Розстріляне відродження
До сьогоднішньої незалежності, яку виборов собі наш народ, лежав довгий шлях довжиною майже три з половиною століття – з часу Переяславської Ради. Після підписання договору з Росією перед Україною постали проблеми, що зумовили її подальшу долю. Здавалося б, український народ позбавився тиранії польської шляхти. Але натомість постало ярмо московське. Російський царат, усвідомлюючи масове пробудження українського народу до державного життя, всякими засобами намагався стримати його розвиток, відправляючи у в’язниці, спроваджуючи на
У нас же й світа, як на те –
Одна Сибір неісходима,
А тюрмі А мору… Що й лічить!
От молдованина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Але найбільших і найжорстокіших переслідувань зазнала українська література після приходу до влади більшовиків. Сотні письменників гинули на Соловках, у Сибіру, були розстріляні. Першими жертвами більшовицького терору на Україні стали представники літератури, талант яких розквітнув на хвилі національного відродження двадцятих років. До них належать Лесь Курбас, Микола Куліш, Григорій Косинка, Євген Плуж-ник та багато інших.
ЄВГЕН ПЛУЖНИК
Євген Плужник – єдиний серед українських поетів, ліквідованих у сталінських таборах, чиє місце поховання було відоме засланцям: (Половецький острів. (Про могили інших нічого не знаємо.)
Своє формування майбутній поет Євген Плужник (1898-1936) починає у 1924 рп коли разом із Г. Косинкою, В. Підмогильним та Б. Антоненком-Давидовичем організовує літературну групу “Ланка”, що за два роки була перейменована в МАРС. Перша збірка Є. Плужника “Дні” (1926) приваблювала щирістю, умінням заволодіти почуттями читача. Друга збірка” “Рання осінь” (1927), поставила її автора в ряди передових поетів. Високо оцінив збірку Максим Рильський, привітала українська інтелігенція. Притаманний Плужнику імпресіонізм збагатився тут елементами українського класицизму. Витонченість слова, естетизм, образність позначають усю збірку. Простими, але чіткими і виразними словами автор показав трагедію нашої визвольної боротьби: українці не змогли відстояти свою державність, оскільки на її захист ішли одиниці, багато лишилося байдужими.
У всій своїй конкретності ця трагедія постає з вірша “Косивши дядько на узліссі жито… “:
Косивши дядько на узліссі жито,
Об жовтий череп косу зазубрив…
Кого й за віщо тут було забито.
Хто і для кого вік свій загубив.
Йому байдуже.” Тут, на місці бою.
Таке дорідне жито та густе,
А що на гній хтось жертвував собою, –
Пусте…
Косар схиливсь над річчю дорогою –
Косою срібною, що череп пощербив,
І, череп той відкинувши ногою, –
Порозкидало вас! – проговорив.
Євген Плужник – один із найбільших представників високого мистецтва української поезії, можливо, найкращий наді поет-імпресіоніст, багатий на емоції, стислий у слові. У пошуках душевної рівноваги, гармонії життя, “міри явищ і подій” поет визріває як особистість із своєрідною, неповторною філософією буття. Свідченням цьому – вірші з останньої збірки “Рівновага”, що була закінчена перед арештом…
Заарештовують і присуджують до розстрілу Євгена Плужника десь наприкінці 1934 р. Потім розстріл замінюють засланням на Соловки, оскільки було відомо, що поет все життя страждав на сухоти, отже й так незабаром помре. Дійсно, цілком виснажений хворобою, Євген Плужник помирає на засланні 2 лютого 1936 р. Мета такої розправи над поетом була очевидною – знищити автора шедеврів української літератури, стримати її новий розквіт.
Не всі твори Євгена Плужника опубліковані. Серед них віршована п’єса “Шкідники”, роман “Недуга”, драматичні твори “Професор Сухорат”, “У дворі на передмісті”, укладений у співавторові з В. Підмогильним словник “Фразеологія української мови”. Але й те, що побачило світ, хвилює і захоплює своєю мудрістю, ліризмом, силою поетичного таланту… .
