Симоненко Василь – Біографія



Василь Андрійович Симоненко (8 січня 1935, с. Біївці – 13 грудня 1963, Черкаси) – український поет і журналіст, шістдесятник.

Після закінчення середньої школи в Тарандинцях вступив на факультет журналістики Київського університету.

Закінчив факультет журналістики Київського університету (1957) і працював в обласній газеті “Черкаська Правда” і”Молодь Черкащини”, пізніше кореспондентом “Робітничої Газети” в Черкаській області. Писати вірші почав ще встудентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався

неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій “Тиша і грім” (1962) і казка “Цар Плаксій і Лоскотон” (1963).

Уже в ті роки набули великої популярності самовидавні, що поклали початок українському рухові опору1960-70-их pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад (“Некролог кукурудзяному качанові”, “Злодій”, “Суд”, “Балада про зайшлого чоловіка”), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства (“дума про щастя”, “Одинока матір”), викриття жорстокостей радянської деспотії (“Брама”, “Гранітні обеліски, як медузи… “), затаврування російського

великодержавного шовінізму (“Курдському братові”) тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України (“Задивляюсь у твої зіниці”, “Є тисячі доріг”, “Український лев”, “Лебеді материнства”, “Україні” та ін.).

Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням критики, став на шлях, указаний Т. Шевченком, й увійшов в історіюукраїнської літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини 20 ст. доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника “Окрайці думок”) у журналі “Сучасність” (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка “Берег чекань” (1965 і 1973). ВУРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку “Подорож у країну Навпаки” (1964), зб. поезій “Земне тяжіння” (1964), вибір із творчості “Поезії” (1966) та збірку новел “Вино з троянд” (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки “Берег чекань” за кордоном).

Радянська критика у перше десятиліття по смерті Симоненка намагалася паралізувати вплив його самвидавної поезії цілковитим замовчуванням її, одночасно канонізувати спадщину померлого поета як бездоганно “партійну”, але в подальшому, за виразної тенденції до замовчування творчості Симоненка загалом, розпочато ревізію її як несумісної з “партійністю” в літературі (М. Шамота). Зате високу оцінку, з особливим підкресленням громадської мужності поета, дістала поезія Симоненка у самвидавній критиці (І. дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк).

Загибель

1962 року В. Симоненко разом з А. Горською та Л. Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВд на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради. У 1963 році Симоненко був жорстоко побитий кагебістами на залізничній станції Шевченка у місті Сміла, після чого він переніс відмову нирок і невдовзі помер у головній обласній лікарні 13 грудня 1963.

Вшанування пам’яті

У Черкасах існує Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка. Також 1965 року на громадських засадах створено музей в селі Біївці в хаті, де народився поет.

Ім’ям поета названі вулиці у багатьох містах України.

25 грудня 2008 року Національний банк України випустив в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні присвячену поету.

17 листопада 2010 року у місті Черкасах на вулиці Фрунзе, біля палацу одружень (історичний Будинок Щербини), був відкритий пам’ятник поетові. Автор монумента – Владислав димйон.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Людина i зброя скорочено.
Ви зараз читаєте: Симоненко Василь – Біографія