Головна ⇒ 📌Твори з української літератури ⇒ І злитись знову зі своїм народом (Олена Теліга)
І злитись знову зі своїм народом (Олена Теліга)
“І ЗЛИТИСЬ ЗНОВУ
ЗІ СВОЇМ НАРОДОМ”
Не лічу слів. Даю без міри ніжність.
А може в цьому й є моя сміливість:
Палити серце – в хуртовині сніжній,
Купати душу – у холодній зливі.
Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,
Та там, де треба, я тверда й сувора:
О краю мій,
моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог.
Олена Теліга
Ще кілька років тому про Олену Телігу в Україні не знали нічого. Тепер це ім’я викликає захоплення в кожного, кому дорогі незалежна Українська держава і ті, хто віддав за неї
Можна тільки дивуватися, як в одній людині сплелися безмежна жіночість, краса, розум, талант, беззастережна хоробрість, незламність. Своїм творчим життям і героїчною смертю Олена Те ліга стала символом невмирущості української нації.
Олена Те ліга повертається на Батьківщину після багатьох років забуття на рідній землі, яку так сильно любила, про повернення на яку мріяла на вимушеній еміграції, за визволення якої від будь-яких зайд віддала своє життя.
О краю мій, моїх ясних привітів
Не діставав від мене жодний ворог, –
Це була не просто поетичні рядки, а її життєве кредо.
Народилася
Закінчив І. Шовгенів у 1893 році курс Ізюмського реального училища, поступив до Санки-Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення, який закінчив 1899 року за першим розрядом. Того ж року він одружився з Уляною Качковською і розпочав свою трудову діяльність.
Іван Шов генів займав досить високе становище, був відомою в Москві людиною, мав ранг колезького асесора. Родина Шовгенових мешкала у Москві по Луковому провулку, 45, а влітку відпочивала в підмосковному Іллінському, де й побачила світ Оленка. У сім’ї було вже два сини, і дівчина стала загальною улюбленицею.
Коли Оленці було п’ять років, Шовгенови 1911 року переїхали до Петербурга, де батько працював інженером-гідротехніком, а потім віце-директором департаменту земельних поліпшень, очолював механічний і гідрологічний комітет, викладав у Петроградському інституті шляхів. Саме там, у Петербурзі-Петрограді, Олена почала себе усвідомлювати, там пройшли її дитячі роки, згадки про які в розмовах з друзями дали їм підставу вважати Петербург місцем її народження.
Зростала Оленка в достатках, під опікою гувернантки, яка навчала її німецької, французької та російської мов. Цими мовами вона оволоділа досить добре, а ось української не знала і українкою себе не усвідомлювала, за що пізніше не раз докоряла своїм батькам.
У родині Шовгенових усі любили книгу, і Оленка багато читала, була дитиною розвинутою, рухливою, робила спроби складати вірші. Пізніше друзі пригадували, що вона любила бавити їх жартами зі своїх дитячих віршованих спроб.
Однак уявлення про її безхмарне дитинство, які випливають з літератури, мабуть дещо перебільшені. Згадуючи пізніше, в еміграції, свої дитячі роки, Оленка писала в листі – до Наталі Лівацької-Холодної про відчуття “безмежності”, бо “батько, якої інженер, їздив по різних місцях бувшої Росії і тягав нас за собою. Лише літо, і то не часто, ми проводили на рідній для батька Харківщині, але в різних місцях, так що і вона не була моїм “домом”.
Для мене цим домом став Київ… ” – зізнавалася вона
До Києва Шованови переїхали у 1918 році. Олена у вересні 1918 року почала навчання в третьому класі приватної Київської жіночої гімназії Олександри Дучинської, куди була переведена з міста Ізюма Харківської губернії.
У гімназії вона вивчала закон Божий, російську історію, арифметику, німецьку, французьку та українську мови. Оцінки мала різні, з української – “4”.
