Леся Українка – Мати-невільниця
Був ясний день, веселий, провесняний,
До нас у хату крізь вікно одкрите
Вривався гомін голосних потоків,
Що бігли вниз по вулиці нагірній,
Вітрець влітав і, мов пуста дитина,
Скидав додолу від стола папери,
За ним влітала ціла зграя гуків,
Все та давно знайома пісня міста,
Але і в ній нові лунали ноти,
Весняні… Та вони лунали не для нас,
Бо не було весни у нашім серці.
Ота весна, що за вікном сміялась,
Нам принесла новини невеселі,
Тюремні вісті: той сидить в неволі,
Недавно взятий, той в тюрмі збожеволів,
Душею й тілом, він же був забраний
Якраз в розцвіті мрій, надій і праці.
Над нами теж, мов туча громовая,
Нависли влади темної погрози.
Така була для нас в той рік весна.
Удвох сиділи ми і розмовляли,
Я сумно слухала товаришки розповідь
І безуважно торочки сплітала
На обрусі (товаришці той обрус
В тюрмі покійна мати вишивала);
Розповідь та була уривчаста і тиха,
Бо голос був приглушений від туги,
І хутко він урвався, мов струна;
У хаті стало тихо, тільки чутно,
Як гралася товаришки дитина
І ляскала маленьким батіжком,
На стільчику
Я, дивлячись на неї, проказала:
“Ба, що робити? Не журіться, друже!
Хоч, може, ми і не побачим волі,
Але дитинка ся побачить, певне!..
Що скажеш ти на се, малий філософ?”
Дитинка ясно глянула на мене
Розумними, цікавими очима,
А мати шпарко мовила до мене:
“Мовчіть, нехай воно сього не чує!
Ви знаєте, дитиною я часто
Від матері покійної се чула:
Як виростеш, то будеш вільна, доню.
Вона казала се так весело і твердо,
Що я повірила в свою щасливу долю.
І вірила, аж поки не зросла…
Тепер моїй дитині се говорять…
Іди, іди, моє маленьке, грайся!”
Дитина знов до забавок вернулась,
Товаришка взяла шиття, я книжку,
Розмова наша більше не велася…
1895
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Леся Українка – “На зеленому горбочку… “ На зеленому горбочку, У вишневому садочку, Притулилася хатинка, Мов маленькая дитинка Стиха вийшла виглядати, Чи не вийде її мати. І до білої хатинки, Немов мати до дитинки, Вийшло сонце, засвітило І хатинку звеселило....
- Леся Українка – Сонет Натура гине – вся в оздобах, в злоті, – Останній усміх ясний носила І краскою непевною пала, Немов конаюча вродливиця в сухоті. Недавно ще була вона в турботі, Жила і працею щасливая була; Тепер останнії дарунки роздала І тихо умира… кінець її роботі! Спокійно умира і листом покриває Росинки білії, ті сльози самотні Від сонця […]...
- Ідея матері в українській літературі XX століття: “Я (романтика)”, “Мати” Миколи Хвильового, “Скорбна мати” П. Тичини, “Мати” Г. Косинки,”Марія” Самчука Жінці-матері присвячено багато літературних творів різних жанрів, і не буде помилковою думка, що цей образ є наскрізним. Еволюція образу відтворює ті соціально-політичні зміни, що відбуваються у світі, надає йому філософського звучання. Нелегкі випробування випали на долю матері в роки революції й громадської війни: її сини, потрапили у витворену революційними ідеями пастку, творили насильство, “набухали кров’ю […]...
- Леся Українка – Блакитна троянда Драма в 5 діях Дійові особи: Любов Олександрівна Гощинська – панна, сирота, 25 літ. Олімпіада Іванівна Колчевська – її тітка, стара вдова, живе при ній. Орест Михайлович Груїч – молодий письмовець, недавно скінчив університет. Марія Захарівна Груїчева – його мати, не дуже стара, енергійна на вид жінка. Сергій Петрович Милевський – bonvivant середнього віку, в […]...
