Теорія епічного театру

Теорія епічного театру – теорія авангардистського театру, розроблювана німецьким драматургом Б. Брехтом, зумовлена пошуками засобів вираженняепохальних явищ (війна, катастрофи цивілізації, науково-технічні процеси, дегуманізація суспільства тощо), потребою активної соціальної дії. Т. е. т. протиставлялася традиційному (драматичному) театру, акцентувала епічну основу, бо стосувалася розповіді про події, а не їх втілення на сцені, демонстрації образу, а не перевтілення в нього. Глядач ставився в ситуацію спостерігача, в нього викликався інтерес до дії, а не до її розв’язки, він привчався вивчати побачене, а не співпереживати, тобто наріжним каменем вважався розум, а не ірраціональна стихія. Т. е. т. мала неабиякий вплив не тільки на сценічне мистецтво XX ст., а й на творчість Л. Фейхтвангера, Н. Хікмета, М. Фріша, Ж.-П. Сартра та ін. Вона позначилася і на творчих пошуках Леся Курбаса.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Теорія епічного театру