Смерть матері Юговичів (скорочено)

Милий Боже, що за дивне диво!
Ой зібралось військо на Косові,
А в тім війську Юговичів дев’ять1,
А десятий Юг-Богдан поважний.
Молить Бога Юговичів мати,
Щоб він дав їй очі соколині
Та ще й білі крила лебедині,
Пролетіти на Косове рівне
І побачить Юговичів дев’ять,
Десятого – батька Юг-Богдана.
Як молила, вимолила в Бога:
Дав їй Бог і очі соколині,
Дав їй Бог і крила лебедині.
Тож вона майнула на Косове,
Бачить мертвих Юговичів дев’ять,
Десятого – батька Юг-Богдана;
Дев’ять там списів у землю вбито,
Що сидить на кожнім ясен сокіл,
Що стоїть при кожнім кінь юнацький,
А лежить при кожнім лев прелютий2.
Заіржали дев’ять добрих коней,
Заревіли дев’ять лютих левів,
Дев’ять соколів заклекотали…
Та тверде старенька мала серце
І сльози гіркої не зронила,
Узяла всіх дев’ять добрих коней,
Узяла всіх дев’ять лютих левів,
Узяла і соколів тих дев’ять,
Повернулася у дім свій білий.
Іздалека невістки пізнали,
Зустрічати вибігли свекруху,-
Дев’ять удовиць тут закувало,
Заридало дев’ять тут сиріток,
Ще й заржало дев’ять добрих коней,
Заревіло дев’ять лютих левів,
Дев’ять соколів залкекотало.
Та тверде старенька мала серце
І сльози гіркої не зронила.
А як північ уночі настала,
Заіржав

Дем’янів кінь буланий,
Запитала мати у невістки:
“Невістонько, Дем’янова мила!.
Чом заржав Дем’янів кінь буланий!
Чи він хоче білої пшениці,
Чи води він прагне із Звечана3!”
Відказала Дем’янова жінка:
“Ой, свекрухо, Дем’янова нене!
Він не хоче білої пшениці,
Ні води не прагне із Звечана,
Та його Дем’ян так призвичаїв,
Що овес до півночі жує він,
А опівночі руша в дорогу.
Тож сумує за своїм він паном,
Що до нього довго не приходить”.
Та тверде старенька мала серце
І сльози гіркої не зронила.
Вранці, як на світ благословилось,
Прилетіли два ворони-круки,
Що в крові їм крила по рамена,
Що із дзьобів біла піна капле.
А несуть вони юнацьку руку,
Золота на тій руці обручка,
Кинули вони ту руку нені.
Взяла руку Юговичів мати,
Обернула, глянула на неї,
Підклика Дем’янову дружину:
“Невістонько, Дем’янова мила!
Пізнаєш ти руку цю юнацьку?”
Відказала Дем’янова жінка:
“Ой, свекрухо, Дем’янова мати!
Ця правиця нашого Дем’яна,
Я пізнала золоту обручку,
Що дала Дем’янові при шлюбі”.
Взяла мати Дем’янову руку,
Обернула, глянула на неї;
До руки промовила тихенько:
“Ручко мила, грушко недоспіла!
Де зросла ти, де тебе зірвали?
А зросла ти у мені на лоні,
А зірвали на Косові рівнім!”
Серце тут напружилося в неї,
З болю серце в неї розірвалось
По синах по дев’ятьох із горя,
По десятім Юг-Богдані сивім.
Переклад М. Рильського
1 Число 9 є типовим для фольклору.
2 У слов’янському фольклорі витязі часто зображуються у супроводі соколів та гончаків. У даному випадку образ лютих левів замість гончаків символізує військову доблесть братів Юговичів.
3 Звечан – у пісні річка неподалік Косового поля. Насправді такої річки не існує, таку назву має місто поблизу Косова.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Провідні мотиви лірики о блока.
Ви зараз читаєте: Смерть матері Юговичів (скорочено)