30 травня 1919 року батько змушений був покинути сім’ю. Як згадувала Олена, “тато виїхав з Києва… , як всі тоді думали, на “два тижня”, отже, залишив маму, мене і Сергія без копійки. А в Києві дружина і двоє дітей залишились під більшовицьким режимом без засобів до існування. Приватні навчальні заклади були радянською владою закриті, всі школи стали єдиними трудовими. Одну з таких шкіл до 1920 року відвідувала Оленка. Мати її змушена була продавати речі, щоб купувати харчі, але їх завжди не вистачало, і вона з болем у серці просила дітей їсти якнайменше. Для Олени закінчилося безхмарне дитинство, коли вередливу дівчину вмовляли їсти яйце і пити молоко. Треба було самій дбати про шмат хліба. “Хліб для мене був мрією, бо їли ми лише картоплю і пшоняний куліш. Все це без масла чи сала. Для того, щоб роздобути цей хліб чи кавалок сала, я з товаришкою їздила в якесь село, щоб зміняти там рушник чи серветку на ці продукти. Ти знаєш, в ті часи потяги були переповнені, отже, нам часто доводилось, на вітру і морозі, декілька годин висіти на підніжці, чи тремтіти на криші вагона”, – з листа до Наталі Лівацької-Холодної (24.07.1932 р.).
Своє світовідчуття тодішньої, п’ятнадцятилітньої, вона пізніше, пригадуючи свій “в боях ранений”, “трагічний Київ”, прекрасно передала у вірші “П’ятнадцята осінь”.
На шістнадцятому році свого життя Олена виїхала з України, надовго залишивши улюблений Київ. З мамою і братом Сергієм вони перейшли кордон, і після короткочасного перебування в Тарнові, в липні 1922 року, переїхали до Чехословаччина, до містечка Подєюроди, де батько Олени І. Шовгенів 28 квітня 1922 року був обраний ректором Української господарської академії. Тут вступила Олена у 1922 р. на натуральні курси для юнаків і дівчат – українських емігрантів. Пізніше у 1923 р. стала студенткою історико-літературного відділу Українського Вищого Педагогічного Інституту ім. Драгоманова в Празі.
Олена поринула в студентське життя. Лекції, бібліотеки, Студентський дім у Празі, прогулянки вулицями великого європейського міста. Все було таким цікавим і незвичним! Олена була активною учасницею студентських вечорів. Про це свідчать як спогади її товаришів, так і архівні документи, зокрема ті, що були посольством України в Чехії виявлені й люб’язно надані Всеукраїнському жіночому товариству ім. Олени Теліги.
Велику роль у тому, що з донедавна російськомовної панночки Лєночки Шевгенової постала визначна українська поетеса і патріотка Олена Те ліга, відіграв кубанський козак Михайло Те ліга. Цей кубанський козак був хорошим бандуристом, і як сам писав: ” – все почалося з бандури: чари її мене не поглинули… – вихопили мене і повели тією стежкою, на кінці якої я бачу щастя свого народу. … Я став цілком свідомим українцем. Одначе власна моя свідомість мене не задовольнила. Мені хотілось, щоби і мої товариші також знали, хто вони… “
Ці ідеї носилися в повітрі, і їх вбирала Оленина свідомість, вони відгукуються в її творах дещо пізніше, коли остаточно сформуються її світогляд і естетична позиція. А поки що вона молода й щаслива, вона в центрі цікавого товариства, її сміх дзвінкий і веселий, її кохає красивий, статний козак, справжній лицар, і незабаром їхнє весілля. Тато одержав гонорар за видання в Америці однієї з своїх книжок, і гроші вирішив витратити на Оленине весілля. Їй запропонували на вибір: або влаштувати скромне весілля в колі найближчих друзів, а потім молоді могли б на два тижні поїхати в шлюбну подорож, або влаштувати “гучне” весілля, але без шлюбної подорожі, бо на все грошей не вистачало. Вона вибрала “гучне” весілля.
Весілля відбулося 1 серпня 1926 року в Подебродах. Обряд шлюбу проводив православний священик отець Євген Погорецький.
Відгуло – відгреміло весілля, закінчилися канікули, потрібно було повертатися до студентських аудиторій. Михайло продовжував навчання на лісовому відділі агрономічно-лісового факультету УГА, відвідував лекції, під керівництвом спеціаліста в галузі зоології та ентомології доцента академії Юрія Русова.
