Герой новели Грегор Замза за постійними турботами про матеріальний добробут сім’ї не помітив, як перетворився на комаху. Безпорадний у своєму теперішньому стані, він згадує минулі успіхи.
Колись Грегор Замза виконував свій громадянський обов’язок перед суспільством. Він був у армії, про що нагадує фотографія, де він “лейтенант, який, поклавши руку на ефес шпаги, безтурботно усміхається і вселяє повагу своєю виправкою та мундиром”.
Потім юнакові, щоб віддати борги батька, довелося працювати комівояжером у фірмі. Ця робота
була дуже важкою. День у день дорога. Жахлива їзда “… морока з пересадками, нерегулярна погана їжа, щораз нові, чужі, байдужі люди”. Йому доводилося щодня вставати вдосвіта, щоб стрімголов бігти на станцію на ранній поїзд, який відходив о п’ятій ранку. Грегор за свою п’ятирічну службу ні разу не хворів, і, навіть коли почував себе недобре, не жалівся, не прогулював, адже тоді довелось би звертатися до лікаря з лікарняної каси, який усіх людей вважав абсолютно здоровими, тільки ледачими. Та й спілкування з шефом принесло б тільки неприємності, адже той говорить з людьми, сидячи на високій конторці, а
підлеглі повинні підходити впритул, бо шеф недочуває, і ловити погляд суворого начальника, дивлячись знизу вгору. Грегору доводилося служити у фірмі, де найменший промах викликав найтяжчі підозри, неначе службовці всі як один були негідниками. І хоча Замза весь свій час присвячував роботі, втомлювався так, що, добравшись додому, не міг навіть якийсь час присвятити собі, на фірмі вважали, що результати його роботи були незадовільними. Управляючий, який прийшов дізнатися, чому Грегор не поїхав раннім поїздом, не хоче чути жодних виправдань. Він не слухає, коли юнак просить його не доповідати начальству, пожаліти батьків і сестру, зглянутися на тяжкий матеріальний стан родини. Він потрапив у біду, але видряпається з неї, тільки б не погіршилося і без того важке становище. Грегор принижується, просить заступитися за нього перед шефом, пояснює, що комівояжерів не люблять, бо вважають, що ті заробляють шалені гроші. На них сиплються наклепи, а вони не можуть захистити себе, адже цілий рік знаходяться поза фірмою. Думка шефа про службовця залежить від того, що йому доповість управляючий. Але управляючий не захотів слухати Грегора, адже перед собою він бачив не людину, а комаху, яка не має права голосу, не може сама вирішувати свою долю. Вона повинна тільки працювати й не порушувати Дисципліну. Управляючий не дуже злякався нового вигляду Грегора, адже для нього юнак завжди був комахою. Він відвернувся, ледь тільки Грегор заговорив, і дивився на нього через плече. Доведений байдужістю управляючого до відчаю, молодий Замза готовий навіть силою зупинити начальника, щоб усе ж таки вмовити того глянути на його теперішній стан. Та що може вдіяти він, комаха, проти байдужості, зневаги, презирства сильних світу цього. До “перевтілення” Грегор вважав себе членом суспільства, люблячим сином, братом, і раптом виявилося, що все це обман, ілюзія. Він – комаха, безпомічна істота, що зазнає поразки у боротьбі за право на життя.
Ф. Кафка – песиміст. Він не вірить у те, що людина може бути щасливою. Письменник вважає, що біда чекає на кожного і тільки жде слушного моменту, щоб знищити. Він не дає людині найменшого шансу на волевиявлення, на зміну жалюгідного становища. Читачеві залишається тільки співчувати людині-комасі, що марно б’ється в тенетах життя.
.
