“Я питаю у вас… ” (Думки після прочитаного)



Одного разу по радіо я почув пісню на слова Віктора Баранова. Вона вразила мене до глибини душі, і це спонукало мене до пошуків тексту. Слова тексту вразили мене, мабуть, тому, що торкалися якихось струн моєї душі і були співзвучними моїм думкам.

Так хотілось, аби ця пісня звучала частіше, щоб до кожного дійшов її зміст, щоб українці стали себе поважати за те,

І що в нас є душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні – таки український народ,

А не просто юрба, що у звітах

населенням зветься.

Риторичні питання, до яких вдається автор, ще більше підкреслюють важливість у момент великих перетворень знайти себе в цьому світі: “Запитаймо у себе, відколи, з якої пори, почали українці себе у собі забувати?”, “То вкраїнці ми з вами – чи як?”, “Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?” Ці питання звернені до нас усіх і спрямовані на наше самоусвідомлення. Нам треба хоча б самому собі дати відповіді на ці питання. Бо як тоді жити далі:

І хіба не зотліє на тлін українство між нами,

Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?

А

мені хочеться до поетових рядків додати: поважаймо себе! Хто ж з інших народів поважатиме нас, коли ми самі себе не поважаємо та час від часу демонструємо свою неповагу до себе (а може, й до всього світу): то наші журналісти запопадливо переходять на російську у розмові з нашим-таки “землячком”, то починаємо репетувати: “Геть москалів!”

Поважаймо себе настільки, щоб добре вчити в школі українське слово, бо всі ми – діти України. Ввічливим, милозвучним словом вшановуймо поважних і знаних людей, не дбаючи при цьому про те, якою мовою вони скажуть у відповідь слово подяки. Ось так я розумію високе духовне покликання українського слова в устах українців.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Василь стус біографія коротка.
Ви зараз читаєте: “Я питаю у вас… ” (Думки після прочитаного)