А в Олени навчання щось не заладилось. Їй залишилося закінчити останній рік навчання в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова, щоб одержати диплом про вищу освіту, але цього курсу вона так і не закінчила.
На жаль, нам не відомо, чи здійснила Олена свої мрії щодо завершення навчання в інституті.
В останні роки проживання в Подебродах у житті Олени Теліжки сталася визначна подія – її ім’я як поетеси стало відомим широкому колу читачів.
У червні 1929 року Михайло Те ліга захистив дипломну роботу, одержав фах інженера-лісівника, і Те ліги восени того ж року переїхали до Варшави. Ще в 1928 р. туди виїхали Оленині батьки, через рік померла від лейкемії її мама. Олена дуже тяжко переживала цю втрату. Думалося, що їхній переїзд полегшить батькові його самітність, та й сподівалися знайти в Польщі роботу. Польща зустріла Теліг непривітно. Роботу знайти було важко. Почалося емігрантське життя “бездомних волоцюг” із щоденними пошуками роботи, і незмінною відповіддю: “На днях”. За горло стискав “тяжкий турбот ржавіючий ланцюг”. Тримала лише взаємна любов молодого подружжя.
Рятували оптимізм Олени, її весела вдача.
Та все ж життєві обставини 1929-1931 рр. (смерть матері, переїзд до Подєброд, побутова невлаштованість, одруження батька і втрата колишньої його близькості через інтригу другої дружини) не сприяли, очевидно, поетичному натхненню Олени, бо ж писала завжди під настрій, тільки для себе, а коли виходило щось, на її погляд, непогано, відсилала до ЛНВ – літературно-науковий вісник.
Під час еміграції у Польщу Олена Те ліга пише багато віршів, друкується. Ряди її однодумців множаться, до неї горнеться студентське молодь. Працює як учителька в школі. Бере живу участь в літературному житті. Скрізь кличе, будить, захоплює, ширить ідеї українського націоналізму. У своїй молодості найбільше рветься до молоді. У Варшавській Українській Студентській Громаді вона – постійний улюблений гість.
Вона та її поезії, хоч у них не знайдете слова Україна, це дороговказ у змаганнях за перемогу української ідеї, без фальшивої патетики. Майже кожен її вірш вдаряє в патріотичну струну, кличе до готовності боротися.
Коли нападом Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова війна і перші бомби впали на голови варшав’ян, Олена Теліга була серед них. Під вогнем всіх видів зброї, випробувала свою силу волі, підбадьорювала оточуючих.
У грудні 1939 року Теліги переїхали до Кракова.
Українське еміграція Європи, чекала зіткнення Німеччини з Радянським Союзом, з цим пов’язувались надії на повернення на Батьківщину. Націоналісти, а з ними Олега Те ліга, збирали сили, готувалися розгорнути роботу по відродженню нищеної більшовиками української культури.
З Кракова виїхали в понеділок 14 липня 1941 року, до Києва прибули тільки 22 жовтня.
У Києві Олена Те ліга зразу ж включилася в роботу Спілки українських письменників, налагодила видання “Літаврів” – літературно-мистецького додатку до редагованої Іваном Рогачем газети “Українське слово”. Увійшла Олена Теліга й до складу створеної 5 жовтня 1941 року в Києві з ініціативи О. Ольжича Української Національної Ради. О. Теліга була включена до УНР, як українська письменниця і голова Спілки українських письменників. То ж основною сферою її діяльності було гуртування діячів культури, письменників. 15 листопада відбулися загальні збори новоутвореної Спілки письменників, які затвердили переший тимчасовий статут Спілки. Плани у Спілки українських письменників були великими. Організовувалось видавництво “Культура” з гуртком тієї самої назви, готувалося видання літературно-критичного альманаху та збірки надрукованих поезій Євена Плужника, були напевно й інші плани, та реалізувати їх було справою нелегкою.
Дуже швидко стало зрозуміло, що німці не будуть миритися з будь-якими діями, спрямованими на відродження Української держави. Адже це не входило в їхні плани, які передбачали розчленування України з майбутнім приєднанням її до Німеччини. Особливо підозріло німці ставилися до українців, які прибули до Києва із західних земель та з еміграції, бо саме вони були найактивнішими пропагандистами націоналістичних ідей.
