Вертеп – Драматургія



ВЕРТЕП
М. МАРКЕВИЧ
Малоросійський вертеп – це похідний театр, який представляє благочестивим християнам велику подію у світі: Різдво (народження) Спасителя. Немає сумніву, що представлялися також і інші події, взяті із священного писанія, але вцілів і дійшов до нас тільки вертеп. Первісне походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Конашевича-Сагайдачного, до 1600 – 1620-х років, коли він почав відновлювати Києво-братську школу і академію… Малоросійський вертеп виник раніше театральних вистав, що були при царі Олексієві

Михайловичу, – останні теж були взяті із Старого й Нового завіту. Втім склад рішуче той самий. Ці вистави названі: комедія “Навуходоносор” і комедія “Притча про блудного сина”. І “Навуходоносор”, і “Блудний син”, і “Вертеп” написані, очевидно, малоросіянином, а отже в академії Київській…
Наш вертеп – це похідний (переносний – Упор.) двоповерховий домок. Зроблений з тонких дощок і картону. Горішній поверх має балюстраду, за балюстрадою грають містерію,- це Вифлиєм. У нижньому поверсі трон Ірода, підлога обклеєна хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожна
лялька прикріплена до дроту; під підлогою – кінець цього дроту; за цей кінець, придержуючи ляльку, ляльковод спрямовує її в двері і водить у потрібному напрямі. Розмова від імені ляльок відбувається між дячками, півчими та бурсаками то пискливим голосом, то басом, як то треба. Друга частина вистави відбувається вся в нижньому поверсі.
ЧАСТИНА ПЕРША
ДІЙОВІ ОСОБИ
1. Паламар, у звичайному сірому нанковому халаті, волосся з проділом посередині голови прямо проти носа і з кіскою.
2-3. Янголи з крилами і один з них з лілеєю.
4-5. Пастухи у звичайних кобеняках з відлогами.
6. Ірод, у парчевому кунтуші, з короною на голові і зі скіпетром.
7. Тілохранитель Ірода в лускатих латах, з величезним мечем і в шоломі.
8. Троє царів східних, у парчових кунтушах, з коронками на головах; всі троє щільно зв’язані один з одним, і в цій позиції рухаються.
9. Сатана – чорний, з хвостом, з крилами кажана, із здоровенними рогами і з вуглиною в роті, на руках пальці з кігтями, нога коняча.
10. Смерть – скелет з косою.
11. Рахиль, у жидівському костюмі, з дитиною на рухах.
12. Воїни із списами, в шоломах, у латах.
ЯВА ПЕРША
Хор.
Пєнію время і молитви час,
Христе рожденний, спаси всіх нас.
Паламар (говорить без співу).
Возстаніте от сна і благо сотворіте,
Рожденнагося Христа повсюду возвістіте.
Сіє вам, людиє, охотно глаголю
І благословіте, пойду да позвоню.
Він підходить до дзвона, що висить у нижньому поверсі, і дзвонить, водночас висуваються у горішньому поверсі запалені свічки і освітлюють тло, де має бути колиска Спасителя, над цим місцем сіяння, але ні немовляти, ні породіллі не видно.
Хор (за сценою):
Ангели, знижайтеся,
Ку землі зближайтеся,
Бог-Господь, которий з нами
Днесь – од віка он бил з нами,
Славой неба претосполни,
Всі язиці претолиці,
Веселітеся, радуйтеся,
Яко с нами Бог.
Як люцифер спав з неба,
То там святих людей треба,
Щоб поповнить падениє,
Довжно Христу рождениє.
Славой… і проч.
ЯВА ДРУГА
Два янголи під час співу третьої і четвертої строфи входять у горішній поверх із свічками, кланяються Вифлиєму, потім усім християнам, тобто глядачам; по закінченні співу один з них виходить, а другий, наблизившись до дверей, говорить без музики:
Возстаньте, пастиріє, і бдіте зіло,
Возстаньте і радуйтесь, яко се приспіло
Рождество Спасово, миру пророками предречено,
Которий вже родився от діви совершенно
Возстаньте і славте його повсюди,
Да узнають о нім окрестниє люди.