- Леся Українка – Леся Українка – Камінний господар (4) Оселя командорова в Мадріді. Опочивальня донни Анни, велика, пишно, але в темних тонах убрана кімната. Високі вузькі вікна з балконами сягають сливе до підлоги, жалюзі на них закриті. донна Анна у сивій з чорним півжалобній сукні сидить при столику, перебирає в скриньці коштовні покраси і приміряє їх до себе, дивлячись у свічадо. Командор (увіходить) Чого […]...
- Леся Українка – “Мамо, іде вже зима… “ “Мамо, іде вже зима, Снігом травицю вкриває, В гаю пташок вже нема… Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає?” – В неньки спитала дитина. “Ні, не кожна, – одказує мати, – Онде, бачиш, пташина сивенька Скаче швидко отам біля хати, – Ще зосталась пташина маленька”. “Чом же вона не втіка? Нащо морозу чека?” […]...
- Леся Українка – Плач Єремії “Як злото стемніло, – Змінилося срібло пречисте!” Ще листя сухе так недавно ясніло… “Як злото стемніло!..” Мов око сліпе, мрів озеро млисте… “Змінилося срібло пречисте… “ Щось давнє так смутно в душі забриніло… “Як злото стемніло!..” На серце лягло щось страшне, урочисте… “Змінилося срібло пречисте… “ 1902, Зелений Гай...
- Леся Українка – Сліпець (Нарис-pendant) Motto: душі ніхто не бачить, а чує – не кожний. Дивна річ, я ніколи не знав напевне, сліпий я чи видющий. Люди часто вважали мене сліпим, а мені здавалося, що я таки видющий, тільки з того мені радощів не було, бо я не міг дивитись на сонце. Я пробував дивитись на нього крізь різнобарвні […]...
- Леся Українка – В’язень Сидить в темниці в’язень самотний І скрізь блукає поглядом, смутний: То по закуренім низькім склепінню, То по стіні, по брудному камінню. Над головою в нього розпустила Нудьга свої широкі сиві крила. А думка рветься в той широкий світ, Його вкрива тепер весняний цвіт… “Забудь той світ! міцна твоя темниця!” І думка пада, мов підбита птиця. […]...
- Леся Українка – Пісні з кладовища Я на старім кладовищі лежала, Тиша могильна круг мене співала, Тиша могильна співала: “Засни! Щастя – то сни!” Спати? Ох, спить у колисці дитина, Спить у могилі померла людина, Хто ж непомерлий в могилі лежить, Той хіба спить?.. * На кладовищі ми про щастя говорили, І падали слова, і душу крили, Мов палим цвітом, щирії […]...
- Леся Українка – Прокляття Рахілі (Апокриф) “Чутно крик в Рамі, великий плач і скарга, Рахіль плаче по дітях своїх і не може потішитись, бо їх немає”. (Єв. Матв. 2, 18) З’явилося новеє світло в світі, У Віфлеємі, в тихому селі, І засвітилася у темному блакиті Нова зоря, щоб і старі, й малі Дорогу звали до свого месії, Малого сива вбогої […]...
- Леся Українка – На вічну пам’ять листочкові Ой палка ти була, моя пісне! Як тебе почала я співати, В мене очі горіли, мов жар, І зайнявся у грудях пожар. Хтіла я тебе в серці сховати, Та було моє серденько тісне, Ой палка ти була, моя пісне! Так, була моя пісня палка. Вислухала товаришка спів, Мов троянда, уся паленіла, І сльоза в неї […]...
- Леся Українка – “Ой піду я в бір темненький… “ Ой піду я в бір темненький, там суха смерека, Як розпалю ясну ватру, видно всім здалека. Запалала при смереці смолова ялиця: Горить моя досадонька, мов сухая глиця. Розбуялась досадонька з вогнем на просторі, Розсипала палкі іскри, мов яснії зорі. Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка, Та як влучить в саме серце, – […]...