Німецька окупаційна влада вирішила якнайшвидше придушити діяльність українських націоналістів. Вже 17 листопада вона наказала припинити діяльність Української Національної Ради, яка пішла в підпілля. Почалися арешти.
До арешту Олени Те ліги і її чоловіка та товаришів по Спілці письменників залишилося зовсім небагато часу.
9 лютого Олена Теліга пішла до приміщення Спілки письменників, де призначалася зустріч з товаришами. На народу не йшли туди, бо була небезпека арештів, Олена відповіла, що в хвилину небезпеки мусить бути зі своїми співробітниками. Через годину з того пішов і Михайло Теліга. А в приміщенні Спілки вже з неділі гестапо влаштувало засідку. Всі, хто туди заходили, назад вийти вже не змогли. Біля 15 години гестапівці заявили: хто не належить до Спілки, може йти додому. Один із членів спілки вийшов, а Михайло Теліга, хоч там не був, залишився. Всі були арештовані і вивезені на Карпенка, 33, в приміщення гестапо. Разом з Оленою та Михайлом Те лігою були арештовані Іван Гринявський, професор Кость Гупало та інші українські письменники. Спілка письменників практично була розгромлена і припинила свою діяльність. Усі арештовані письменники і журналісти, члени редакції “Українського слова” були розстріляні і поховані у Бабиному Яру. Точна дата трагедії невідома.
Більшість дослідників сходяться на тому, що сталося це 21 лютого 1942 р.
Саме в цей день – 21 лютого – традиційно вшановуємо ми пам’ять героїв, які піднявшись на нерівний бій проти двох могутніх чорних сил, що роздирали тіло рідної землі, віддали своє життя за Україну, за її незалежність. Серед них – Олена Теліга, поетеса і патріотка, яка пішла у вічність, щоб навіки залишитися зі своїм народом, навіки залишитися в його вдячній пам’яті.
Література:
1. Твори О. Теліги у збірниках, окремих виданнях та у періодичній пресі.
2. Наукові та публіцистичні твори про Олену Телігу.
3. Надія Миронець “Олена Теліга”, 1999.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Олена Теліга – Душа на сторожі: Вибір з поезій Мюнхен: Культура, 1946. – 31 с. Зовсім невеличка, зворушлива добірка віршів Олени Теліги, набрана машинописом. “Вірші, з яких зложена збірка “Душа на сторожі”, збережені були одним з революційних друзів Олени Теліги. Вірші ці – відомі зі сторінок журналів – в сукупності творять певного роду підсумок мистецької та ідейної дороги поетки-революціонерки: починаючи з її молодечих поривів […]...
- Олена Теліга – Біографія Олена Іванівна Телі́га (*21 липня 1906, Іллінське (Московська область), Московська губернія, Росія – †22 лютого 1942, Київ) – українська поетеса, літературний критик, діяч української культури. ОЛЕНА ТЕЛІГА (1907-1942) Справжнє ім’я – Олена Іванівна Шовгенева. Олена Іванівна Шовгенева народилася 21 липня 1907р. в сім’ї інженера-гідротехніка професора І. Шовгенева (Теліга – це прізвище чоловіка Олени Іванівни, яке […]...
- Теліга Олена – Біографія Олена Іванівна Теліга (з дому: Шовгенова або Шовгеніва, 8 (21) липня 1906, Іллінське (Московська область), Московська губернія, Росія – 22 лютого 1942, Київ) – українська поетеса, літературний критик, діяч української культури. Народилась в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині: мати – дочка православного священика; батько Іван Опанасович Шовгенів – знаний фахівець, гідротехнік-практик. Коли дівчинці […]...
- Хроніка одного життя (Олена Теліга) Заметемо вогнем любови межі О. Теліга Олена Теліга… Що ми знаємо про неї сьогодні? У свій час батько дівчини був відомим гідрографом, професором політехнічного інституту в Петербурзі. Виходець з Харківщини, Іван Шовгенів (так звали батька) після революції 1917 року повернувся в Україну, розпочав роботу в Київському політехнічному інституті У роки визвольних змагань перебував при уряді […]...