Мрії від серця відтяв, – Може й поети лиш ті.
Корінь виснажують віти. Що за юнацтва вже сиві…
“Мало прожити життя – “Мрії ж мої золоті.
Треба життя зрозуміти. Мрії ж мої нещасливі!
Суди мене судом твоїм суворим.
Сучаснику! – Нащадки безсторонні
Простять мені і помилки, й вагання,
І пізній сум, і радість передчасну, –
Їм промовлятиме моя спокійна щирість.
Багато авторів українських творів, спочивають у таємних масових могилах, що з’явилися напередодні війни 1941 р. у Вінниці, поблизу Києва у Биківні, біля Харкова. Як свідчать очевидці у своїх спогадах, поблизу Соловецького острова затопили баржу, наповнену в’язнями, серед яких було багато українських письменників…
Деяких письменників (серед них Остап Вишня) було врятовано у 1942 р., коли потрібними стали пропагандисти,’ котрі пробуджували б у людей гордість і національну свідомість у боротьбі із німецько-фашистськими загарбниками. Звільняли декого із таборів, дозволено навіть було писати “любіть Україну”, чим скористався Володимир Сосюра, а Максим Рильський створив патріотичні “Слово про рідну матір” і “Жагу”. Але вже 11 грудня 1947 р. в “Літературній газеті” М. Рильський був змушений на вимогу самого Л. Кагановича каятись у своїй статті “Про націоналістичні помилки в моїй літературній роботі”. Таке ж каяття змусили зробити в тій же газеті і Юрія Яновського 1 квітня 1948 р. Знову почалося виключення із Спілки письменників, фізичне знищення української еліти, вилучення із бібліотек книжок талановитих авторів. Імена репресованих писалися в пресі з маленької літери, в множині, супроводжувалися словами “запроданці”, “головорізи”, “буржуазні націоналісти”.
Втрати української літератури великі. Але “як ріка покрита кригою, живе своїм життям, тримаючись течії, так наше письменство не вмирало під різними урядовими перешкодами, боролося з упертістю за своє існування” (Яр Славутич).
Відродження національної свідомості віщувала творчість поетів-шістдесятників (Ліна Костенко, М. Вінграновський, І. Драч, Б. Олійник). Вони впливали на громадську думку, викриваючи лицемірство, фальш, пробуджуючи національну гідність українців:
. Україно! Тебе я терпіти не можу,
Я тебе ненавиджу чуттями всіма,
Коли ти примітивна й на лубок похожа,
Коли думки на лобі у тебе нема.
(В. Симоненко)
Правозахисники і поети В. Стус, В. Марченко… та хіба ж усіх можна назвати… Автор першого в світі мартирологу української літератури, що був надрукований у 1955 р. в Детройті (США), доктор Яр Славутич склав тоді список близько 200 поетів, письменників і літературознавців, розстріляних у в’язницях, замучених на каторжній праці в масових таборах смерті. Пізніше, вже у добу незалежності України, цей список збільшено більш ніж вдвічі: кількість жертв на сьогодні визначена цифрою 481. Серед них – і ті, кого знищено за часів сталінщини, і ті, хто загинув від рук німецько-фашистських загарбників. Найбільш відомі для сучасників імена поетів Олени Теліги та Олега Ольжича.
ОЛЕНА ТЕЛІГА
Народилася 21 листопада 1907 року в Петербурзі, в родині Івана Шовгенєва, спеціаліста в галузі гідротехніки, пізніше професора Київського політехнічного інституту. У дитячі роки Олена розмовляла лише російською мовою, вчилася французької. Знайомство з українською відбулося тоді, коли вона стала студенткою Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова, що знаходився в Словаччині (1923 р. вночі разом з матір’ю вони перейшли радянсько-польський кордон і незабаром опинилися в Подєбрадах, де викладав її батько). 1927 р. Олена виходить заміж за Михайла Тєлігу, виходця з Кубані, котрий остаточно привертає її увагу і любов до українства. Перші поезії і публіцистичні статті Олени Теліги припадають на той час, коли вона разом із чоловіком переїжджає до Варшави й поринає в кипуче літературне життя серед українських емігрантів. Постійно і неухильно відстоює Олена Теліга національні надбання свого народу, особливо гостро реагуючи на вороже ставлення до всього українського з боку польських шовіністів.
