Василь Стус – Порiдшала земна тужава твердь
Порiдшала земна тужава твердь,
Мiський мурашник поточив планету.
Мiлiцьйонери, фiзики, поети
Вигадливо майструють власну смерть.
Протрухлий український материк
Росте, як гриб. Вже навiть немовлятко
Й те обiцяє стати нашим катом
I порубати вiковий порiг,
Дiдiвським вимшiлий патрiотизмом,
Де зрiдка тiльки човгання чобiт
Нагадуе: iще iснує свiт,
Справiку заборонений, як схизма.
Ця твердь земна трухлявiє щодня,
А ми все визначаємось. до сутi
Доходимо. I господом забутi,
Вiтчизни просимо, як подання.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Василь Стус – У тридцять лiт ти тiльки народився У тридцять лiт ти тiльки народився, Аби збагнути: мертвий ти єси У мертвiм свiтi. I нема нiкого Окруж. Ти тiльки сам. I – мрець єси. Хiба що так: недозволенний простiр Живого духу кличе самосмерть Подобою життя. Це – на початку. А далi вже – й убiйництвом. Проте Природа розправляється простiше. Бо плоть твоя сплюндрована до […]...
- Василь Стус – Людина флюгер Людина флюгер. Так. Людина флюгер. Пiдвладний вiтровi, а не собi. Я знаю? Може, бог чуттями править. Чуттями править, може, дика товч Ще не оговтаних бажань людських. А ти живеш навпомацки – i тiльки. Самопiзнання – самозагасання. Триматися у власному сiдлi – Такi химери юностi, що шкода I часу i себе i бога – теж. I […]...
- Василь Стус – Раз на тиждень Раз на тиждень Вони викопуються з землі, З нірки, сизої од самотності, І збираються разом. Кожен кріт уявляє себе людиною, Забуваючи, що він кріт, Але забувши, який він кріт, Йому важко уявити себе людиною. I тоді вони силують себе, Щоб пригадати небо над головою, Уявляють світанні кольори Ніч вечір дощові хмари Поки стає важко й […]...
- Василь Стус – Попереду, нарештi, порожнеча Попереду, нарештi, порожнеча I довгождана. Вiчнiсть пiзнаю, Даровану годиною лихою. А бiлий свiт – без кольору i звуку, Нi форми, нi ваги, анi смаку – Розлився безберегою водою. Цей бенкет смертi в образi життя Щасливого вiдстрашує i врочить: Устромиш ногу в воду – i помреш....
- Василь Стус – Вiдлюбилося Вiдлюбилося. Вiдвiрилося. Вiдпраглося. День врiвноважений, Як вичовганий валун. Поступово перетворюєшся На власний архiв, Дорогий, Мов померлий родич. Нiчний ставок попiд соснами, Книги, самота – Бiльше не зворохоблюють. Свiт – мiрiадом досяжних мет. Забаганки – здiйсненнi. Простягни руку попереду – Схололими пальцями Вiдчуєш самого себе. Спокiй Вичинений....
- Василь Стус – Я йшов за труною товариша Я йшов за труною товариша й думав: Щастить – таки людям, Задер ноги, i нiякого тобi клопоту, Востаннє блиснув голими стегнами покiйника, А свiт хай собi ходить хоч на головi. Та коли ми прийшли на цвинтар, Побачили стiльки машин, фургонiв, катафалкiв – Не те пiдступитися Голови встромити немає де. Стояла величезна черга за ямами. Кожен […]...
- Василь Стус – Так явно свiт тобi належать став Так явно свiт тобi належать став, Що, вражений дарованим багатством Оцього дня, вiдчув як святотатство: Блукати лiсом, йти межи отав, Топтати ряст, аби спiзнати в зорi Наближення своїх грiховних прав. Рушай вперед. I добротою хворий, Розтань росою димною мiж трав....
- Василь Стус – Ця п’єса почалася вже давно Ця п’єса почалася вже давно, I лиш тепер збагнув я: то вистава, Де кожен, власну сутнiсть загубивши, I дивиться, i грає. Не живе. Отож менi найщасливiша роль Дiсталася в цiй незнайомiй п’єсi, В якiй я слова жодного не вчив (сувора таємниця). Автор теж Лишається iнкогнiто. Актори Чи є чи нi – не знаю. Монолог? Але […]...
- Василь Стус – Вмирає пiзно чоловiк Вмирає пiзно чоловiк, А родиться дочасно, Тому й на свiтi жити звик, Як раб i рабовласник. Вiн като-жертва, жертво-кат, Страждає i богує, Iде вперед, немов назад, Як душу гнiв руйнує. О свiте свiте свiте мiй, Їй-бо, нiяк не звикну: Невже твiй син – то тiльки злий, А добрий – то калiка? А все немудре. доживу […]...