- Олена Теліга – “поетка вогненних меж” Д. Донців Олена Теліга – “поетка вогненних меж” Д. Донців І в павутинні перехресних барв Я палко мрію до самого рання, Щоб Бог зіслав мені найбільший дар: Гарячу смерть, не зимне умирання Олена Іванівна Теліга народилася 21 липня 1907 року в Петербурзі або в Еллінську у родині професора, вихідця із міста Слов’янська, що на Донеччині, мати – […]...
- Олена Теліга Реферат з української літератури. Олена Теліга (1907-1942) В її елегантно-карбованих віршах, небезпідставно названих критикою “приватними листами світові”, вимальовується яскравий образ вольової людини, відданої ідеям національного відродження України, життєлюба, морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. Власне, у цьому й полягав сенс життя нескореної поетес антифашистки, розстріляної німецькими окупантами Києві у Бабиному Яру 21 лютого (за іншими джерелами […]...
- Олег Ольжич, Олена Теліга – поети і герої Тож нам не було запасного обходу, Єдине вело нас під кулі й ножі: Чи впасти під небом достойно народу. Чи гідність зарити в приватній межі. Так сказав наш поет-сучасник Борис Олійник про українських лицарів духу, до яких належать Олег Ольжич та Олена Теліга – митці, котрі не лише своїм проникливим художнім словом наближали світлу годину […]...
- Життя і творчість Олена Теліга Реферат на тему: Життя і творчість Олена Теліга (1907 – 1942) Олена Іванівна Теліга (дівоче прізвище Шовгенева) – українська поетеса, публіцист, громадсько-політичний діяч. Народилася 21 липня 1907p. в Петербурзі. З 1923p. вимушена жити за кордоном. Олена Теліга належала до кола поетів-“вісниківців”, що об’єднувались довкола редагованого критиком та публіцистом Д. Донцовим журналу “Вісник”. Характерними рисами її […]...
- Олена Теліга – Вибрані твори Львів: Смолоскип, 2008. – 534 с. Видавництво Смолоскип презентує друге, доповнене видання вибраних творів Олени Теліги – політичної діячки і поетеси, розстріляної фашистами в 1942 році в Бабиному Яру. До збірки увійшли всі її відомі поетичні, центральні публіцистичні твори та добірка листів. Книжку доповнює важлива стаття про життя і творчість Теліги, яку написав її побратим […]...
- Криштальська Олена – Біографія Дитячі роки майбутньої поетеси пройшли в мальовничому селі Привітному Локачинського району, де вона народилася 19 листопада 1943 року. Там вона успішно закінчує середню школу і поступає в Камінь-Каширське медичне училище. У 1971 році успішно його закінчивши, працює медсестрою у Горохівській районній лікарні. Любов до літератури та поетичні почуття завжди заповняли серце і душу Олени Криштальської. […]...
- Олена довганюк – Чому мені знову так боляче? Чому мені знову так боляче? Чом я знову лишилась одна? І цей біль ріжучий й колючий Всю мене випаває до дна. Чаша сліз вже давно переповнилась, Вже нема чим топити печаль. Знову я почуттями наповнилась, Їх звільнити не можу, на жаль. Я від серця стискання тремчу, І від болю я зуби стискаю. Цього разу я […]...
- З шаною до всього українського (Олена Пчілка) “Я по засіку метений, я на яйцях печений, я від баби втік, я від діда втік, то й від тебе втечу!” Ці слова, мабуть, відомі всім українським дітям. Цю пісеньку постійно співає в улюбленій багатьма українській народній казці “Колобок” головний персонаж – Колобок, який втік від діда, від баби, від зайчика, вовка, ведмедя. Не зміг […]...
- Феміністичні мотиви в українській літературі XX століття (О. Кобилянська, О. Теліга, О. Забужко) Феміністичні мотиви в українській літературі XX століття (О. Кобилянська, О. Теліга, О. Забужко) Початок XX століття приніс великі зміни в життя як мистецьке, так і суспільне. Все частіше жінки беруть участь в політичних та культурних заходах, все частіше лунають твердження, що жіноча доля – це не тільки кухня, церква та дитина, але й участь у […]...
