Червоне – то любов, А чорне – то журба (Інтимна лірика Дмитра Павличка) (3)

Червоне – то любов, А чорне – то журба (Інтимна лірика Дмитра Павличка)

Вже рання творчість Дмитра Павличка вабила чистотою слова. З роками голос поета мужнів, ширшали обрії його тематики, звучання його поезії ставало все більш різноманітним; ліричне перепліталося з іронією, філософський роздум – з патетичним осудом; строфи відливаються і в сонет, і в поему, і в ліричну пісню.

Є у нього чудовий вірш, що став піснею, – “Два кольори”. За емоційною палітрою він нагадує пісню на слова А. Малишка про вишитий руками матері рушник. Червоне та чорне – характерні для української вишивки кольори:

Червоне – то любов,

А чорне – то журба.

Журба і любов часто бувають поруч. Наприклад, коли кохання лишається нерозділеним. Цю тему ми зустрічаємо у циклі віршів “Пахощі хвої… “, що трошки нагадує “Зів’яле листя” Франка. Йдеться, звісно, не про плагіат, навіть не про наслідування: дорогою геніального попередника йде талановитий однодумець, людина спорідненого, але неоднакового світосприйняття. Схожа глибока пристрасність, схована у віршах і, як вже згадувалося, тема. Сумна пісня нерозділеного кохання, біль юного пораненого почуттям серця.

Як дуб листочки пожовтілі

Тримає на своєму гіллі

Аж до травневого розмаю,

Отак і я своє кохання,

Зимою вбите спозарання,

У серці юному тримаю.

(“Як дуб листочки пожовтілі… “)

На відміну від ліричного героя Франка, юнак з циклу “Пахощі хвої” не забуває про оточуючий світ у вирі власного горя. Він звертається за допомогою до матері, щоб вона врятувала “вирване” серце:

Вона для нього з-поміж трав

Знайде лиш їй відомі ліки,

Щоб я забув тебе навіки

І снами долю не карав.

(“Чого ти мною так гордуєш?”)

Він звертає увагу і на те, що його кохана зневажає чужий “труд мозільний” – байдуже топче колосочки. Розривається серце між осудом і коханням. Знаючи про нелегке життя матері своєї коханої, він говорить:

Тільки ти не знаєш зовсім далебі,

Чом цілую руку їй, а не тобі.

(“В матері твоєї руки в мозолі… “)

Як кожна людина, ліричний герой циклу мріє про особисте щастя, яким для нього є саме кохання, але йому замало міщанського кубельця, до якого прагнула дівчина. Йому хочеться, щоб усі навкруги були щасливі. Хоч згадуй вислів Ліни Костенко: “Нерівня душ – це гірше, ніж майна”.

Мабуть це й призвело зрештою до трагедії більшої, ніж дрібні розбіж-ності й непорозуміння – і от вже звучать глибоким болем рядки про зраджене кохання:

Чи то дружина пішла на зраду

Чи просто жінка була вона?

Кажи сьогодні мені неправду,

Занадто правда твоя страшна.

(“Прийшла і стала посеред кімнати”)

І хочеться забути зболілому серцю про цей удар, але:

Тільки хто ж погасить зуміє

Перші мрії, перші поривання?

У багатті другого кохання

Першого завжди іскринка тліє.

(“Ти мене гуцулом називала”)

А далі дорослішає юнак, мужніє поет, але душа його жива, вона не втрачає здатності кохати і оспівувати свої почуття. Щоправда, вже трохи інші. Хоча сила пристрасті залишається, якщо не збільшується, у них відчувається зрілість, поет намагається зрозуміти “греховницю пречисту”, інакше дивиться навіть на зраду – ліричний герой не хоче одягати “вірності шлею”. Суто технічно досконалішою стає і образна система віршів.

А я тебе кохати буду

За те, що не упала ти

Ні у потворну безвість бруду,

Ні у нудоту чистоти.

(“Моя гріховнице пречиста”)

Немає нічого однозначного в житті. Це розуміння приходить з досвідом, часом – з гірким. Але це так.

Ніщо не забарвлюється в один колір. Скрізь нас чекає і радість, і печаль, і любов і журба – червоне та чорне. І хоч “сфера дії” цього закону буття значно ширша, ніж кохання, мабуть саме в останньому він виступає найвиразніше.

І людина, здатна на вірність, щирість і самопожертву в особистому, буде і добрим громадянином.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Червоне – то любов, А чорне – то журба (Інтимна лірика Дмитра Павличка) (3)