- Василь Стус – Менi здається, що живу не я Менi здається, що живу не я, А iнший хтось живе за мене в свiтi В моїй подобi. Нi очей, нi вух, Нi рук, нi нiг, нi рота. Очужiлий В своєму тiлi. I, кавалок болю, I, самозамкнений, у тьмущiй тьмi завис. Ти, народившись, виголiв лишень, А не прирiс до тiла. Не дiйшов Своєї плотi. Тiльки перехожий […]...
- Василь Стус – Посадити деревце Посадити деревце – Залишити про себе найкращу пам’ять. I вони стали насаджувати вздовж колючого дроту Квiти, кущi, дерева. Дикий виноград обснував гострi шпичаки, Розвiсив лапате листя I навiть попускав синюватi грона, Повився повiй, Трублячи в поблiдлi сурми нiжностi. Коло горожi порозпускались такi пiвники, Пiвонii, жоржини, Що заберуть очi i не повернуть. Начальство, перевiряючи, як вони […]...
- Василь Стус – Ось вам сонце, сказав Ось вам сонце, сказав чоловiк з кокардою на кашкетi I витягнув п’ятака, схожого на сонечко. А це вам дорога, вiн зробив кiлька ступнiв праворуч, Носаком позначивши її межу. Щоб вам було радiсно – Вмикайте магнiтофони, транзистори, Берiть до рук iграшковi калатала, Бемкайте, хоч би й по головi. Щоб не хотiлося їсти й пити – Слухайте […]...
- Василь Стус – Вони сидять за столом Вони сидять за столом, Поклавши перед собою жилавi руки. Ось сухi i нервовi – маминi, Ось татовi – важкi наче гирi, Сидить сестра – таємнича усмiшка Сновигає її непевним обличчям, Усмiхаючись вона думає про своє. Маленька племiнничка шестилiтня Навдивовижу вiдкритим поглядом, Пласким, як медуза, По черзi прилiплюється до брата, Матерi, тiтки, Сидить мiй син, Вибавляючись […]...
- Василь Стус – Я знав майже напевно Я знав майже напевно, Що вiн обiкрав моїх друзiв, Зробив нещасною мою матiр, А дружину призвiв до сухот. I сповнений рiшучостi, Я подався до нього на розплату. – де ти, мiй кате? Гукнув я на весь знелюднiлий зал, В якому кат проживає. У вiдповiдь чотири реви, Одбитi од стiн, Вдарилися об стелю I, мертвi, впали […]...
- Василь Стус – Вертеп ВЕРТЕП На першому поверсі – двоє людей на другому – їхні тіні. Вправний оператор так освітлює кадр, що й не добереш, де люди, а де лиш тіні. Внизу проказують: нам з тобою жити в любові й радості. Вгорі повторюють: мав би ніж – зарізав би як собаку. Потім на кін виходить хтось третій і починає […]...
- Василь Стус – Тільки тобою білий святиться світ Тільки тобою білий святиться світ, тільки тобою повняться брості віт, запарувала духом твоїм рілля, тільки тобою тішиться немовля, спів калиновий піниться над водою – тільки тобою, тільки тобою! Тільки тобою серце кричить моє. Тільки тобою сили мені стає далі брести хугою світовою, тільки Тобою, тільки Тобою. Только тобой светится белый свет, только тобой полнится соком […]...
- Василь Стус – То все не так. Бо ти не ти То все не так. Бо ти не ти, I не живий. А тільки згадка Минулих літ. Черед мости Віків блага маленька кладка. А небо корчиться в тобі Своїм надсадним загасанням, Яке ти тільки звеш стражданням. Ці роки, збавлені в ганьбі,- То так судилося…...
- Василь Стус – Пам’яті А. Г Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай. У бiлiй стужi сонце України. А ти шукай – червону тiнь калини На чорних водах – тiнь її шукай, Де жменька нас. Малесенька шопта Лише для молитов i сподiвання. Усiм нам смерть судилася зарання, Бо калинова кров – така ж крута, Вона така ж терпка, як в наших жилах. […]...
- Василь Стус – Пам’ятi М. К. Зерова Колеса глухо стукотять, Мов хвиля об паром, Стрiчай, товаришу Хароне, З лихом i з добром. Колеса б’ють, колеса б’ють, Кудись торують путь, Уже й додому не вернуть, Додому – не вернуть. Колеса глухо стукотять, Колеса стукотять В христа, в вождя, в усiх божат I в мать i в перемать. Москва, гора Ведмежа, Кем I Попiв-острiв […]...