Янгол виходить.
Розмова двох пастухів за сценою:
Пастух перший:
Грицьку!
Пастух другий:
А що, Прицьку?
Пастух перший:
Вставай хутенько, вибери ягня маленьке, да підем ген-ген на гору, може, ще й ми поспіємо впору.
Хор (за сценою):
Слава буді в вишніх Богу,
Дающему радість премногу,
Рожденну, явленну
І во ясліх безсловесних положенну,
Щоб даровав златиї кліти
Нам пожити в них многія літи,
Співайте, іграйте,
Всі людиє рожденнаго восхваляйте.
Ти, вертепе, возвеселися,
Се бо в тобі Христос родився,
Во струнной псалтирі
Рожденнаго прославляйте во всім мирі.
Вол і Осел його вітають,
Пастиріє його прославляють
І царі государи
От Перс і Індії принесоша дари.
ЯВА ТРЕТЯ
Пастухи приносять ягня в дар Божественному немовляті.
Пастух перший:
Отсє і ми. Паничу, до вашой таки мосці,
Але ж Грицько з Прицьком приплелися в гості.
Ось і ягня Вам принесли із сільського стада,
Нехай буде да здорова вся наша громада.
Пастух другий:
Да годі лиш, Грицьку тобі тут блеяти,
Да нум проздравляти,
Може, кому чи не час й до стада чухрати.
Пастух перший:
Як так, то бувай же. Паничу, здоров,
Да й нам дай, щоб і ми таки були здорові,
Да із сих чижмачків обулись в сап’янові.
Благослови ж сей подарок від нас приняти,
А нам дозволь погуляти.
Обидва пастухи танцюють і примовляють:
Зуба, зуба на сопілку!
Пастух другий:
Спасибі ж Вам, ми б довше, тут гуляли,
Дак хліба із дому не брали.
Виходять.
ЯВА ЧЕТВЕРТА
В нижньому поверсі починають таку дію: воїни заходять і виходять, хор за сценою починає співати; Ірод з тілохранителями тихо йде до трону через сцену.
Хор (за сценою):
Днесь Ірод грядеть в страни своя вифлиємскія
Плінити всі храми
Даби зискати Христа нарожденна,
От трієх царей йому ізвіщенна,
Со воїнством премногим.
І велів же он во своїм повіті
Живущії в нім вся діти ізбити.
Во двоїх літіх і нижайше,
В трієх літіх і множайше
О Іроде прокаянний!
Ірод гордо сідає на трон, тілохранителі виходять.
ЯВА ДЕСЯТА
Воїн (веде Рахіль з немовлям і говорить зі злобою):
Ступай, баба, ступай, не вгинайся, ступай!
(До царя):
Вот, царю, твой приказ ми добре спальняли,
Во всіх гарадах дітей убивали.
Се один із младенців в царстві юж застался,
Я долго за єго матер’ю ганялся,
Се послідня жива пред тобою,
Мать хочеть замінить смерть його собою.
Ірод:
Я царскому слову не могу ізмінить
І велю тотчас не мать, а отроча убить.
Воїн схвалює на списа дитину.
Рахіль (до Ірода):
Умилосердись, царю, і возврати мні чадо.
Нащо його убил-? оно іще єсть младої
Ірод:
Полно, баба, полно шуміть!
Об убитом нічого жаліть.
ЯВА ОДИНАДЦЯТА
Воїн (вбігає, виганяє Рахіль і виходить за нею):
Ступай, баба, ступай! Здесь балов не точи!
Ірод (тихо, сам з собою):
Уви, кая сіх времен зділалась преміна?
Думавшу мні вічно жить, близиться кончина,
Однак же я с смертію сражаться буду.
