Душа поета – у його віршах (за поезією В. Підпалого)



Кажуть, що життя письменника – у його творах, душа поета – у його віршах. Вірші поета Володимира Підпалого дають підставу вважати, що душа у нього щира, ніжна, вдумлива і мудра. Свою Полтавщину він любив соромливо і віддано, на славу їй сплів свій поетичний, вінок.

Зрілу людину судять по тому, у яких фарбах вона згадує своє дитинство, як згадує своїх батьків. Дитинство полишило у серці поета найприємніші спогади. Про матір він писав, що любила слухати “Кобзаря”, “плакала гірко й невтішно”, “вона знала тьму казок”, “вміла

і любила працювати, кохалася у квітах”. Батько поета загинув на війні 1943 року. “Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько качає мед; батько садить дерева; батько йде до армії і т. д.” Із любові до батьків, до рідного дому народжується велика любов до неньки-України. А з цієї великої любові – поетичні рядки, палкі і щирі.

У вірші “Тиха елегія” – душа Володимира Підпалого, його бачення істинного патріотизму. Не треба кричати про ті речі, котрі і так зрозумілі:

Коли мене питають: “Любиш землю,

Степи, озера, яблуні в саду?” –

Я знов мовчу: від них

не відкремлю

Себе й тоді, як в землю перейду…

Не той патріот, хто б’є себе в груди і кричить про свою любов до України при кожній нагоді чи велелюдному зібранні, а той, хто на ділі доводить щирість своїх почуттів. Стільки ніжності і родинного тепла в обгрунтуванні поетом любові до національних цінностей:

Коли мене питають: “Рідну мову

Чи зміг би поміняти на чужу?” –

Моя дружина сину колискову

Співає тихо… Краще не скажу…

Скромне мовчання ліричного героя “Тихої елегії” кінчається тієї миті, коли гостро постає питання, чи зміг би він забути Україну на чужині. Тут герой діє рішуче, не роздумуючи:

… кричу: “Кладіть отут у домовину

Живим!.. Однаковісінько мені… “

Це наче виклик псевдопатріотам замислитися над правдивістю своїх почуттів.

В. Підпалий – такий різний і такий непередбачуваний у своїй поезії. Він може бути тонким ліриком і безмежним романтиком, запрошуючи читача. здійснити мандрівку у світ своїх фантазій і мрій. У вірші “Запросини” поет запрошує у казку – до трьох гір, трьох рік і трьох шляхів, щоб знайти золоті весла й на золотому човні поплисти до своєї мрії. “Навіть якщо не дійдемо, – ходімо!” – говорить В. Підпалий.

Багатогранна і поетична майстерність Підпалого. “Запросини” написано вільним віршем – верлібром і сповнено глибокого алегоричного змісту: треба мати мрію, наполегливо до неї йти, діяти, навіть якщо це не завжди може закінчитися успіхом.

Ну а що стосується Полтавщини, то ця любов у поета була синівською, вірною і тривала все його коротке життя, що обірвалося у 37 років. Обірвалася і його пісня про рідну землю, про Григорія Сковороду, що мандрував нею, гартуючи дух людський, про Шевченка… Обірвалася, щоб повертатися знову і знову на рідну землю, як ластівки весною з вирію.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Сочинение по литературе нужны ли базаровы россии.
Ви зараз читаєте: Душа поета – у його віршах (за поезією В. Підпалого)