Метрика

Related posts:

1. Популізм Популізм (фр. populisme від лат. populus – народ) – французька літературна школа 20-30-х XX ст., обстоювала потребу реалістичного зображення знедолених, але без політичної тенденційності (А. Терів, Л. Лемоньє, М. Мардель та ін.). Цей термін вживається і в значенні опрощення мистецтва до рівня нерозвинених естетичних смаків простолюду, що було властиво народникам, а також у розумінні егалітаризації […]...
2. Гомериди Гомериди – корпорації еллінських епічних поетів-рапсодів, які вважали себе спадкоємцями Гомера. Називалися також аедами. Термін вживався щодо кожного виконавця та інтерпретатора творів Гомера. В цьому розумінні таким себе вважав Й.-В. Гете, працюючи над епічними поемами “Герман і доротея” та “Ахіллеїда”. Г. можна кваліфікувати і перекладачів “Іліади” й “Одіссеї”, зокрема Бориса Тена, котрий переклав ці твори […]...
3. Твір на тему: Примноження добра Є такий вираз “примножувати добро”. Я поцікавилася в знайомих, що означає він конкретно для них. Хтось сказав, що примножувати добро – це означає придбати собі якісь добротні речі, тобто накопичувати матеріальні цінності, бо вони є для них показником гарного, забезпеченого життя. Інші відповідали, що для них це означає віддавати людям свою ласку, тепло, доброту. За […]...
4. Взаємодія Взаємодія – взаємозв’язок, взаємозалежність елементів будь-якої системи, в процесі яких вони змінюються. Характер, спрямованість і наслідки такої взаємозалежності індивідуальні. дія – це вияв діяльності активного суб’єкта. В. – зіткнення діяльності двох або більше чинників, має процесуальний характер, але не завжди приводить до взаємовпливу. Термін “В.” стосується зв’язку всіх об’єктів, а термін “взаємовплив” слід застосовувати до […]...
5. Гетерофемія Гетерофемія (грецьк. heteros – інший, означає різнорідність; друга частина терміну походить від імені давньогрецької богині правосуддя Феміди) – помилкова заміна певного слова близьким йому за звучанням, але не за змістом. Так, словосполучення “духовне явище” стосується духівництва, хоч часто воно вживається у розумінні причетності до духу, що у цьому випадку мусило б мати відповідний вигляд: “духове […]...
6. Текстологія Текстологія (лат. textum і грецьк. logos – слово, вчення) – галузь історико-філологічного знання, наука, що вивчає і встановлює історію тексту творів писемності і документів. Термін “Т.” вперше запровадив Б. Томашевський. Раніше вживався термін “критика тексту”. У сучасній Т. діахронне вивчення тексту лежить в основі синхронного; історичній оцінці підлягає “авторська воля”; віддається перевага свідомим змінам перед […]...
7. Гіперкаталектика Гіперкаталектика Гіперкаталектика (грецьк. hyper – понад та katalektikos – усічений) – термін традиційної стопної метрики, що означає нарощення до останньої стопи одного чи двох складів, порушуючи (на відміну від акаталектики) метричну структуру вірша. Так, у гіперкаталектичному ямбічному рядку до двох останніх складів доточено ще два: “Спина, мов круча, круто горбиться” (В. Стус). ∪ – /∪ […]...
8. Збірник Збірник – видання, яке охоплює ряд творів одного (авторський 3.) або кількох (колективний 3.) авторів. 3. літературно-художніх творів поділяються на альманах, антологію, хрестоматію. Поняття увів Г. Квітка-Основ’яненко у “Супліці до пана-іздателя”. Цей термін означає також рукописні (іноді друковані) книги, відомі як “Ізборник Святослава” (1073, 1076), перекладений києво-руською мовою “Златоуст” (ХІ-ХП ст.), книга афоризмів “Пчела” (XIII […]...
9. Концепція Концепція (лат. conceptio – поєднання, сукупність) – розгорнута система поглядів, викладена з наміром уникнути логічних суперечностей при тлумаченні якоїсь складної проблеми, явища, У цьому сенсі літературознавець може мати власну естетичну концепцію художньої творчості або викладати чужі, запозичені погляди. Те ж стосується й письменників, які мають свої концепції дійсності, героя, творчості. Термін “К.” вживається і для […]...
10. Абсурд Абсурд (лат. absurdus – безглуздий) – нісенітниця, безглуздя. Термін у цьому значенні вживається істориками літератури і критиками, які аналізують поведінку персонажів художніх творів з позицій правдоподібності (культурно-історична школа, реальна критика). Термінологічного статусу абсурд набуває у словосполученнях “література абсурду”, “театр абсурду”, які використовуються для умовної назви художніх творів (романів, п’єс), що змальовують життя у вигляді начебто […]...