- Олена Теліга – Сучасникам “Не треба слів! Хай буде тільки діло! Його роби – спокійний і суворий, Не плутай душу у горіння тіла, Сховай свій біль. Зломи раптовий порив”. Але для мене – у святім союзі: Душа і тіло, щастя з гострим болем. Мій біль бринить, зате коли сміюся, То сміх мій рветься джерелом на волю! Не лічу слів. […]...
- Олена Теліга – Не треба слів “Не треба слів. Хай буде тільки діло. Його роби – спокійний і суворий, Душі не плутай у горіння тіла, Сховай свій біль. Стримай раптовий порив”. Але для мене – у святім союзі Душа і тіло, щастя з гострим болем. Мій біль бринить. Зате, коли сміюся, І сміх мій рветься джерелом на волю. Не лічу слів. […]...
- Олена Теліга – Чужа весна Десь, цілком недалеко, засліплює світло, Десь ридають трамваї і мучаться авта, Але тут, в синіх сутінках, тиша заквітла, А за сонними вікнами блимає нафта. Я піду, як звичайно, порожнім провулком, Бо мене обійматиме вітер весняний, Мої кроки і серце застукають гулко, І тебе я зустріну, як завжди, незнаний. Ти для мене чужий, не з єдиного […]...
- Олена Матушек – Біографія Олена Франківна Матушек (26 квітня 1953, Запоріжжя) – українська поетеса. Матушек Олена Франківна – українська поетеса. Народилася 26 квітня 1953 року в м. Запоріжжя. Закінчила 1976 року Київський Університет. З 1985 року працює в редакції журналу “Ранок”. Автор збірок “Акварель міста” (1981), “Телефон довіри” (1988), “Розімкнуте коло” (1991). У своїй збірці віршів “Телефон довіри” українська […]...
- Олена Теліга – Подорожній Ти – тiльки випадковий подорожнiй На запашнiм, заквiтчанiм шляху. Л. Могилянська I Вiдпочинеш i пiдеш знову. Що ж, заходь до мойого дому, Щоб вином моїм рубiновим Затопити дорожню втому. Гостре щастя, раптовним блиском Мою душу до дна пропалить: Не чужий ти, а свiй i близький, Це ж на тебе я так чекала. В день звичайний […]...
- Олена Теліга – Пломінний день День прозорий мерехтить, мов пломінь, І душа моя горить сьогодні. Хочу жити, аж життя не зломить, Рватись вгору чи летіть в безодню. Хоч людей довкола так багато, Та ніхто з них кроку не зупинить, Якщо кинути в рухливий натовп Найгостріше слово – Україна. І тому росте, росте прокляття! Всі пориви запального квітня Неможливо в дійсність […]...
- Олена Теліга – П’ятнадцята осінь П’ЯТНАДЦЯТА ОСІНЬ Ростиславові Д. Чи ця вечірня непрозора синь, Далекий дим, чи вогник папіроси, Чи черевики мокрі від роси – Щось нагадало неповторну осінь. . . . Похмурий ліс у вересневім сні Зітхає тяжко. Мов вогнисті птиці, Над ним літають зорі навісні, А він галуззям хоче відхреститься. Тріщить багаття. Полум’ям їдким Заслало очі. Чи мене […]...
- Олена Теліга – Радість Ой, не знаю, що то за причина – Переходжу обережно вулицю, І весь час до мене радість тулиться, Як безжурний вітрогон-xлопчина. До міського руху ми не звикли, А хлопчина рветься, як метелиця, Ніби поле перед нами стелиться, Ніби зникли авта й мотоцикли. І сама я на ногах не встою, Пролітаю між людьми похмурими, Козачка вдаряю […]...
- Журлива Олена – Біографія Олена Журлива (Олена Костівна Котова) народилася 24 червня 1898 року в м. Сміла на Черкащині в багатодітній сім’ї сільського вчителя. Закінчивши початкову школу, екстерном склала іспити в Уманській гімназії і вступила на філологічний факультет (за конкурсом атестатів) Вищих жіночих курсів у Києві, який закінчила 1922 року. Відтак вчителювала у школах Києва, Харкова, дніпропетровська, Москви, Кіровограда. […]...
