Іван Липа – Мати
Іван Липа
Мати
На скелі сиділа згорблена молода мати, втупивши погляд униз, в глибоке провалля, в темряву.
Вітер рвав її волосся, сонце сушило вуста, та вона того не відчувала.
Туга велика відбилась у неї на виду.
Вона стисла груди руками, щоб утишити бурхливі удари турботного серця.
Іноді здригалась і аж корчилася з болю.
Так сиділа мати на скелі, втупивши очі в провалля, а біля неї бавилася дитина, весело щебетала, сіпала її за одіж, топталась по сукні, по ногах.
Мати того не помічала…
Аж ось уся постать її вирівнялась,
Пестила її, тулила до серця, а від зворушення то блідла, то чорніла, і піт холодний виступав у неї на чолі.
Дитина щось лебеділа, дзвінко сміялась; вислизала з обіймів і топталась по сукні, по ногах…
Раптом мати вхопила дитину в свої міцні руки, підняла її над головою, заплющила очі і… з усіх сил шпурнула свою дитину в темне провалля.
Потім сиділа струнко, затуливши долонями очі, і прислухалася…
Я чув:
Загуло в великому проваллі, а за тим усе стихло…
І мені здавалося,
Але ні! Розлігся з провалля болісний скрик, потому розпачливо-жахливий плач.
Мати скинула вгору руки, і лице її просяяло надією і сподіваннями.
Вона прислухалася.
Дитина поплакала і замовкла.
Ось стало чутко, як вона починає дряпатися з провалля, лізучи вгору…
Я підійшов до матері і спитав:
– Навіщо ти кинула дитину в провалля?
Твердим голосом одповіла:
– Моя дитина… вона найдорожча мені за життя. Вона ніжна, чула, ласкава, добросердна, а між тим навкруги світ такий зрадливий, і жорстокий… Я бачу, я знаю, що вона загине в цьому життєвому вирі, коли буде пеститись тут, біля мене. Я шпурнула в безодню свою дитину од невимовної любові до неї… І коли в неї не вистане сил і енергії звідти вилізти, коли вона там, у проваллі загине, то й я умру, сидячи тут, на голій скелі… Я умру, але ж я не пособлятиму їй звідти вилазити. Тут сидітиму і ждатиму. А коли вона видряпається, то вже не буде так безпечно гратися над проваллям,
так весело сміятися. Стане тверда духом, міцна волею, а тоді я буду певна, що дитина моя вже не загине в цьому жорстокому світі, а все переможе…
Мати знову закрила очі і прислухалася.
Я чув:
Дитина шпарко дряпалася своїми маленькими ручками, човгала ніжками в проваллі, вилізаючи звідти… Піднімалася усе вище й вище, лізучи з темряви до світла, до вільного життя…
Мати сиділа непорушно, як кам’яна, затуливши очі долонями і прислухалася…
Богдан антонович біографія скорочено.