(Голосно):
Вої вірниї мвійі Станьте у порога,
І да смерть не убіжить, ловіть якомога!
ЯВА ТРИНАДЦЯТА
Смерть входить, воїни, налякані, втікають
Що ти, Іроде, неситий
Почто се болтаєш
І мене убити
Воям повеліваєш?
Із пропасти ада
Будеш ти знати,
Неповинни чада
Як убивати.
Вийди, брате, друже,
Мені пособити
Кровопийцю Ірода
От землі стребитлі
ЯВА П’ЯТНАДЦЯТА
Ірод:
Коси ти, баба, траву своєй косою,
Не тобі, машкаро, спориться зо мною!
Я могуществом і силою
Заставлю тебе покориться.
Смерть:
Безумче! Всього світа я сильній нахожуся
Ізначала віка нікому не клонюся;
Аз єсмь монархиня, всього світа пані,
Я цариця суща на всякиї страни
Князіє і царіє під властею моєю,
Усіх вас я посічу косою своєю.
Дає удар коси по Іроду, той падає і довго тремтить; смерть виходять.
ЯВА СІМНАДЦЯТА
Чорт входить, хапає в обійми Ірода і басом, уривчасто і протяжне говорить:
Друже мій вірний, друже прелюбезний!
Довго ждав я тебе в глибочайшій бездні.
(Ще голосніше скоромовкою):
От так беруть, от так несуть
Роскошників світа!
Понеже дать не могуть
Пред Богом одвіта.
Хор (за сценою):
Не відав же он, що ізтребиться
І царство його вкінець розориться.
Заслуга його знатна всім і явна
За то й пекельно бездна ізготованна.
О, Іроде преокаяннийі
Завіса опускається.
ЧАСТИНА ДРУГА
Дійові особи у своїх національних костюмах. Дія друга – в нижньому поверсі.
ЯВА ПЕРША
Дід і бабо.
Дід:
От тепер і нам припало,
Як Ірода вже не стало;
Потанцюймо ж, молодичко,
Мій ружевий квіт, хоть мало.
Баба:
Гляди лишень, сучій діду,
Щоб не ввели танці в лихо,
Забрались би у тісний кут,
Да хліб собі їли б тихо.
Дід:
Да що ти мені бовтаєш,
Чого і сама не знаєш?
Ти говориш річ сю лишню,
А я б тобі сказав пійти
Під черешеньку, під вишню.
Хор співає. Дід з бабою танцюють.
Ой під вишенькою, під черешенькою
Стояв старий з молодою,
Як із ягодою.
І просилася, і молилася:
“Пусти мене, старий діду,
На улицю погулять”.
“Ой і сам не пійду, і тебе не пущу,
Хочеш мене, старенького,
Да покинути.
Ой не кидай мене, бабусенько моя,
На чужой стороні
При лихій годині,
Куплю тобі хатку, іще й сіножатку,
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок”.
“Ой не хочу хатки, ані сіножатки,
Ні ставка, ні млинка,
Ні вишневого садка.
Ой ти, старий: кахи, кахи!
А я млада: хи-хи, хи-хи!”
Дід:
Да годі ж, годі ж, годі ж бо вжеі
Кланяються публіці і виходять з переляку, побачивши солдата, котрий їм кричить: кой чорт вас здесь развеселил і т. д.
ЯВА ДРУГА
Солдат (на діда й бабу):
Кой вас чорт здесь разносил?
Ведь тотчас патащу к ахвицеру,
Штаб ви зналі крестіянску вєру.
(До глядачів):
А, здрастуйте, чесниї гаспада!
Не було ль тутечки – здесь салдат?
З ними времечко правести я рад;
Но как оних здесечка – тут нєт,
То прийміть, гаспада, мой привєт.
(Річ):
Я солдат простой, не богослов,
Не знаю красних слов,
Хотя я отечеству суть защита,
Да спина в меня ізбита.