Під час війни з німецько-фашистськими загарбниками О. Теліга у складі бійців ОУН нелегально перебирається до Львова, а потім до Києва. Виступає як організатор націоналістичного руху на Наддніпрянщині, стає головою новозаснованої спілки письменників, видає у Києві журнал “Літаври”. Нацисти, дізнавшись про діяльність прибулих оунівців, розпочали серію повальних арештів. Олег Ольжич, керівник підпільної групи в столиці, намагається врятувати тих, кому загрожувала смерть. Однак Олена Теліга вирішує залишитися в Києві, продовжувати боротьбу. На нелегальних виступах у своїх палких промовах вона закликає до нещадної боротьби проти німецьких фашистів, називаючи їх (як і російських комуністів) загарбниками, ворогами української самостійності.
У лютому 1942 р. Олену Тєлігу, її чоловіка Михайла, Івана Ірлявського, Івана Рогача та інших оунівців німці заарештовують і за тиждень, разом із багатьма іншими, розстрілюють у Бабиному Яру.
Творча спадщина Олени Теліги нараховує близько 40 віршів і десь приблизно 15 публіцистичних статей, де висвітлюються дуже актуальні національні проблеми. Велику увагу поетеса приділяла також проблемі взаємин чоловіка і жінки, в чому є немало й автобіографічного: зразком чоловічої мужності був для неї Михайло Теліга. Готовність і бажання завжди бути поруч з ним виголошує вона у своїй “Вечірній пісні”:
Зложи на мої коліна
Каміння жорстоких днів.
І срібло свого полону
Мені поклади до ніг.
Щоб легке, розкуте серце
Співало, як вільний птах,
Щоб ти, найміцніший, сперся,
Спочив на моїх устах.
Одна з головних тем лірики О. Теліги – роль жінки в житті нації, поєднання почуття любові і почуття обов’язку в жіночому серці. “Любов і пристрасть… Ніжність і турботи” – ось кредо жінки, дружини й помічника чоловіка-воїна, жінки, яка являє собою новий тип особистості – цілеспрямованої, вольової і водночас ніжної, лагідної, пристрасної:
Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис,
Бо ми лише жінки. У нас душа – криниця,
З якої ви п’єте: змагайся і кріпись!
І ми їх даємо не у залізнім гімні,
У сріблі ніжних слів, у вірі в вашу міць.
Бо швидко прийде день і у завісі димній
Ви зникнете від нас, мов зграя вільних птиць.
Ще сальви не було, не заревли гармати,
Та ви вже на ногах. І ми в останній раз
Все, що дає життя, іскристе і багате,
Мов медоносний сік, збираємо для вас.
Гойдайте ж кличний дзвін! Крешіть вогонь із кремнів!
Ми ж радістю життя вас напоївши вщерть, –
Без металевих слів і без зітхань даремних
По ваших же слідах підемо хоч на смерть!
(“Мужчинам”)
З погляду стилю творчість О. Теліги критик Володимир Державін охарактеризував як “шлях до класицизму”, котрий присутній у спокійних, мудрих, розмірених рядках багатьох поезій. Та ще більше у творчості О. Теліги проявів неоромантиму, запальних, сміливих поривань у майбутнє. Це, зокрема, відзначило і своєрідність поетичної строфи, яка різниться в залежності від близькості одному із названих стилів. Порівняємо рядки вже згадуваної “Вечірньої пісні” та вірша “Коли ж зійду на каменистий верх”, звертаючи увагу на ритм і стопу кожного з них:
За вікнами день холоне. Коли ж зійду на каменистий верх
У вікнах – перші вогні… Крізь темні води й полум’яні межі –
Замкни у моїх долонях Нехай життя хитнеться й відпливе.
Ненависть свою і гнів! Мов корабель у заграві пожежі.