- Леся Українка – Полярна ніч (Фантазія) Сиділи ми при згаслому багатті Усі гуртом, – а гурт нас був чималий, – Дивилися, як вогники блакитні Тремтіли і конали, як між вуглям Вилися прудко золоті гадючки І чезли, а за ними чорний вугіль Сивизною вкривався, наче старів. Нам хата все тіснішою здавалась, Бо темрява з кутків давно вже вийшла Та й обступила […]...
- Леся Українка – Поет під час облоги У місті панує велика тривога. Туманом окутала вража облога, І голод грозиться страшною рукою, Від шпигів ворожих немає спокою. Збирається в місті за радою рада, Та згоди немає, панує розрада, Змагання, непевність і крик: зрада! зрада! Мов тяжка хвороба, так час там пливе, Та місто не вмерло, воно ще живе. Он в церкву ідуть молодята […]...
- Леся Українка – Лісова пісня Драма-феєрія в 3 діях Спис діячів “Лісової пісні”: Пролог “Той, що греблі рве”. Потерчата (двоє). Русалка. Водяник. Дія 1 Дядько Лев. Лукаш. Русалка. Лісовик. Мавка. Перелесник. Пропасниця (без мови) Потерчата. Куць. Дія 2 Мати Лукашева. Лукаш. Дядько Лев. Мавка. Русалка Польова. Килина. Русалка. “Той, що в скалі сидить”. Перелесник. Дія 3 Мавка. Лісовик. Куць. Злидні. […]...
- Леся Українка – Голубая роза Драма в пяти действиях Действующие лица: Любовь Александровна Гощинская – девушка 25 лет. Олимпиада Ивановна Колчевская – ее тетка, пожилая вдова, живет при ней. Оpeст Михайлович Груич – молодой писатель, недавно кончивший университет. Марья Захарьевна Груич – его мать, еще не старая, энергичная на вид женщина. Сергей Петрович Mилeвский – bonvivant, в период “второй молодости”. […]...
- Леся Українка – Do (Гімн. Grave) До тебе, Україно, наша бездольная мати, Струна моя перша озветься. І буде струна урочисто і тихо лунати, І пісня від серця поллється. По світі широкому буде та пісня літати, А з нею надія кохана Скрізь буде літати, по світі між людьми питати, Де схована доля незнана? І, може, зустрінеться пісня моя самотная У світі з […]...
- Леся Українка – “Минаю я, було, долини й горн… “ Минаю я, було, долини, й гори, І моря гучного непевнії простори, Чужі краї обступлять навкруги, Захопить ніч; на горах чорні тіні, На морі хвилі, тумани в долині Здаються наче справді вороги. І серце, хоч і звикле до блукання, До чужини, до вічного змагання, Чогось, бувало, плаче в тій порі, Немов дитина, в темряві забута, Немов […]...
- Леся Українка – “Ви щасливі, пречистії зорі… “ Ви щасливі, пречистії зорі, Ваші промені – ваша розмова; Якби я ваші промені мала, Я б ніколи не мовила слова. Ви щасливі, високії зорі, Все на світі вам видко звисока; Якби я так високо стояла, Хай була б я весь вік одинока. Ви щасливі, холоднії зорі, Ясні, тверді, неначе з кришталю; Якби я була зіркою […]...
- Била мене мати (народна пісня) Била мене мати Березовим прутом, Щоби я не стояла З молодим рекрутом. А я собі стояла, Аж кури запіли, На двері воду лляла, Щоби не скрипіли. На двері воду лляла, На пальцях ходила, Щоб мати не почула, Щоби не сварила. А мати не спала, Усе чисто чула, Та мене не сварила – Сама така була. […]...
- Леся Українка – Камінний господар Драма Діячі Командор дон Гонзаго де Мендоза. Донна Анна. Дон Жуан . Долорес. Сганарель – слуга дон Жуана. Дон Пабло де Альварес, донна Мерседес – батько і мати донни Анни. Донна Соль. Донна Консепсьйон – грандеса. Маріквіта – покоївка. Дуенья донни Анни. Гранди, грандеси, гості, слуги....