Читать і писать не вмію,
А гавару, што розумію;
Нонича люди веселяться,
Да й подлина, как не удивляться:
Христос в вертепі народился,
А Ірод окаянний сказился;
Боялся царства лишиться,
Вздумал дітской кров’ю омиться,
За то Іродушкі пришлось жестоко,
Как черті тащили в ад єго глубоко,
Каковую вість вам ста собщаю
І вас Христовим Рождеством поздравляю.
ЯВА ТРЕТЯ
Солдат і Дарія Іванівна.
Солдат:
А, Дарья Івановна, каково живете?
Дарія Іванівна:
Скучаю за вами, Ігнатій Парамонович.
Солдат:
Благодарю вас за пам’ять.
Цілуються, скрипки грають “камарицкую”; танці; раптом чути барабан.
Солдат:
Ах, Дар’я Івановна, барабан слихатьі
Мні треба в поход ступать.
Дарія Іванівна (цілує його):
Прощайте, Ігнатій Парамонович!
ЯВА ЧЕТВЕРТА
Циган (на коні. Монолог):
Дяги, дяги, забув, батю, дугиі
На ціляв да-ри-да-ти
Бо йду проздравляти.
(До глядачів):
Криця – не лошиця, кремінь – не кобила,
Як біжить, аж дрижить,
Як впаде, то й лежить.
Кобила падає, а з нею і циган у сніг.
ПхуІ Побила б тебе лихая
Та нещаслива година!
Пре, пре, пре, каторжного батька
Скотина.
Щоб тобі ні стрило, ні брило,
Щоб тебе на світі не було!
Один в роті зуб держався,
Да і той тепер у снігу зостався.
(До глядачів):
Панове! Хто хоче, будемо міняти!
Далебі, що її стоїть продати.
(Трохи помовчавши):
Юхто ні шажка, ні копієчки не хоче дати?
А тут-то суча кобила брикуча,
Хоч ребра в її й дуже видно,
Да все ж за год вона роздобріє,
Коли жива буде, боятимуться люди,-
Хутко біга!
(Б’є кобилу батогом і кричить):
До шатра! До шатра! До шатра!
(Кобила підскакує і вибігає).
Ох юсти ж, гости, смаженої капусти,
Хоч би смальцем зашмарувати
Да добре попировати.
ЯВА П’ЯТА
Входить циганча, сик.
Син:
Йди, батько! Мати казала вечерять.
Циган:
А що ж доброго ви там наварили?
Син;
Казала мати: нічого.
Циган:
А хліб же є?
Син:
Де б то взявся? Нема.
Циган:
Так дарма, я тут з людьми добрими погарцюю, а ви вечеряйте собі здорові.
Циганча виходить:
ЯВА ВОСЬМА
Поляк і хлопчик.
Поляк:
А цо тута за галацеї
Нех дзембло везьме гайдамаці!
Їдзь, хлопку, ведзь до мнє кохану,
Я ту краков’яку витанцеваць стану.
(До глядачів):
А цо, панове,
Жеби ви зналі,
Що я встем з дзяда,
Із прадзяда шляхтич уродзони.
Я билем ве Львове,
Билем і в Кракове.
Билем і в Кийове,
Билем і в Варшаво,
Билем і в Полтавє,
Билем і в Богуславє.
Падам до ног ясновельможнего пана! (Називае
прізвище господаря дому).
Зичу здрув’я і многа лята.
ЯВА ДЕВ’ЯТА
Входить полька.
Поляк:
А, як ся маш, моя варшавянко?
Полька:
Будь здрув, мой коханко.
Цілуються. Поляк співав. Обоє танцюють.
Поляк:
Не жалуй, дівчина, барилечки вина,
Бо собі достанеш добрей матки сина.
Хіба бим мусяла в Кракове не биваць,
Жебим я не умяла краковяка співаць.