- Василь Стус – Мертвий сон Мертвий сон галактик як не здушить нас, Спати, спати, спати, бо минувся час. Ніч блукає глупа у глухім степу. Хто там світ протупав – тупу-тупу-ту. Чи якась почвара, чи якійсь відьмак, Чи господню кару насилають так? Ніби дерта рана репається діл, Та, од жаху п’яний, стелеться ковил. Вирви та байраки, скитських баб ряди. Хто ж […]...
- Василь Стус – Мумiя 1 Голова його заполонена спогадами. (Вiчне перемелювання однiєї iстини: Гримаси пiдлостi, пiдлiсть пiдлостi, Пiдлiсть пiдлостi пiдлостi). Хтиво показує старечим ротом : Те, що було 1968 року нової ери Вiддзеркалює, нiби в мертвiй водi, Подiї 1968 року перед Христом. Рухається, зазираючи в брезклу воду. Пiдiйшов побачив збагнув Збагнув пiдiйшов побачив. Все вже збагнуте, Пiдiйшов побачив, Нi […]...
- Василь Стус – Перевиховання Пан-отця Обернули На войовничого атеїста Спочатку він опирався: Як це пройти До самого краю свого тіла Аби увійти в антисебе? Все одно, що бути Розстріляним Та з часом таки призвичаївся Замість звичайного хреста Тепер він носив хрест Іх впаяними по краях Гривениками Найостаннішої чеканки Перевихований Чувся щасливим Він легко мирився З єдиним клопотом: Найостанніше Було […]...
- Василь Стус – Вечірній сон Вечірній сон. I спогади. I дощ Колише світ розпуклого ясмину. Бездомний вітер. Спи, маленький сину, Спи, сину мій маленький, коли хоч. Немає мами нашої давно – Вертала, поспішала, забарилась. Надворі дощ і ллє як із барила. Заснеш – і чуєш: торготить вікно. Здається, хтось підійде до дверей, Проситиме негоду переждати. Ти ж, синку, спи і […]...
- Василь Стус – Надворі дощ? – Надворі дощ? – я запитав – А так, на небі ні хмарини I сльози на очах дружини Від сподівань і від ослав – А що ти, плачеш? та покинь – Авжеж, сміюся. довгі злидні В цій подобизні днів невидні. Так розтає пітьмою тінь. – Їй-богу, не збагну. Дарма. Усе збагнеш, коли прикрутить. А хто […]...
- Василь Стус – Вдасться чи ні Вдасться чи ні Сього разу повернутись додому? Вдасться чи ні? Cтарий терикон шахти 10-біс, Де ти в дитинстві збирав вугілля, Обріс чотирма новими. I де з них твій давній – не збагнеш. Вулицею здибають тебе Незнайомі люди. Двоє старих, Чий син десять літ тому Загинув в авіаційній катастрофі, Колишуть немовля. Давні стежки переорано, Дороги дитинства […]...
- Василь Стус – Вперіодрозгорнутогобудівни Вперіодрозгорнутогобудівни Цтвакомунізмунавсьомуфронті Я вийшов уранці за ворота – Бачу: крізь штахетини Коза пробує дістати цибулю З палісадника (у цибулі багато вітамінів Отож її садять замість квіток). Я вжарив по ній цеглиною І файно влучив, що аж – аж – аж. Ось що мені згадалось і потішило, Коли ввечері я вкладався на сон....
- Василь Стус – Вертання Перерізане світлом вікно Вулиці – біле по білому Аж до болю. Насип. Далеке шосе. Машини. I небо вологе – над. Шлях у себе: Вабить (уже закритий), Відкривається (на розлуці). Темінь. Шукай. Що там? Сніг, Бором – кукурудзиння. Досвітні таємниці. Терикон. Смердюча річка Глибом випахла. Нехитрі подорожі Ставком. Дитяча зверхність, Невимовлене зріднення З кригою, з вітром. […]...
- Василь Стус – Виховання Подолай себе, грішнику, Правили вихователі, Шмагаючи йому спину Канчуками I бідолашний не витримав Добре натужився І посунувся з себе Поминаючи грішну плоть Відбігши на кількадесят метрів, Іще чуючи ляскання батогів, Він украй розгубився: Куди йому бігти – Уперед чи назад Повертати йому зовсім не кортіло, але залишатися Без шкіри не вабило теж Можеш бігати навколо […]...
- Василь Стус – Змагай, знеможений життям Змагай, знеможений життям, Знеможений, змагай. Минуле вабить вороттям I врочить i нехай. А ти, сомнамбуло, змагай, У напiвснi живи, Де жовтi сходяться леви У присмерковий гай. У воду зазирнуть ставка Й свiчадо ночi п’ють, ]м шерсть полискує шорстка, Мов пелехата лють. А голоси протобажань Лиш горло перетнуть, Покрають серце без ножа I мовчки одiйдуть, Лишивши, […]...