- Леся Українка – Кассандра (Епілог) Діється в Елладі через довгий час після руїни Трої. дім аргоського царя Агамемнона в Мікенах пишно заквітчаний знадвору, стежка від дверей до брами вистелена пурпурною тканиною. На небі громова туча. Блискає часом, але дощу нема. Цариця Клітемнестра з царським намісником Егістом наглядають, як раби й рабині кінчають прикрашати дім. Клітемнестра (до Егіста) Такої зустрічі ніхто […]...
- Леся Українка – Така її доля (Образок з життя) Невелика хата у Пріськи Чугаїхи, але зате порядна, біла, не гірш, як у людей. Та й нащо їй велика хата? Сама вона живе в ній із своїм старим: ні діток не має вона, ні родини; от хіба тільки сусідка або кума забіжить часом на попрядки чи так у свято прийде одвідати; а […]...
- Леся Українка – Нічка тиха і темна була Нічка тиха і темна була. Я стояла, мій друже, з тобою; Я дивилась на тебе з журбою, Нічка тиха і темна була. Вітер сумно зітхав у саду. Ти співав, я мовчазна сиділа, Пісня в серці у мене бриніла; Вітер сумно зітхав у саду… Спалахнула далека зірниця, Ох, яка мене туга взяла! Серце гострим ножем пройняла… […]...
- Леся Українка – давня весна Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки, Вона летіла хутко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки! Все ожило, усе загомоніло – Зелений шум, веселая луна! Співало все, сміялось і бриніло, А я лежала хвора й самотна. Я думала: “Весна для всіх настала, Дарунки всім несе вона, ясна, Для мене тільки дару не […]...
- Леся Українка – Віче Ще старість не прийшла, а все минуле Не раз мені став перед очима, І я дивлюсь так пильно, мов боюся, Що більш мені не прийдеться побачить Того садочка спогадів моїх, Що міниться барвистими квітками При світлі мрій, мов при західнім сонці. Ось і тепер повстав дитячий спогад І кличе, й вабить: глянь на мене ще […]...
- Леся Українка – Ніобея Діти, діти мої, чи я ж вас навіки втеряла? За що покарана я? За те, що так гордо впевнялась На дітей моїх любих, на їх чарівную красу І на славний мій рід, що я з Прометея походжу? Що ж, богине страшна, хіба діти мої, що ти вбила, Не найкращі були серед людських і божих дітей? […]...
- Леся Українка – На роковини Не він один її любив, Віддавна Україну Поети славили в піснях, Немов “красу-дівчину”. Від неї переймали сміх, І жарти, і таночки, Її байки, немов квітки, Сплітали у віночки. Той в ній давнину покохав, Той мрію молоденьку. Він перший полюбив її, Як син кохає неньку. Хоч би була вона стара, Сумна, змарніла, бідна, Для сина вірного […]...
- Леся Українка – Ізольда Білорука Основа сеї поеми взята з середньовічного роману “Трістан та Ізольда”, що колись у численних версіях на різних мовах був широко розпросторений по всіх європейських, в тім числі і по слов’янських сторонах. Зміст його – фатальне та нещасливе кохання лицаря-васала Трістана і його королеви Ізольди Злотокосої. Се кохання повстало з чарівного дання, любовного напою, випитого через […]...
- Леся Українка – Бояриня (5) Степанів садок. Будинок виходить у нього задньою стіною. Видко гратчасті вікна терема і піддашок із сходами. Збоку в садку зроблена повіточка садова, вся в зелені та в квітах: у повітці приладновано великий турецький ослін з подушками. – З терема по сходах надвірних помалу спускаються мати й Оксана. Оксану ведуть по-під руки дві служниці – “сенные […]...