Під час танців хлопчик виходить з дверей і починав танцювати в присядку за спиною свого пана; той, роблячи па назад, перекидається і кричить, лежачи на підлозі:
А пудзь до дзембла, лайдак,
Батогами забіюі
Підіймається і всі виходять у ту хвилину, коли за сценою лунав пісня:
Да не буде лучще, да не буде краще,
Як у нас да на Україні!
ЯВА ДЕСЯТА
Запорожець.
Входить у червоних шароварах, у повному строю, з люлькою і з булавою, за спиною бандура.
Запорожець (до глядачів):
Гай, гай, панове! Що то як я молод буві
То-то в мене була сила:
… Б’ючи й рука не мліла.
(Над бандурою):
Ой бандуро моя золотая,
Коли б до тебе шинкарка молодая,
Танцював би я з єю до смаку, до сміха.
Одцурався б з нею навіки од лиха.
Бо, бач, як заграю, не один поскаче,
Да к тому весіллю, може, хто й заплаче!..
Я, козак, горілку п’ю, люльку я вживаю,
Є шинкарки в мене, а жінки не маю.
А вас, панове, святками поздоровляю
ЯВА ОДИНАДЦЯТА
Запорожець і Хвеська.
Запорожець:
А, здорова, шинкарко,
Здорова, полтавко,
Як я тебе давно бачив!
Хвеська:
Як бачились у Чигрині,
Да й досі ні.
Запорожець:
Так, Хвесю, так! Любко, голубко моя,
Як бачились у Чигрині,
Да й досі ні.
Поцілуй же мене по знайомості
В крутий мій усокі
От так: цмок!
Тепер потанцюймо!
Скрипка. Танцюють. Після закінчення танцю Хвеська виходить.
ЯВА ШІСТНАДЦЯТА
Входить жидівка.
Жид:
Тепер, Сюро, нум танцювати,
А після горілку перепродавати.
Скрипки. Жид танцює і співає:
Ой-вей-мір, татунюі
Ой-вей-мір, мамуню,
Ой-ой-ой-ой!
Було у нас війська
Чотири тисьонци.
На тим війську сапки
Усе із зайонци.
Ой-вей-мір, татуню,
Ой-вей-мір, мамуню!
(В цей час запорожець стукає, переляканий жид кричить):
Візи, Сюро, до хати,
Гроси ховати,
Бізить гайдамака,
Буде грабовати.
Жидівка виходить.
ЯВА ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
Два чорти. Входять і хочуть взяти запорожця. Одного з них він ловить за хвіст, другий втік. Запорожець тягне чорта за хвіст до світла.
Монолог запорожця:
Ух! Чорт у баклаг влізі
Що се я піймав? Чи се птичка?
Чи перепеличка?
Чи се тая синичка,
Що вона й не дише,
Тільки хвостиком колише?
Глянь, глянь! Яке воно чуднеє
Да далебі, страшнеє:
Очі з п’ятака,
А язик вивалив, мов та собака!
Ось ну лишень, не соромляйся,
Погупцюємо трохи,
Повтікають блохи.
Скрипка. Запорожець, танцює, а чорт стоїть.
А що ж се ти стоїш,
Як кожух замерзлий?
Б’є його булавою.
Переляканий чорт втікав.
(До глядачів):
По сій мові будьте здорові.
Мені приходиться, панове,
З пісні слова не викидать,
А що було, барзо прошу
Об тому лихом не поминать.
Пійду тепер собі в курінь,
Віку доживать.
Виходить.
ЯВА ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
Артилерист і Мужик.
Мужик везе гармату.
Артилерист:
Вези, не отговаривайся.
Мужик;
А вже ж бо мені та пушка!
Артилерист стріляв з гармати.
Віват, господа!
Хор (за сценою):
Многая літа! Многая літа!
і т. д.
Завіса опускається.
Полтавська губ., 1860 р.- Маркевич; с. 27-65.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Сочинение рассуждение на тему экскурсия.
Ви зараз читаєте: Вертеп – Драматургія