- Василь Стус – На колимськім морозі калина На колимськім морозі калина Зацвітає рудими слізьми. Неосяжна осонцена днина, І собором дзвінким Україна Написалась на мурах тюрми. Безгоміння, безлюддя довкола, Тільки сонце і простір, і сніг. І котилося куль-покотьолом Моє серце в ведмежий барліг. І зголілі модрини кричали, Тонко олень писався в імлі, І зійшлися кінці і начала На оцій чужинецькій землі....
- Василь Стус – Як добре те, що смерті не боюсь я Як добре те, що смерті не боюсь я І не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що вам, богове, низько не клонюся В передчутті недовідомих верств. Що жив-любив і не набрався скверни, Ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, І в смерті обернуся до життя Своїм стражденним і незлим обличчям, Як син, тобі […]...
- Василь Стус – Церква святої Ірини Церква святої Ірини Криком кричить із імли, Мабуть, тобі вже, мій сину, Зашпори в душу зайшли. Мороком горло обгорне, Ані тобі продихнуть. Здрастуй, Бідо моя чорна, Здрастуй, страсна моя путь! Плещуться крила об тугу, Чим я її розведу? Жінку лишив на наругу, Маму лишив на біду. Рідна сестра, як зигзиця, Б’ється об мури грудьми. Господи! […]...
- Василь Стус – Костомаров у Саратові Але що ж робити Живій душі у цій державі смерті? В. Мисик I За роком рік росте твоя тюрма, За роком рік підмур’я в землю грузне, І за твоїм жалінням заскорузлим, За безголів’ям – просвітку нема. Живеш – і жди. Народжуйся – і жди. Жди – перед сконом. Жди – у домовині. Не назирай – […]...
- Василь Стус – Живі – у домовині. Мертві – ні Живі – у домовині. Мертві – ні, Хоча тюремним муром всіх притисло. Прадавні роки, місяці і числа Перебирають у живій труні. Сомнамбулами бродять щонаймертві. І так їм хочеться межи чужих кісток Свій непомітний віднайти куток, Щоб там боятись смерті....
- Василь Стус – Моє перелицьоване пальто Моє перелицьоване пальто, Єдиний мій товаришу незрадний, Ану ж, переповідж мені докладно Про те, що є цей світ і хто є хто – Із тих, кого ти десять років бачило (чи й одинадцять?). Хто була вона, Та, перша подруга, котра одна На цілий вік мені біди настачила І докорів сумління? Хто б сказав, Що світ […]...
- Трени М. Г. Чернишевського – Стус Василь І Народе мій, коли тобі проститься Крик передсмертний і тяжка сльоза Розстріляних, замучених, забитих По соловках, сибірах, магаданах? Державо напівсонця, напівтьми, Ти крутишся у гадину, відколи Тобою неспокутний трусить гріх І докори сумління дух потворять. Казися над проваллям, балансуй, Усі стежки до себе захаращуй, А добре знаєш – грішник усесвітній Світ за очі од себе […]...
- Верни до мене, пам’яте моя… – Стус Василь Верни до мене, пам’яте моя, Нехай на серце ляже ваготою Моя земля з рахманною журбою. Хай сходить співом горло солов’я В гаю нічному. Пам’яте, верни Із чебреця, із липня жаротою. Хай яблука останнього достою В мої, червонобокі, виснуть сни. Нехай дніпра уроча течія Бодай у сні у маячні струмує, І я гукну. І край мене […]...
- Василь Стус – Безсонної ночі Думи визбираю, мов зерня, Ніби стернями колоски. Колять сльози. Колючі сльози. Остюками – в очах. Ніч протовпиться, як п’яниця, По кімнаті, по стінах шастає. І мовчить, і мовчить. домовий Так ходив би. Мовчав би. За вікном гуркотять літаки, Ніби відьми – на шабаш. Понад дахами, Понад затихлими, Понад притахлим Києвом – гуркотять. Емігрантом. Їй-богу. Ліжко. […]...
- Василь Стус – Вміння бути циніком Вміння бути циніком Дається і без зусиль Бути людиною – Дертися по вертикальній стіні Сізіфова робота Звичайне глупство Кому то вдавалося – Дертися по вертикальній стіні 25.2....
- Василь Стус – день величався і пишався День величався і пишався. Ми ж, двоє піших пішаниць, Упали в небо горілиць, А світ, немов горіх, розпався. I вже ні неба, ні землі – Лиш ти одна, моя надіє, І та не жевріє – чорніє В опротипівнічній імлі. Та дякувати богу – вдвох. Наш день попереду – мов зараз. Ще й солов’їв любовна пара […]...
Конфлікт твору чорна рада.