(“Вечірня пісня”) (“Коли ж зійду на каменистий верх”)
Але романтизм – не тільки ознака поетичного стилю. Він – основа, героїчного життя поетеси, яка, мужньо відстоюючи інтереси своєї нації, відійшла у вічність так, як напророкувала собі сама:
Я палко мрію до самого рання,
Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:
Гарячу смерть, не зимне умирання.
За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної книжки. Всі вони вийшли посмертно: “Душа на сторожі” (1946), “Прапори духа – Життя і творчість Олени Теліги” (1947), “Олена Теліга: Збірник” (Детройт, 1977) – підсумкове видання, що охоплює поезії, статті, бібліографічний нарис “На зов Києва” О. Ждановича, спогади кількох авторів, у 1977 р. вийшло двомовне видання творів Олени Теліги з англійською статтею перекладачки (Балтимор-Торонто). Більша половина віршів поетеси загубилася.
Великі втрати української нації. Але великі і її здобутки. І поповнювати їх – нам. Сьогодні, завтра і повсякчас.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Твір на тему: Розстріляне українське Відродження Багата і славна Україна іменами письменників і поетів, кращі з яких були совістю і сумлінням народу, виразниками його прагнень і сподівань. Талановитими, чесними письменниками представлена українська література XX століття. У 20-х роках у нашу літературу прийшли численні таланти, які невдовзі заявили про себе на повний голос. 20-ті роки називають “українським Відродженням”, бо то дійсно був […]...
- Розстріляне відродження – літературно-мистецьке покоління 20-х – 30-х рр. XX ст. в Україні Розстріляне відродження – літературно-мистецьке покоління 20-х – початку 30-х рр. XX ст. в Україні, яке дало високохудожні твори в галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом. Термін “розстріляне відродження” вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, уживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-1930-х рр. За це десятиліття […]...
- Розстріляне Відродження в українській літературі 20-30-х років Розстріляне Відродження в українській літературі 20-30-х років Термін “розстріляне Відродження” вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 20-30-х рр. За це десятиліття (1921-1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в […]...
- Життєпис Олени Теліги Олена Теліга (1907 – 1942) Олена Іванівна Теліга (дівоче прізвище Шовгенева) – українська поетеса, публіцист, громадсько-політичний діяч. Народилася 21 липня 1907p. в Петербурзі. З 1923p. вимушена жити за кордоном. Олена Теліга належала до кола поетів-“вісниківців”, що об’єднувались довкола редагованого критиком та публіцистом Д. Донцовим журналу “Вісник”. Характерними рисами її поезії в цей період виступають прагнення […]...
- Митці “Розстріляного Відродження” Проголошення державної незалежності України зумовило великі зміни в духовному житті, розвитку національної культури, літератури та мистецтва, в пробудженні історичної пам’яті народу. Ліквідовано багато “білих плям” в історії української літератури – повернено імена письменників, що були закатовані у сталінських таборах, тих, чия творчість оголошувалась ворожою, націоналістичною. “Розстріляне Відродження” – так називають митців 20-30 років XX століття, […]...
- Життя й героїчна смерть Олени Теліги Життя й героїчна смерть Олени Теліги Україну може врятувати новий тип Українця, що вміє жити, творити І вмирати для своєї нації. О. Теліга Скільки в собі поєднала витончена і яскрава поезія Олени Теліги: мужність у боротьбі за Україну і жіночу ніжність, протест проти міщанства і вишуканість, ліричний артистизм і громадянську пристрасність! Це дивне рідкісне поєднання […]...
- Олена Теліга – Душа на сторожі: Вибір з поезій Мюнхен: Культура, 1946. – 31 с. Зовсім невеличка, зворушлива добірка віршів Олени Теліги, набрана машинописом. “Вірші, з яких зложена збірка “Душа на сторожі”, збережені були одним з революційних друзів Олени Теліги. Вірші ці – відомі зі сторінок журналів – в сукупності творять певного роду підсумок мистецької та ідейної дороги поетки-революціонерки: починаючи з її молодечих поривів […]...