11. Таня Гелетюк – Забути тебе Забути тебе – означає зректися. Як Бога, як сонця, як всього буття. Забути тебе означає умерти… Згорнути у прірву гірке каяття. Забути тебе – розучитись творити, Незрячою стати, пришвидшить кінець. Забути тебе – це навік розлюбити, Вдягнути на руки шиповий вінець. А як тоді далі? куди я подамся Куди я подінусь, що буду робить?… Забути […]...
12. Цілісність літературного твору Цілісність літературного твору – інтегральна якість довершеного літературно-художнього твору, елементи якого взаємодіють. між собою за принципом органічних систем: набувають естетично валентного сенсу тільки в контексті цілого. Це можливе тому, що задум письменника постає у вигляді образного осяяння, яке випереджує й опосередковує поетапне і поелементне втілення задуму в сюжетно-композиційну структуру, що має просторово-часові виміри. Пафос твору, […]...
13. Одивнення Одивнення – цілеспрямоване увиразнення митцем художнього образу в силовому полі найнезвичніших асоціацій задля оновлення світосприйняття. Мовиться про створення такої форми, яка б передавала настрої та переживання автора, змушувала б реципієнта самому продовжити процес її сприймання з віднайденого, свіжого кута зору. В такому аспекті окреслюється чимало поезій І. драча, приміром, “Балада про відро”: Я – цинкова […]...
14. Катахреза Катахреза (грецьк. katdchresis – зловживання) – різновид гіперболічної метафори, в якій сполучаються слова, логічно між собою не узгоджені (“червоне чорнило”, “пекучий лід” тощо). Частіше подібні тропи називають оксиморонами, оскільки вони створюються завдяки незвичайному використанню епітетів (назва збірки В. Стуса “Веселий цвинтар” тощо). Подеколи К. вживається і в ширшому розумінні – як сполучення несумісних понять: “Я […]...
15. Експресіонізм Експресіонізм (лат. expression – вираження) – літературно – мистецька стильова тенденція авангардизму, що оформилася в Німеччині на початку XX ст., передовсім у малярському середовищі (об’єднання “Міст” та “Синій вершник”), проіснувавши до початку 30-х. джерела Е. наявні в романтизмі, у “філософії життя” (Ф. Ніцше, А. Бергсон, А. Шопенгауер та ін.), його естетика постала на запереченні не […]...
16. Мелодика вірша Мелодика вірша (грецьк. melodos – пісенний) – один з яскравих проявів версифікаційної інтонації, що полягає у гармонійній модуляції тону голосу в поетичному мовленні (зниження – підвищення), розгорнута система інтонування (за Б. Ейхенбаумом) у поетичному синтаксисі, притаманна, зокрема, наспівному віршеві....
17. Кондак Кондак (грецьк. kontakion) – основний жанр літургійної поезії, різновид поеми на біблійні сюжети, започаткований у VI ст., досяг розквіту у творчості Романа Солодкоспівця, невдовзі витіснився (VIII-IX ст.) жанром канону. К. охоплює від 18 до 24 строф, об’єднаних однаковою кількістю складів, однаковим ритмічним малюнком, однотипним синтаксичним членуванням. Перші літери К. витворювали акровірш, його метрика засновувалася на […]...
18. Пафос Пафос Пафос (грецьк. pathos – почуття, пристрасть) – натхнення, ентузіастичне почуття, пристрасне переживання душевного піднесення, викликане певною ідеєю, подією. Термін перенесено у поетику із риторики. У П. емоційна напруга і думка складають одне ціле, перетворюючись на душу художнього твору: Хай буде так, щоб ця хвилина Була, як сяйво перемог, Бо ніжність наша є єдина, А […]...
19. Внутрішня форма слова Внутрішня форма слова – певні особливості зв’язку звукової будови слова з його первісним значенням; спосіб структурної та семантичної мотивованості слова іншими словами. Інакше кажучи, В. ф. с. – це первісне (етимологічне) значення, що виникає з опорою на якусь названу словом ознаку (не обов’язково суттєву) предмета або явища. Наприклад, назва лободи “мучинець” є похідною від слова […]...
