Драма про українське село (“97” М. Куліша)
Драма “97”, перша частина трилогії про українське село 1919-1930 pp., є трагічним літописом загибелі українського села. У просторі п’єси зіткнулися дві руйнівні сили: революційний фанатизм та голод, породжений ним. Саме про це з великим болем у душі пише автор. Тут, можливо, немає політики, а є життя, що існує само по собі, незалежно від будь-яких політичних переконань. Головні персонажі твору – фанати революційних подій, здатні віддати своє життя заради “світлого майбутнього”, з одного боку, а з іншого – бідні селяни й заложники –
Обидві руйнівні сили, як засвідчує сюжет драми, мертвотні. Візьмемо, для прикладу, натуралістично-абсурдну сцену канібалізму. Не всі мешканці села сприйняли революцію; у селі збільшилася прірва між багатими та бідними. Виснажені голодом, селяни поїли всіх кішок та собак. На фоні цих подій автор вимальовує образи Ларивона, глухонімого сторожа, та Орини, вбогої вдови з п’ятьома дітьми.
Від голоду помирає одна дитина, невдовзі за нею мали піти з життя й всі останні. Старцювання нічим не допомогло людині. І тоді Ларивон та Орина здійснили найстрашніше: вони порізали напівживих дітей… Вчинок жахливий, нечуваний, нелюдський… А хто злочинці? Каліка, обділений від природи розумом, чи збожеволіла від голоду й розпачу мати? Громада вимагає кари для дітовбивців. Є спокуса погодитися з таким вироком. Та тяжко виносити присуд Орині й Ларивону: їх дії не підлягають людським законам. Письменник майстерно відтворює шаленіючу від крові юрбу, що є найнебезпечнішою силою, бо над нею панує звіриний інстинкт.
Ця сцена – свідчення того, що в авторській концепції село перших післяреволюційних подій зображено без будь-яких прикрас, без спрощення, в складній ситуації голоду, породженого революцією, а в 30-ті роки – насильницькою колективізацією.
М. Куліш мав на меті відтворити за допомогою персонажів увесь складний, суперечливий колорит села, ту напруженість ситуації, що склалася між сільською біднотою та багатіями; підкреслити складність і жорстокість боротьби, що точилася на селі; намагався подати таку розв’язку, “щоб глядачі, прийшовши додому, не лускали насіння й не пили чайок… Щоб вони якнайглибше відчули сувору гостру боротьбу революції та голоду”. Однак сцена, де Копистка примушує Васю читати вголос над мертвим Серьогою пакет з волості за підписом секретаря ком. ячейки, свідчить проти “ідеологічної витриманості п’єси”. За всього “ідейно витриманого” забарвлення фіналу, читача чи глядача не поки дає відчуття, що вони перебувають в ірреальному світі померлих, де править абсурд зовнішнього буття, що тяжіє до бюрократичних форм існування. Спецназ паперами (Вася пише пробоноя за розпорядженням Копистки), що розлітаються у порожній кімнаті, де сам-на-сам помирає Смик засвідчує, що революція й голод як дві форми існування, дві форми людського буття абсурдні за своєю суттю.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Твір улюблена пісня моєї мами.