Утвердження незнищенності Києва як символу української нації в поемі Максима Рильського “Неопалима купина”
Поема Максима Рильського “Неопалима купина”, написана 4 жовтня 1943 року, незадовго до визволення Києва, ввійшла до однойменної збірки, що побачила світ 1944 року.
Це був час, коли народ піднявся в єдиному пориві, був охоплений однією метою – відстояти рідну землю, не дати ворогові поневолити Батьківщину. Поема “Неопалима купина”, як і всі поеми М. Рильського воєнного часу, була пройнята патріотичним духом, закликала до боротьби з фашистською навалою.
Всенародне піднесення пробудило й історичну пам’ять. Усе найкраще і найсильніше,
У віршах збірки “Неопалима купина” перед поетом постає у мріях, спогадах і снах образ Києва. Це місто-мученик і містоге рой. Воно, спалене, лежить у руїнах. Але поет вірить, що Київ, як неопалима купина, біблійний образ куща, що горить і ніколи не згорає, постане з попелу, підніметься з руїн і знову засяє неземною красою на весь світ.
У поемі “Неопалима купина” оспівано величний образ Києва-батька,
Давній красень Київ – серце України, символ України, української нації. Історія Києва – це історія України, українського народу. Тяжкі випробування випали на їхню долю, починаючи від князя Володимира, який вів “свій люд, свою державу на ясні води від негод”. Неодноразово “непроглядна ніч кривава” укривала Київ і всю Україну, лукаві ворожі раті приходили на нашу землю, злодійські загребущі руки сягали на українські скарби. Але вставав на смертний бій проти ворога наш народ, скипаючи, “як гнівний шум прибою”, – і розвіювався над зеленим Києвом чорний дим. Перейнявши силу від давніх богатирів Микули і Світогора, сини Києва долали всіх ворогів, усі сили тьми.
І гордо зносилося величне місто над зеленими просторами, мов неопалима, священна купина. Слава і велич його народу розкривається в постатях його великих дочок і синів – Петра Могили, Петра Сагайдачного, Лесі Українки, Тараса Шевченка.
І знову прийшла “ворожа рать лукава” на нашу землю. Залита кров’ю Україна, зруйнований Київ:
Нема Хрещатика, немає,
Поник Шевченківський бульвар,
І ніби кров на небокраї
Багровий точиться пожар.
Але поет вірить – Київ-батько знайде в собі сили, щоб скинути “із пліч” ворожу силу. І запорука цьому – гармати, що гримлять, як дзвони, віщуючи радість визволення від фашистської навали. І знову
… сонце з хмари вирина,
І з-над пожарів виникає
Благоуханна купина.
Образ неопалимої купини, який проходить через усю поему, утверджує головну думку: Україна і її народ безсмертні, перемога добра над злом неминучі.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Опис шкільного подвір'я.