- Відродження літератури: сучасний стан і перспективи У кінці XX століття процес оновлення української літератури набув значної сили. Зміни в суспільному житті країни відбилися й на розвитку літератури. Нове покоління письменників прагнуло вивести мистецтво слова за межі політики, ідеологічних и адміністративних втручань у художню творчість, зробити його естетично самодостатнім. Нова генерація письменників зажадала повнокровного буття української нації, насамперед подолання комплексу меншовартості, підрядної […]...
- “Hе треба слів! Хай буде тільки діло!” (життя і творчість Олени Теліги) (1907-1942) Народилася в Петербурзі в родині відомого вченого І. Шовгеніва. Під час національно-визвольних змагань родина переїздить до Києва, батько входив до складу уряду УНР. Потім еміграція до Польщі, Чехії, Олена закінчила Український педагогічний інститут ім. М. Драгомане-ва, одружилася з офіцером війська УНР Михайлом Телігою. Входила до ОУН, займалася громадсько-просвітницькою роботою. Під час Другої світової війни […]...
- Віра в неминуче відродження рідного слова в поезії “Вічно жива” (1 варіант) Із надзвичайною любов’ю автор вірша наголошує на відродженні української мови. Українська мова – це мова моїх пращурів, її коріння поринає у сиву давнину. Українська нація має свої звичаї, обряди, має свої естетичні ідеали. Мова такої нації не може зникнути безслідно. Неможливо її й знищити, як це хотіла зробити царська Росія. Саме про невмирущість цієї мови […]...
- Ідея патріотичного оптимізму та життєлюбства у творчості Олени Теліги І те, що мрією було роками, Все обернеться в дійсність і можливість… Заметемо вогнем любові межі, Перейдемо убрід бурхливі води, Щоб взяти повно все, що нам належить, І злитись знову зі своїм народом. Олена Теліга. “Поворот” Олена Теліга (Шовгенева у дівоцтві) – яскрава постать у розвитку України як у мистецькому, так і в історичному контексті. […]...
- Тодось Осмачка – поет “розстріляного Відродження” Література української діаспори стала відомою для широкого кола українського читача в період розбудови незалежності нашої країни. В українську літературу повернулись імена письменників, яких в 20-30-ті роки доля закинула кого в табори, кого в інші країни. До таких митців належить і поет Тодось Осмачка. Народившись в кінці XIX століття, Тодось Осмачка став свідком нашої буремної історії. […]...
- Ідейно-естетичні пошуки українських письменників “Розстріляного відродження” Кінець XIX-початок XX ст. в європейській культурі позначився складним процесом пошуків нових форм, ідей та естетичних основ відтворення життя в мистецтві. Прикметними рисами цієї доби стають тривога і драматизм, руйнування старих і створення нових форм мистецтва, нового світовідчуття. Адекватними формами осягнення дійсності тепер визнаються музика, поезія, творче осяяння; пріоритетне значення відводилося яскравій індивідуальності митця, що […]...
- Із забуття – в безсмертя: письменники “розстріляного відродження” Із забуття – в безсмертя: письменники “розстріляного відродження”. “Розстріляне відродження” – це літературно-мистецьке покоління 20-х – початку 30-х рр., яке дало високохудожні твори у галузі літератури живопису, музики, театру і яке було знищене більшовицьким тоталітаризмом. Українська творча інтелігенція 20-х рр. вперше за останні 300 років зробила героїчну спробу підвестися з колін, випростатися і гідно явити […]...
- Поети “розстріляного відродження” Реферат на тему: Поети “розстріляного відродження” Доля української літератури – доля України. Важко знайти у світовій історії аналогію, щоб жива мова, мова великого народу систематично заборонялася й переслідувалася спеціальними державними вердиктами й актами. Цей геноцид тривав століттями. За останні триста з гаком років українська література, перебуваючи в колоніальному становищі, не могла розвиватися на всю силу […]...