20. Твір на тему: Чесність (Твір-роздум) Батьки навчають нас бути людяними, охайними, шанувати працю, добре вчитися. І їм дуже нелегко спілкуватися з нами, коли ми говоримо неправду. Тому вони намагаються переконувати нас, що треба бути чесними: “Чесність – краща чеснота”. Не завжди легко говорити правду, особливо про некрасиві вчинки. Але, коли обманюєш когось, особливо близьку людину, – на душі стає ще […]...
21. Анекдот Анекдот (грецьк. ane’kdotos – невиданий) – коротка усна оповідь гумористичного чи сатиричного гатунку з дотепним фіналом. Вперше цей термін вжив Прокопій Кесарійський (“Таємна історія”, VI ст.). Свого часу до анекдоту відносили фібліо та фацеції і польські фрашки. А. схильний розгортатися в новелу (дж. Боккаччо, А. Чехов, Остап Вишня та ін.). Сюжети А. постійно використовував у […]...
22. Драматургія Драматургія (грецьк. dramaturgia) – драма в широкому значенні слова, або ж сукупність драматичних творів певного письменника, певної літератури, певної доби. д. називають також теорію драматичної творчості. Термін д. вживається і для означення сюжетно-образної концепції театральної вистави, здійсненої режисером, чи кіносценарію....
23. Паузник або Павзник Паузник або Павзник – термін (вживаний паралельно з терміном “дольник” від “доля” – частка), який означає метроряд, розбудований на дво – і трискладових стопах силабо-тоніки. В них часом бракує одного або двох складів. У живому звучанні їх відсутність компенсується або павзою, або розтягненою вимовою сусідніх складів, або посиленням їх наголошеності, найчастіше – всіма названими засобами: […]...
24. Народність Народність – одна з основних прикмет літератури. Проблема полягає в різному тлумаченні Н. л. і в коректному застосуванні цього принципу художньої літератури*як критерію поцінування художніх творів. Ще І. Франко 1878 звертав увагу на те, що І. Нечуй-Левицький не розмежував понять “реальність, народність, національність”, а пізніше вказував народницькій критиці на чистий утилітаризм у підході до художньої […]...
25. Філософія і література Філософія і література – багатоаспектна проблема, в процесі осмислення якої розкривається роль філософії у творчості письменника, її значення для розуміння та інтерпретації художніх творів, роль мистецтва слова в поширенні філософських ідей. для літературознавства суттєве значення має грань проблеми, позначена терміном “філософія літератури”. Внаслідок особливої уваги письменника до універсальних аспектів буття, світобудови, сенсу людського життя його […]...
26. Двоголосе слово (двоголосся) Двоголосе слово (двоголосся) – окремий тип слова в літературі, досліджуваний металінгвістикою. д. с. одночасно належить двом суб’єктам мовлення, виражаючи два відмінні наміри, два погляди чи значеннєві позиції, які перебувають у діалогічному відношенні. Сам факт і спосіб подачі такого слова зумовлює появу в ньому другого голосу, власне, голосу розповідача (нарратора) чи автора. М. Бахтін у праці […]...
27. Акаталектика Акаталектика (грецьк. а – префікс, що означає заперечення, та katalektikos – усічений) – відповідність клаузули метричній структурі вірша, дотримання його схеми. Так, в акаталектичному ямбічному рядку два останні склади адекватні стопі ямба (константа): “Страшні слова, коли вони мовчать” (Ліна Костенко): ∪-/∪-/ ∪ -/ ∪ -/ ∪-/ ∪ -/ У такому значенні вживаються поняття: акаталектична клаузула, […]...
28. Бібліологія Бібліологія (грецьк. biblion – книга і logos – слово, вчення) – комплексна наука про книгу. Термін рідковживаний, використовувався ще в XVI ст. у Франції, де Ж.-Ж. Рів (1730-95) застосовував його у значенні “мистецтва міркувати про книги і говорити про них з певністю чи то стосовно їхнього змісту, чи стосовно їхньої історії”. У 1931 О. Фомін […]...
29. Белетристика Белетристика (фр. belles-lettres – красне письменство) – в широкому значенні – твори художньої літератури взагалі, у вужчому – художня проза. дуже часто Б. називають прозу, для якої характерні гостросюжетність, інтрига, несподівані перипетії, що завжди приваблюють широкі кола читачів. У першому значенні термін Б. виходить з ужитку. Все частіше в сучасному літературознавстві Б. позначає легку, жваву, […]...
30. Генологія Генологія (грецьк. genos – рід і logos – вчення) – розділ у теорії літератури, присвячений дослідженню літературних жанрів (родів, видів). Термін Г. запропонований французьким ученим П. Ван Тіжем в 30-ті XX ст. і був впроваджений у літературознавчу науку багатьох країн. В українському літературознавстві Г. відповідає термін “теорія літературних родів і жанрів”. Г. – наука, котра […]...
