість буде жити ідеєю.
Павло Тичина… Дороге і незабутнє ім’я для багатьох поколінь. Він пішов від нас, проте незгасний вогонь його чарівного слова продовжує зігрівати людські серця. Його ім’я по праву належить до тих безсмертних імен, що вічно житимуть у пам’яті вільного українського народу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Неореалізм.