- Життя та творчість Олени Теліги ОЛЕНА ТЕЛІГА (1907-1942) Справжнє ім’я – Олена Іванівна Шовгенева. Олена Іванівна Шовгенева народилася 21 липня 1907р. в сім’ї інженера-гідротехніка професора І. Шовгенева (Теліга – це прізвище чоловіка Олени Іванівни, яке вона взяла після одруження). У 1917 р. після Лютневої революції родина Шовгеневих повернулась до Києва, де батько став міністром Української Народної Республіки. Протягом 1917-1919 pp. […]...
- Олена Теліга – Біографія Олена Іванівна Телі́га (*21 липня 1906, Іллінське (Московська область), Московська губернія, Росія – †22 лютого 1942, Київ) – українська поетеса, літературний критик, діяч української культури. ОЛЕНА ТЕЛІГА (1907-1942) Справжнє ім’я – Олена Іванівна Шовгенева. Олена Іванівна Шовгенева народилася 21 липня 1907р. в сім’ї інженера-гідротехніка професора І. Шовгенева (Теліга – це прізвище чоловіка Олени Іванівни, яке […]...
- Олена Теліга – “поетка вогненних меж” Д. Донців Олена Теліга – “поетка вогненних меж” Д. Донців І в павутинні перехресних барв Я палко мрію до самого рання, Щоб Бог зіслав мені найбільший дар: Гарячу смерть, не зимне умирання Олена Іванівна Теліга народилася 21 липня 1907 року в Петербурзі або в Еллінську у родині професора, вихідця із міста Слов’янська, що на Донеччині, мати – […]...
- Теліга Олена – Біографія Олена Іванівна Теліга (з дому: Шовгенова або Шовгеніва, 8 (21) липня 1906, Іллінське (Московська область), Московська губернія, Росія – 22 лютого 1942, Київ) – українська поетеса, літературний критик, діяч української культури. Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині: мати – дочка православного священика; батько Іван Опанасович Шовгенів – знаний фахівець, гідротехнік-практик. Коли дівчинці […]...
- Неоромантизм поезії Олени Теліги Неоромантизм поезії Олени Теліги Романтизм як літературна течія виник на початку ХІХ сторіччя, але відновився через сто років у оновленій формі – неоромантизму. З самого початку головними темами романтизму були протиставлення мрії і дійсності, буденного та героїчного, надзвичайного. Романтики зображу вали виняткові, особливі характери, що розкривалися у надзвичайних обставинах, але якщо власне романтизм часто грішив […]...
- Відродження візуальної поезії в сучасній українській літературі Візуальна (зорова) поезія – це окремий вид мистецтва, який відрізняється від традиційної поезії, побудований на межі словесного, графічного, живописного варіантів зображення тексту. Класичні зразки української зорової поезії сягають іще часів Івана Величковського. У XVII столітті одним із різновидів епіграматичної поезії були так звані курйозні і, зокрема, фігурні вірші. Естетичний смисл цих словесних “іграшок”, як їх […]...
- І. Франко та видатні діячі Галицького Відродження І. Франко та видатні діячі Галицького Відродження Найвагоміші здобутки Галицького Відродження пов’язані з діяльністю Івана Франка. Універсальна особистість в історії світової культури, поет, прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і організатор літературного життя. Його творчість стала основою комплексного вивчення зв’язків української та світової культур. Творчість І. Франка відзначається самобутністю і водночас споріднена з новими явищами в […]...
- Проблема національного відродження українського народу в ранній творчості П. Тичини (1 варіант) Павлу Григоровичу Тичині довелося жити у важкі для нашої країни часи: Перша світова війна, революція, громадянська війна, становлення та втрата незалежної української держави, радянська диктатура з її забороною писати правду, висловлювати власну думку. Все це не могло не відбитися на творчості поета: змінювалися часи – змінювався характер та проблематика віршів Тичини. І якщо в ранній […]...
- Проблема національного відродження у творчості П. Тичини Проблема національного відродження українського народу постійно присутня у творчості молодого Павла Тичини. Під враженням проголошення Центральною Радою 10 червня 1917 року незалежної Української Народної Республіки Тичина пише ліричну поему “Золотий гомін”, яка передає піднесений, святковий настрій. За жанром цей твір – лірична ораторія, бо в ньому водночас наявні фрагменти епічних епізодів та драматичних сцен. У […]...
