Микола Бажан – Труна Тімура

Труна Тімура
УЗБЕКИСТАНСЬКІ ПОЕЗІЇ
Він світ громив, жахав народи
Палив міста, топтав степи
І гнав орду свою в походи
Крізь млу кавказької тропи.
До нього йшли по зиск і ласку,
Путі торуючи старі,
Купці Ірану і Дамаску
І генуезькі лихварі
Із джагатайської пустелі
Він звівся привидом кривим,
І многорукий ідол Делі
Повергся в порох перед ним.
Хан з ока ідола рукою
Гранчастий видер діамант
І, вклавши в торбу, взяв з собою,
В свій рудогорбий Самарканд,
Де зібрано в скарбниці світу
Коштовний дар з усіх країн,
Та брилу ковану нефриту
Цінив як скарб найбільший він
Чи в чорних урвищах Турану,
Чи в покладах китайських гір
Раби знайшли в дарунок хану
Зелений камінь-дивозір.
В нім одблиск місяця холонув,
Глибини моря стигли в нім.
Мертвотним холодом відгонив
Він кожним виломом своїм.
Крізь нього видно мертві далі
Безслідних війн, пустих смертей,
І хан знайшов в страшнім кристалі
Останній марний свій трофей.
І він звелів зелену брилу,
Холодний камінь забуття,
Покласти на свою могилу,
Щоб запечатати життя.
Кінчилось все – тривоги миру,
Душі шаленство й ненасить,
І лиш гординя Гур-Еміру
Над порожнечею стримить,
Де зеленавий, плоскотілий,
Недобрий камінь захолов,
Розплівши, як вінок зотлілий,
Словесну в’язь півмертвих мов.
І тільки книга жовтошкура
В свої узорні береги
Вписала повість про Тімура,
Про вік Залізного Кульги,-
Адже не він, владика воєн,
Принісши світу меч і гнів,
Безсмертя більшого достоїн
За книжку пам’ять давніх слів.
Він смертю зник, як смертю виник,
І слід на солонцях присох,
Де йшов, кульгаючи, руїнник
Землі народів багатьох.
Де йшов, кульгаючи, сновида
Безплідних снів, безслідних діл,
Збиваючи до круговиду
Блукання швидкойдучий пил.
І на шляхах земного ширу
Пройшло усе, кінчилось все,
І скреп розпався Гур-Еміру,
І впали башти медресе.
І край надгробка із нефриту
Шар цвілі, тліну й пилюги
Укрив ознаку гордовиту –
Бунчук Залізного Кульги;
Немов крило зловісне птиці,
Мов хижа висохла рука,
Звиса над каменем гробниці
Це чорне пасмо бунчука.
Під бань розколотих зіяння,
Під черепи лунких склепінь
Лягла тінь пам’яті остання,
В зелений камінь вкута тінь.
Нехай цю тінь за нагороду
Собі гордень той визнає,
Що з рук безсмертного народу
Безсмертя не дістав своє.

Ви зараз читаєте: Микола Бажан – Труна Тімура