- Олена Теліга – Козачок КОЗАЧОК Кожний крок – сліпуча блискавиця, А душа – польовий, буйний вітер, Розгораються уста і лиця Неспокійним, пурпуровим квітом. Не піймаєш: я – вогонь, я – вихор! А вони спинятися не звикли! Але раптом… усміхнуся тихо І в очах моїх заграє виклик. А душа, розбещеністю п’яна, Вип’є туги золоту отруту. О злови мене, злови, коханий, […]...
- Олена Теліга – Тільки вечір злітає на місто Тільки вечір злітає на місто І нема біля мене нікого, Я збираю в єдине намисто Всі слова, що почула від нього. Хай назустріч ідуть мені люде! Хай цілує непроханий вітер! Все, що пише він, згадано буде До останніх малесеньких літер. Хоч на вулиці зимно і сніжно, Хоч шумить надокучливе місто, Я зберу обережно і ніжно […]...
- Олена Теліга – Літо Топчуть ноги радісно і струнко Сонні трави на вузькій межі. В день такий віддатись поцілункам! В день такий цілим надхненням жить! П’яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться в ньому, мов свіча, – І тремтить схвильоване колосся, Прихилившись до мого плеча. В сотах мозку золотом прозорим Мед думок розтоплених лежить. А душа вклоняється просторам І […]...
- Олена Теліга – Ніч була розбурхана та тьмяна Ніч була розбурхана та тьмяна, Вітер грав і рвав пом’яті струни, Я пила самітньо аж до рана Темну розпач – найгіркіший трунок. А під ранок, зором помертвілим Розгорнувши спопелілий морок, Віднайшла я ненаправний вилом На землі, на небі і в простораx… Та в душі, як день слабий і сірий, Прокидалась втіха блідолиця, Щоб навчать її […]...
- Олена Теліга – Я руцi, що била, – не пробачу * Я руцi, що била, – не пробачу – Не для мене переможний бич! Знай одно: не каюсь я, не плачу, Нi зiтхань не маю, нi злоби. Тiльки все у гордiсть замiнила, Що тобою дихало й цвiло, А її тверда й холодна сила Придушила тепле джерело. Але нaвiть за твою шпiцруту Стрiл затрутих я тобi […]...
- Олена Теліга – Лист Л. Мосендзові Ти б дивувався: дощ і пізня ніч, А в мене світло і вікно наростіж. І знов думки, і серце у вогні, І гостра туга у невпиннім зрості. Твоє життя – холодний світлий став Без темних вирів і дзвінких прибоїв, І як мені писать тобі листа І бути в нім правдивою собою? Далеко десь […]...
- Олена Теліга – Братерство в народі БРАТЕРСТВО В НАРОДІ Це була справжня оргія тріскучих слів і блискучих гасел. 20 літ вони тарахкотіли на наших землях, шаруділи, мов сухе листя, сипалися, мов соняшникове насіння, і – мов порожня луска з того насіння – засмічували нашу багату плідну землю. Українська душа, тільки що збуджена, вільна й горда, як колись перед віками, довго відштовхувала […]...
- Олена Ляуфлер – жінка, котра відстоює своє право бути людиною (Повість “Людина” О. Ю. Кобилянської) Повість “Людина” О. Ю. Кобилянської – це твір, в якому письменниця розкриває становище жінки в тодішньому галицькому суспільстві, твір, який порушує проблему емансипації жінки у другій половині XIX століття. Олена Ляуфлер – головна героїня повісті “Людина”, дочка царсько-королівського лісового радника. Олена читає серйозні книги, відстоює рівноправність між чоловіком і жінкою. Така позиція дівчини лякала батьків, […]...
- Олена Теліга – Махнуть рукою! Розiллять вино! * Махнуть рукою! Розiллять вино! Хай крикне хтось – хай буде завiрюха, – Ах, як я хочу вiднайти вiкно У сiрiм мурi одностайних рухiв! А в тiм вiкнi нехай замерехтить Чиєсь обличчя – вперте i смiливе, Щоб знов життя – надовго чи на мить – Розколихалось хвилею припливу. Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий, Переплеснувся […]...