- Проблема національного відродження українського народу в ранній творчості П. Тичини (2 варіант) Музика весняної пори, що символізувала початок нового життя на початку двадцятого століття, зазвучала у “Сонячних кларнетах” – збірці поезій молодого поета, що поспішав назустріч не тільки власній долі, а й змінам у суспільстві, поета, чий голос зазвучав на всю Україну, збуджуючи її від зимового сну, Висловлюючи її думки і почуття, поета, якого буде названо “співцем […]...
- Мрії про національне відродження рідного краю (за віршем “Товаришам із тюрми”) Під час свого першого ув’язнення у львівській тюрмі І. Я. Франко написав вірш “Товаришам із тюрми”, в якому відбилися його мрії про щасливе майбутнє Батьківщини. Це один із кращих прикладів громадсько-політичної лірики поета. В цьому вірші І. Франко засуджує світ пригнічення, в якому живуть люди, закликає їх прагнути до нового щасливого життя: Через хвилі нещасть […]...
- Проблема національного відродження українського народу у творчості Павла Тичини Проблема національного відродження українського народу у творчості Павла Тичини. У червні 1917р. внаслідок лютневих подій у Росії було проголошено відновлення державності України (у формі автономії). Це загальнонародне піднесення з приводу проголошення волі України П. Тичина передає у поемі-ораторії “Золотий гомін”. Розкута, без видимої сюжетної лінії, поема націлена на створення єдиного мажорного символу – образу української […]...
- Значення атмосфери трудового життя для морального відродження людини (за романом “Марія”) (1 варіант) Нам відомо з підручників біології, що, згідно з теорією Ч. Дарвіна, людина походить від мавпи. Ця людиноподібна істота вирішила трохи попрацювати, і з нею сталося диво. Здається, подібне диво сталося і з Корнієм Перепутькою з роману Уласа Самчука “Марія”. Цей чолов’яга перетворився з ледаща та байдикуватого непотребу на хазяйновиту і працьовиту людину. Плодовита земля та […]...
- Значення атмосфери трудового життя для морального відродження людини (за романом “Марія”) (3 варіант) Усе життя наші предки працювали, бо знали: без праці вони загинуть від голоду. Добували собі працею їжу ще у вік кам’яний, працювали і в середні віки, і у вісімнадцятому, дев’ятнадцятому сторіччях. Люди розуміли, що без діла вони перетворяться на трутнів, які живуть лише крадіжками та обманом. Це розуміння праці, безмежна любов до родинного клаптика землі […]...
- Проблема національного відродження у поезіях Павла Тичини На початку XX століття в українській поезії повіяло свіжими вітрами. Бурхливе життя 20-30 років розбудило приспані віками творчі можливості українського піролу, перед яким розкрилися (хоч на дуже короткий час) небачені досі перспективи самоствердження, національного відродження. Українські поети відроджували глибинну історичну пам’ять свого народу, будили його національну свідомість. Важливе місце серед них займає Павло Тичина. Ще […]...
- Хроніка одного життя (Олена Теліга) Заметемо вогнем любови межі О. Теліга Олена Теліга… Що ми знаємо про неї сьогодні? У свій час батько дівчини був відомим гідрографом, професором політехнічного інституту в Петербурзі. Виходець з Харківщини, Іван Шовгенів (так звали батька) після революції 1917 року повернувся в Україну, розпочав роботу в Київському політехнічному інституті У роки визвольних змагань перебував при уряді […]...
- Тема науки й освіти у творчості письменників-гуманістів епохи Відродження Тема науки й освіти у творчості письменників-гуманістів епохи Відродження У XV-XVI століттях після тривалого періоду культурного занепаду, що характеризує епоху пізнього середньовіччя, в Україні посилюється інтерес до рідної культури, історії, мови, пробуджується національна свідомість, з’являється розуміння необхідності широкого розвитку науки й освіти. Цей процес проходив під безпосереднім впливом ідей західноєвропейського гуманізму, що поширювалися в Україні […]...
