Патріотичний пафос вірша П. Тичини “Я утверждаюсь”

Патріотизм – одне з найблагородніших людських почуттів, а тому поезія П. Тичини “Я утверждаюсь” завжди привертала до себе увагу, завжди була і буде цікавою українському читачеві.

Вірш “Я утверждаюсь” поет написав у 1943 році. Це були роки, коли фашисти надто далеко зайшли в глиб нашої країни. Ось-ось у війні наступить переломний етап, і так потрібне віще слово – віра, що так і буде. “Я утверждаюсь” – саме така поезія, в якій могутньо і сильно звучить ненависть до ворога і віра в сили народу, армії, в перемогу:

Фашистська гидь,

Тремти! Я розвертаюсь!

Тобі ж кладу я дошку гробову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь,

Бо я живу!

Поезія написана від першої особи, тому авторське “я” – це і поет, і його народ. Ліричному герою твору болить доля його народу, над яким жорстоко знущалися фашисти:

Тевтоніє! Мене ти пожирала,

Як вішала дочок моїх, синів

І як залізо, хліб та вугіль крала…

О, як твій дух осатанів!

Відображаючи переживання і внутрішній біль ліричного героя за долю свого народу, П. Тичина говорить твердо і переконливо, що не можна знищити народ – бо ми нація сильна і мужня:

Я єсть народ, якого правди сила

Ніким звойована ще не була…

Патріотичний пафос вірша і в тому, що поет стверджує право свого народу на існування, на незалежність. Тому, мабуть, і стали афоризмом слова з вірша:

Щоб жить – ні в кого права не питаюсь,

Щоб жить – я всі кайдани розірву…

Поет вірить, що перемога обов’язково буде за нашим народом, що він здолає ворога і підніме зранену країну:

Із ран – нове життя заколоситься,

Що в нього світ весь буде подивлять!

Поезію П. Тичини “Я утверждаюсь” по праву називають вершиною досягнень поета періоду Великої Вітчизняної війни, віршем-клятвою про безсмертя українського народу. Слова “Я єсть народ”, які тричі повторюються у вірші, говорять нам про єдність ліричного “я” з народом, а це “я” – це кожен із нас, і тому так актуально звучать вони й сьогодні.

Ви зараз читаєте: Патріотичний пафос вірша П. Тичини “Я утверждаюсь”