Мозолевський Борис – Варіація

Дай хоть
Последней нежностью выстелить
Твой уходящий шаг.

В. Маяковский

Висока люстра світиться, як перстень,
Крізь вікна золотаво-голубі.
Згадай: за тими вікнами уперше
В нестямі руки пестив я тобі.

Ти знов пройдеш печально і статечно
У затишок самотнього тепла.
І над заснулим Академмістечком
Зітхне і занімує синя мла.

А я в своєму смутку, як в кайданах,
Рятуючись, неначе від погонь,
Кружлятиму до ранку по майданах,
Щоб вистудити в серці той вогонь…

Спинись на мить – прощаємось навіки,
Щоб згадками світитися з пітьми, –
Дві птиці нерозумні, дві каліки
З обпаленими в блискавках крильми.

До вирію під небом вересневим
Лаштуються осінні журавлі.
А що, коли у мене, окрім тебе,-
Ні вирію, ні неба, ні землі?..

Назавтра сонце, наче мрець, поблідне,
Побачивши нас нарізно в юрмі.
Давай хоч попрощаємося гідно
За все, що розбиваємо самі.

Хай стане наша чесність у дозорцях –
Ні нарікань, ні докорів, ні скарг…
Колись так нерозважливо до сонця
Злетів, як ми до радощів, Ікар…

Не наше сонце світиться над пругом,
Не наші мрії вересень пасе.
Віднині тільки плітки недолугі
Про нас по місту заздрість рознесе.

Дитя моє, печальне і зманіжене!
Вже очі сліз протерті до дірок.
Дай вистелю тобі своєю ніжністю
Прощальний твій, сумний і тихий крок.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Мозолевський Борис – Варіація