31. Антиклімакс Антиклімакс (грецьк. anti – проти, klimax – драбина) – стилістична фігура, протилежна за значенням клімаксові, розкривається при спадній інтонації; різновид градації: Маже, й поети лиш ті, Що за юнацтва вже сиві… ..Мрії мої золоті, Мрії мої нещасливі! (Є. Плужник). У ситуації А. спостерігається також певне пом’якшення, навіть послаблення семантичної напруги поетичного мовлення....
32. Василь Стус – У цьому полі, синьому, як льон У цьому полі, синьому, як льон, Де тільки ти і ні душі навколо, Уздрів і скляк: блукало в тому полі Сто тіней. В полі, синьому, як льон. Судилося тобі самому бути, Аби спізнати долі, як покути, А в цьому полі, синьому, як льон, У цьому полі, синьому, як льон. Сто чорних тіней довжаться, ростуть І […]...
33. Лексика Лексика (грецьк. lexikos – словесний, словниковий) – сукупність слів мови, її словниковий склад. Термін використовується і стосовно окремих пластів словникового складу (побутова Л., поетична Л. і та ін.), і для позначення всіх слів, властивих якому-небудь художньому творові (Л. “Слова про Ігорів похід”) чи вжитих тим чи іншим письменником (Л. Т. Шевченка). За походженням слова поділяються […]...
34. Фонема Фонема (грецьк. phonema – звук, голос) – найменша неподільна звукова одиниця мови, що поєднує в собі різні диференціальні ознаки і служить для побудови та розрізнення морфем і слів. У мовленні реалізується у звуках, що називаються алофонами, або варіантами. Уперше термін “Ф.” використав французький мовознавець А. дуфрі – держене в 1873 у значенні “мовний звук”. Згодом […]...
35. Антакласис Антакласис (грецьк. antanaklasis, букв.: вживання слова у протилежному значенні) – риторична фігура, що полягає у повторенні того ж самого слова, але у відмінному семантичному полі, обігруючи двозначні мовні звороти, ідіоми (“дати меду” і та ін.), каламбури, омонімічні рими: На гору вилізши, звелів собі: Гори! І злізти вже не міг до ближніх із гори (Б. Кравців)....
36. Поезія Поезія (грецьк. роіеsіs – творчість від роіео – роблю, творю) – художньо-образна словесна творчість. Термін вживається у багатьох значеннях. Передовсім він називає мистецтво слова (включаючи й фольклор), виповнене енергією “аристократизму духу”, або, як пише Ліна Костенко: Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі. У вужчому розумінні П. – ритмічно організоване мовлення, постале […]...
37. Генеративна поетика Генеративна поетика (лат. generativus, від genero – народжую) – напрям сучасного літературознавства, що полягає у використанні генеративної лінгвістики для моделювання літературних явищ від окремих елементів (тропи, стилістичні фігури, віршовані форми, сюжет, жанр тощо) до їх загальної структури та еволюції поетичних систем. Спирається на уявлення, що розмаїття художніх компонентів можна вивести з найпростіших складників. Г. п. […]...
38. Неологізм Неологізм (грецьк. neos – новий та logos – слово) – нове слово або вислів, поява яких зумовлена потребами доби (наукові відкриття, зміни суспільних відносин, розвиток культури тощо). досить часто творцями Н. були самі письменники. Такі слова називаються авторськими, вони нерідко так і лишаються в даному контексті, бо не призначені існувати поза ним, як-от у ліриці […]...
39. Схема римування Схема римування – схема розташування рим у віршовій структурі, позначувана літерами української (або латинської) абетки. Поширені в силабо-тонічній системі такі різновиди С р.: суміжне, або парне (аа бб… ), перехресне (абаб), кільцеве, або оповите (абба), тернарне (аабввб), кватернарне (ааабвввб). Трапляються й інші С. р. залежно від строфічної будови (терцет, сонет, секстина, нона, децима, онегінська строфа […]...
40. Рецензія Рецензія (лат. recensio – огляд, розгляд, оцінка) – один із провідних жанрів літературної критики, що розглядає й оцінює твори художньої літератури та мистецтва, визначає їх вартість та характеризує допущені, на думку критика, хиби, недоліки. Р. притаманні такі ознаки: наявність бібліографічного опису видання (може бути повним або скороченим, мати свої певні усталені варіанти розміщення в тексті […]...