- Значення атмосфери трудового життя для морального відродження людини (за романом “Марія”) (2 варіант) Що б робила людина, якби не працювала, навіть не підозрювала, що щось подібне існує? Я гадаю, вона неодмінно почала б щось робити, бо сидіти весь час без діла, мабуть, не зможе навіть найзапекліший ледар. Як не дивно, у ледарів є якісь незрозумілі нам виправдання щодо свого неробства. Вони намагаються нас переконати, що не працюють через […]...
- Зображення прагнення народу до національного відродження в поемі І. Франка “Мойсей” (1 варіант) Геніальну спадщину великого Каменяра українського народу по праву вважають окрасою української культури. Він дивував світ своїм всебічним талантом, надзвичайним розумом, бурхливою суспільно-політичною і культурною діяльністю, глибокою вірою у щасливе майбутнє нашого народу. Своєрідним підсумком усієї творчої діяльності видатного літературного діяча є його поема “Мойсей”. Вершинним твором Іван Франко немовби звітував перед своїм народом, а тому […]...
- Смерть та відродження родини Катранників (за романом В. Барки “Жовтий князь”) Я був глибоко вражений, коли дізнався, що всі події, зображені у романі “Жовтий князь”, відбулися насправді, це реальна історія однієї родини. Лише імена героїв автор змінив для більшого узагальнення. Адже насправді таких родин були тисячі… Родина Катранників уособлює свідомість, мислення народу, а її страшна трагічна доля – відображення долі мільйонів українців. Це була звичайна селянська […]...
- Зображення прагнення народу до національного відродження в поемі І. Франка “Мойсей” (2 варіант) Іван Франко – великий син України, чия слава не меншає з роками. Навпаки, кожний новий ювілей Каменяра наближає до нас його думки, образи, мрії. Мені здається, що Франко і подібні до нього діячі заслужили визнання багатьох поколінь українців передусім своєю відданістю народові, рідному краю. Вони допомагали Батьківщині своїми творами, викликали у земляків бажання змінити життя, […]...
- Олег Ольжич, Олена Теліга – поети і герої Тож нам не було запасного обходу, Єдине вело нас під кулі й ножі: Чи впасти під небом достойно народу. Чи гідність зарити в приватній межі. Так сказав наш поет-сучасник Борис Олійник про українських лицарів духу, до яких належать Олег Ольжич та Олена Теліга – митці, котрі не лише своїм проникливим художнім словом наближали світлу годину […]...
- Література в Західній Україні в 30-ті роки XX ст Західноукраїнська література в 30-ті рр. XX ст. збагатилася багатьма новими іменами. Серед поетів виділялися Роман Купчинський, Олег Бабій, Юра Шкрумеляк, Микола Матіїв-Мельник, з молодшого покоління – Богдан Кравців, Богдан-Ігор Антонич, Святослав Гординський. Із Західною Україною була тісно пов’язана творчість емігрантів зі Сходу, які оселилися в Празі, Варшаві і Львові,- Юрія Косача, Олександра Олеся, Олега Ольжича, […]...
- Євген Маланюк – Біографія (СКОРОЧЕНО) Євген Маланюк (1897-1968) Імператор залізних строф Український Одіссей Поет-воїн “пражанин”. Народився 20 січня 1897р. в м. Архангороді на Херсонщині. Навчався в Єлисаветградській реальній гімназії. 1914 р. – вступив до Петроградського політехнічного інституту, але не закінчив, бо був мобілізований до Армії УНР. 1920 р. – з’являється друком перший вірш. Після поразки УНР назавжди покидає Україну Потрапивши […]...
- Ідея національного духовного відродження у творчості Т. Шевченка Утверджено державу. Україна здолала перехрестя епох, твердо стала на широку дорогу цивілізованого розвитку, планомірно і неухильно переходить до нових форм суспільного життя. Послідовно і мужньо крізь віки йшов до цієї славної події український народ. В ім’я волі і свободи він жертвував усім – шматком важко заробленого хліба, родинним спокоєм і своїм життям. В ім’я незалежності […]...
Що в людині є найціннішим.