- Леся Українка – дочка Ієфая Пусти мене, мій батеньку, на гори, Де ряст весняний золотом жаріє, Де вітер цвіт в мигдалів обсипає, – Хай він мене дощем рожевим скропить, Оплаче цвітом молодість мою. Там, кажуть, з гір усю країну видко, – Нехай востаннє я побачу більше, Ніж бачила за все життя коротке, Хай стану ближче до ясного сонця, Скажу йому: […]...
- Леся Українка – Йоганна, жінка Хусова (7) Який час нема нікого, згодом увіходять Публій і Марція поруч, за ними Хуса. Марція немолода вже пані, обличчя суворого римського типу, рухи повільні, поводіння гордовите; одежа на їй уложена дуже майстерно; довга, дрібно-зафалдована стола, темна, шовкова, з довгими рукавами, з вузенькою, але чудово гаптованою лиштвою, тягнеться ззаду по землі на лікоть; на голові у пані […]...
- Леся Українка – Місячна легенда (Посвята моїй мамі) 1 Весняної ночі, як в небі високо Стоять білі хмароньки в крузі; Як вітер шепоче й зітхає глибоко У сонному темному лузі; Як тихо усюди, і в полі, і в хаті, Як співи затихнуть дівочі; Як втомиться мати співати дитяті Й закриє утомлені очі; Як сни золотії колишуть дитину І стелять їй […]...
- Леся Українка – “Ой я постреляна, порубана словами… “ Ой я постреляна, порубана словами, Душа моя на рани знемагає, Неначе стрілами і гострими мечами, Мене його рука здалека досягає. Ой ви, слова, страшна, двусічна зброє, Спиніться, дайте спокій на хвилинку, Уже ж ми в серце ранені обоє, Хоч я не стала з ним до поєдинку. Не стала я, ой ні, додолу впала, Мої слова […]...
- Леся Українка – Щастя (Легенда) Се було в початку віків. Новостворений світ сіяв чудовою красою, скрізь була гармонія, ясне, повне життя. Цвіла божа мрія, розкішна й лагідна. Людське життя плило тихими хвилями і зливалося з тією мрією в одне осяйне, спокійне море. Великий спокій був на землі, й люди жили в спокою. Так було довго. Злий дух спав у […]...
- Леся Українка – Байдари Дорога довга. Чагарі, долини, На небі палкому ніде ні хмари. Ми їдемо, спочинку ні хвилини. Коли зненацька чую: “Ось Байдари!” Дивлюся: брама, сиві дві скелини… О, що се? Чудо чи потужні чари? Немов заслона впала і відкрила Натури дивні, краснії дари, Що досі від людських очей ховались. Щоб тута жити, треба мати крила! Вже люди, […]...
- Леся Українка – Вечірня година (Коханій мамі) Уже скотилось із неба сонце, Заглянув місяць в моє віконце. Вже засвітились у небі зорі, Усе заснуло, заснуло й горе. Вийду в садочок та погуляю, При місяченьку та й заспіваю. Як же тут гарно, як же тут тихо, В таку годину забудеш лихо! Кругом садочки, біленькі хати, І соловейка в гаю чувати. Ой, […]...
- Леся Українка – Первісні арійці Коли європейці разійшлися по цілому світі, вони пізнали багато чужих мов живих і мертвих ; порівнюючи ті мови одну з другою, учені побачили, що багато єсть дуже похожих між собою, і ті мови, які похожі між собою, вони назвали “сім’ями людських мов”. Отже єсть на світі “сім’ї народів”, так само єсть і “сім’ї людських мов”. […]...
- Іван Липа – Мати Іван Липа Мати На скелі сиділа згорблена молода мати, втупивши погляд униз, в глибоке провалля, в темряву. Вітер рвав її волосся, сонце сушило вуста, та вона того не відчувала. Туга велика відбилась у неї на виду. Вона стисла груди руками, щоб утишити бурхливі удари турботного серця. Іноді здригалась і аж корчилася з болю. Так сиділа […]...
Тому роду немає переводу,де браття милують згоду.
Шарж »