- Олена Теліга – Чорна площа ЧОРНА ПЛОЩА І Це ввижається в ніч, коли змучена пам’ять Божевільних думок від вогню не хоронить, І вони закипають, іскряться снопами, Щоб пізніше застигнути – сріблом на скронях. Тільки вранці, як вітер росою полоще Звислі руки дерев і пропалені чола, Я лишаю її – чорну, стиснуту площу, І виходжу на шлях – з синім небом […]...
- Матушек Олена – Біографія Матушек Олена Франківна – українська поетеса. Народилася 26 квітня 1953 року в м. Запоріжжя. Закінчила 1976 року Київський університет. З 1985 року працює в редакції журналу “Ранок”. Автор збірок “Акварель міста” (1981), “Телефон довіри” (1988), “Розімкнуте коло” (1991). Отримала літературну премія імені Андрія Малишка....
- Олена Теліга – Поворот Це буде так: в осінній день прозорий Перейдемо ми на свої дороги. Тяжке змагання наші душі зоре, Щоб колосились зерна перемоги. І те, що мрією було роками, Все обернеться в дійсність і можливість, – Нам буде сонцем кожний кущ і камінь У ці хвилини – гострі і щасливі! Подумать тільки: наші села й люди, А […]...
- Олена Теліга – Без назви Д. д. Не любов, не примха й не пригода, – Ще не всьому зватися дано! Ще не завжди ж у глибоких водах Відшукаєш непорушне дно. І коли Твоя душа воскресла Знову мчиться у осяйну путь, Не питай чиї натхненні весла Темний беріг вміли відштовхнуть. Не любов, не ніжність і не пристрасть, Тільки серце – збуджений […]...
- Олена Теліга – За кордоном ЗА КОРДОНОМ Ех, в експресі світлому, блискучому З головою у вікні за шибою, Над річками полечу, над кручами, Десь далеко, там, де щастя здибаю. Біля станцій з паннами самітними, Біля сіл з обвітреними стріхами, У купе з лавками оксамитними Пронесусь, вагонами вколихана. Там, де шини розлетяться стрічками, Де реклами зацвітуть над стінами – На двірці […]...
- Олена Теліга – Напередодні Олегові Ш. I Коли приходиш ніжний і шумкий, І дзвоном слів перетинаєш спокій, Мені здається – весняних потоків Пливуть бурхливі і ясні струмки. Тоді вдаряють спінені думки У таємничість непочатих років, Куди пірве твої юнацькі кроки Далекий шлях – тривожний і стрімкий. Так радісно тримать твої долоні У цій кімнаті, де в низькім поклоні Схилились […]...
- Олена Теліга – Засудженим Як ми можемо жити, сміятись і дихать? Як могли ми чекати – не битись, а спать В ніч, коли у в’язниці спокійно і тихо Ви збиралися вмерти – у шість двадцять п’ять. І коли приволікся заплаканий ранок, Вас покликала смерть у похмурій імлі – А тепер наші душі і топчуть, і ранять Ваші кроки останні […]...
- Олена Теліга – Відвічне ВІДВІЧНЕ Н. Лівицькій-Холодній Тремтить кохання на розквітлих квітах, В зітханнях вітру і на крилах співу, В сльозах пекучих, уночі пролитих, В стрілі образи і в пожежі гніву. Заходить сонце – і відзвук мелодій, Які від віку вся земля гуркоче, Гарячий погляд, мов сміливий злодій, Нам краде серце поцілунком в очі. Тисячоліття залишились ззаду. Та в […]...
- Олена Теліга – Усе – лише не це! * Усе – лише не це! Не ці спокійні дні, Де всі слова у барвах однакових, Думки, мов нероздмухані вогні, Бажання – в запорошених оковах. Якогось вітру, сміху чи злоби! Щоб рвались душі крізь іржаві грати, Щоб крикнув хтось: ненавидь і люби – І варто буде жити чи вмирати! Не бійся днів, заплутаних вузлом, Ночей […]...
Прекрасне в моєму житті.