Вірність і кохання в інтимній ліриці В. Сосюри і М. Рильського (3 варіант)

Леонід Леонов якось сказав, що справжній письменник може народитись з великої людини. Ці слова мимоволі згадуються, коли мова заходить про Максима Рильського та Володимира Сосюру.

Я вважаю, що творчість цих поетів-гуманістів, чарівників слова, захоплює не тільки мене. Чарує поезія митців серце людини, викликає нечуваної сили емоції, примушує замислюватися над сенсом життя. Особливо мені подобаються вірші поетів про кохання, дружбу, природу.

Не віриться, що хтось не знає поезії “Яблука доспіли” М. Т. Рильського, яка є справжньою перлиною любовної лірики, що ввійшла до скарбниці світової поетичної літератури.

Цей вірш про прекрасне, пристрасне кохання, в якому відображено красу високих людських почуттів. На написання вірша поета надихнула одна з народних пісень, де співається:

Не всі ж тії та сади цвітуть,

Що зарання розвиваються,

Не всі ж тії вінчаються,

Що люблять та кохаються.

Не кожному щастить прожити своє життя з тією, яку покохало серце на зорі юності. Що ж, буває кохання на все життя, а трапляється так, що це почуття, таке ж щедре й красиве, як

літо, так само, як і воно, швидко минає. Характерною рисою композиції поезії, розвитку її ідеї є паралелізм між явищами природи та людського життя. Любов і розлука нагадують розквіт і згасання в природі.

Яблука доспілі, яблука червоні.

Вже й любов доспіла під промінням теплим,

І її зірвали радісні уста…

Червоні яблука у вірші – символ плідного літа, водночас вони нагадують про осінь – пору прощання з літніми радощами, з буянням життя. Тому цей образ викликає у мене подвійне почуття: і радість, і сум. У вірші йдеться про красу, душевну повноту, гармонію людських почуттів, про мужність юних сердець. Ліричний герой прощається, і може, назавжди, зі своєю коханою. Щирою людяністю віє від останнього рядка, що звучить, як крилатий афоризм: “Вміє розставатись той, хто вмів любить”. І хоч передчуття розлуки тривожить серця закоханих (“А тепер у серці щось тремтить і грає… “), навіває сумний настрій, проте жодного слова докору не вимовляють уста. М. Рильський тактовно підводить читача до висновку, що найголовніше – зберегти людську гідність, вдячність у серці за хвилини радості і щастя, які закохані дарували одне одному. Майстер поетичного слова дуже яскраво малює пейзаж ранньої осені, який відтіняє біль розлуки юних:

Гей, поля жовтіють, і синіє небо,

Плугатар у полі ледве маячить.

Я читала, що під час страшних випробувань, смертельних боїв у дні Великої Вітчизняної війни вірш “Яблука доспілі… “, написаний на папері, зберігали бійці як символ кохання.

У поетичному спогаді ніжного лірика Володимира Сосюри є такі рядки:

Бігли ми в атаку, кров багрила трави

І дощем залізним падала блакить.

А в душі сіяло тепло і ласкаво:

“Вміє розставатись той, хто вмів любить”.

В. Сосюра теж багато своїх найкращих творів присвятив темі кохання і дружби. Як гарно і натхненно у вірші “Ні, не кажи, що ти вродлива… ” Сосюра писав:

Краса душі, краса любові –

Найвища на землі краса.

Одним із кращих зразків інтимної лірики В. Сосюри, на мою думку, є поезія “Коли потяг у даль загуркоче… “. У ній поет із непідробною щирістю й задушевністю згадує свою буремну юність і перше кохання:

Коли потяг у даль загуркоче,

Пригадаються знову мені

Дзвін гітари у місячні ночі,

Поцілунки й жоржини сумні…

Такими хвилюючими рядками починається вірш. У спогадах ліричного героя пропливають яскраві картини його тривожної юності. Цього митець досягає шляхом створення чудових зорових (ночі Донеччини сині, темні вежі на фоні заграв) і слухових (дзвін гітари, шум акацій) образів. В інтимне життя закоханих непомітно вкрадається розлука, почуття громадянського обов’язку кличе його. Юнак іде боротися, залишаючи дівчину. Доля розлучає закоханих, їхнє подальше життя йде різними шляхами, і тільки іноді гуркіт далекого поїзда нагадує їм про дні далекої молодості. Згадуючи свою колишню кохану, поет пише:

Сині очі в моєї дружини,

А у тебе були голубі.

Безумовно, класичним зразком інтимної лірики В. Сосюри є вірш “Так ніхто не кохав”. Тільки справжній митець з таким натхненням, за допомогою гіперболічних образів здатний передати почуття ліричного героя:

Так ніхто не кохав.

Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі,

І земля убирається зрання…

А який невимовно чудовий, мелодійний вірш М. Рильського “Шопен”! Мені здається, що в житті кожної людини бувають такі хвилини:

Коли шукає злагідніле серце

Ласкавих ліній і негострих фарб.

У такі хвилини нашому настроєві співзвучні лагідні звуки музики. Поезія передає багатство почуттів, що швидко змінюються, хвилювання, яке переживає ліричний герой, захоплений чарівними звуками.

Вірш В. Сосюри “Люблю” дуже коротенький, але як образно і зворушливо поет висловив в ньому палку любов до друга. В українській літературі ця поезія є класичним зразком ліричної мініатюри.

Багато поезій присвятив Володимир Миколайович і своїй дружині Марії. На мій погляд, краща з них – “Марії”, що починається прекрасними, хвилюючими словами:

Якби помножити любов усіх людей,

Ту, що була, що є й що потім буде,

То буде ніч. Моя ж любов, як день,

Не знають ще чуття такого люди…

У поезії “Як сонце в небі, ти в душі моїй” Сосюра з ніжністю говорить про красу коханої (“Так синію, синьо сяє погляд твій, як тихий вечір після дня утоми”, “Усміх твій, як той хмаринок біг, що линуть в даль, не знаючи печалі”). Він з радістю говорить, що йому легко й світло жити з коханою, бо вона в його серці, “як сонце в небі”.

У своїй творчості і М. Рильський, і В. Сосюра звеличують благородство душі, світле людське почуття. Вони опоетизували справжнє кохання, яке облагороджує людину, прикрашає її життя.

Я думаю, що поезії цих незабутніх майстрів слова завжди хвилюватимуть наші душі, збагачуватимуть нас духовно, навчатимуть свято берегти найдорожчі людські почуття дружби і кохання.