Максим Рильський – Троє в одному човні

Related posts:

1. Максим Рильський – Людськість П. Тичині Червонобоким яблуком округлим Скотився день, доспілий і тяжкий, І ніч повільним помахом руки Широкі тіні чорним пише вуглем. Солодко стрілою пізній цвіт, Скрадаючися, приморозок ранить. Дзвенить земля, як кований копит. Зима прийде – і серця не обманить. Все буде так, як писано в книжках: Зірчастий сніг, легкий на вітах іній І голоси самотні […]...
2. Синові – Рильський Максим Ти був іще малий котигорошок, Така собі одна із людських мошок, Що виповзли на сонце, бо весна Тепло лила із келиха без дна, І щось собі блаженно лепетали,- І от тебе розумники спитали (Можливо, й сам слова сказав я ті): Чим хочеш бути, хлопчику, в житті? Серйозний, як усі котигорошки, Ти на питання це подумав […]...
3. Гімн труду і Сонцю – Рильський Максим 1 Як гордий соняшник, самого сонця син, Лише до нього вид обертає квітущий, Так ти, обернений до майбуття годин, Ніде й ні перед ким не гнеш своїх колін I знаєш: вічний ти, а все скороминуще. Ти в простім одязі. Не пурпур, не єдваб Тіл зделікачених, знесилених оздоби,- Ні: блуза, що одна привабити могла б Свободу-дiвчину, […]...
4. Літо і весна – Рильський Максим Улітку наша річка обміліла Пливе собі лішіво, як і всі. Що ледачіша, як усі. Там окунь Заплямкав по-хижому – і рибки Розсиплються сріблястим водограєм, Тікаючи від нього; там норець (Пірникоза, як кажуть паші діти) То білими виблискує грудьми, То щезне у воді, лиш розійдуться Круги широкі; там лиски чорніють, Там крижні крякають у ситігяках, – […]...
5. Жага – Рильський Максим XXV річниці Радянської влади на нашій славній Україні – присвячую Тебе – від ніжного світанку Аж по останні смертні дні – Не як дитя, не як коханку І навіть не як матір – ні! Тебе, як вітер у неволі, Тебе, як сонце у гробу, Як власні радощі і болі, Як власну юність і журбу, Як […]...
6. Дощ – Рильський Максим Благодатний, довгожданий, Дивним сяйвом осіянний, Золотий вечірній гість Впав бадьоро, свіжо, дзвінко На закурені будинки Зголоднілих передмість. Відкривай гарячі груди, Мати земле! дощ остудить, Оживить і запліднить,- І пшеницею й ячменем Буйним повівом зеленим Білі села звеселить., 1925 p....
7. Максим Рильський – Філософ В маслиновім гаю, поважною ходою, Хвилясті одяги нап’явши ябияк, Снують філософи, лише один закляк На місці, думкою охоплений новою. Стоїть мов статуя. Комашка бородою Повзе гостинною, і передражник-шпак Дарма кричить йому: “Ото смішний дивак!, В гіллі вмостившися якраз над головою. Там сперечаються, і плетивом дрібним Лукаві запити оплутують бідаху, Що всесвіт розгадать хотів з одного […]...
8. Максим Рильський – Взабрід Я з батьком – ще малий – у вітряному лісі Ішов стежиною (казали ми: взабрід). Прозора височінь здавалася як лід, Та, мов живі, листки в височині вилися. Як ніжно, дружньо ми за руки узялися, Як обрій, що уже од приморозку зблід, Далекий провіщав і радісний похід! В які мережива тонкі гілки вплелися! Я ще не […]...
9. Спасибі – Рильський Максим Яке це славне слово – хлібороб,- Що жартома ще звуть і гречкосієм! До слів найкращих я вписав його б, До тих, які ми серцем розумієм! Який це труд, який солоний піт, Яка жага і втома життєдайна! Ну, безперечно, знає цілий світ Про роль почесну трактора й комбайна. Спасибі їм: помічники живі Вони у чеснім хліборобськім […]...
10. Максим Рильський – І шум людський Я помчусь по дикой степи, Я надменно сброшу я Образованности цепи И вериги бытия. М. Лермонтов І шум людський, і велемудрі книги, І п’яних струн бентежно-милий спів, І славу, й злото – битія вериги – Я все забув, все занедбав, спалив. І з-під кохання ніжної кормиги Я вирвався, як раб із кайданів, – Та серце […]...
11. Художник – Рильський Максим Миколі Балсанові Густими барвами земними Він звеселяє полотно, І чим рясніш воно цвістиме, Тим довше житиме воно. Не кожну фарбу, що потрапить Йому під руку, він бере, Життя не кожний марний клапоть,- Лиш те з життя, що не умре! Але буває, що в дрібниці У сонця відсвіті легкім Велике сяєво таїться, Як в іскрі – […]...
12. Максим Рильський – до Німану Адам Міцкевич В перекладі Максима Рильського Мій рідний Німане! Куди сплили ті води, Що я в дитячі їх зачерпував долоні, Що ними плавав я по дикому затоні, Для серця буйного шукавши охолоди? Лаура, з власної милуючися вроди, Колись любила там свої квітчати скроні. І відбиток її у хвиль сріблястім лоні Мутив сльозами я, не знаючи […]...
13. Пісня – Рильський Максим М. В. Лисенкові Вийся, жайворонку, вийся Над полями, Розважай людськую тугу Ти піснями. В небі, чистім і прозорім, Сонце сяє, Наче в морі, в жовтім житі Хвиля грає. Подивись: женці схилились, Потомились І від праці від тяжкой Потом вкрились. Розважай же іх піснями Ти дзвінкими… Вийся, жайворонку, вийся Все над ними!… 1910 р...
14. Шлях – Рильський Максим Шлях без краю лежить… а над шляхом – імла, Шлях, камінням укритий, тернистий, І життя на той шлях вже мене посила. Чи дійду ж до кінця його чесний і чистий? Чи в знемозі впаду, притулюсь до землі І брехнею й неправдою вкриюсь, Чи дійду до мети з потом я на чолі І сльозами утіхи умиюсь? […]...
15. Максим Рильський – Олександрія Мотив старої повісті Під синім полум’ям святого неба Ріс Олександер. Він Гомера вчив З учителем царів і мудреців, – І тайни зір читав у Нектанеба. Як наша Вольга, він знав серця звірів, До срібноликого подібний Феба. – І розумів, як усміхнутись треба, Щоб Буцефал покірно занімів. Над Індом, де чудні цвітуть рубіни, Він проїздив на […]...
16. Максим Рильський – Есмеральда Шаліє вихор полум’я і змори: Коза, та бубон, та циганський стрій. П’єр Гренгуар, високий і худий, Уже забув містерії і хори. Реве юрба, мов різнобарвний рій: Пани, старці, войовники, актори. Так всі річки у повновладне море Вливаються, як многохвостий змій. Дівочий стан приваблює і надить Перед собором, де ряди химер Зібралися холодну раду радить. Він […]...
17. Максим Рильський – Тополя М. Зерову З-під неба теплого і вірного, як друг, Перенесли її під наше небо змінне. Як слово зрадника. І чорної вершини Безсила пада тінь на потьмарілий луг. Струмує, сріблиться осичина навкруг, Ставні дуби біжать, немов табун левиний, – Найвища ж падає. Зірветься в синь – і гине, Як світоч, що вночі піднісся і потух. Нещасне […]...
18. Максим Рильський – Мистецтво Коли усе в тумані життьовому Загубиться і не лишить слідів, Не хочеться ні з дому, ні додому, Бо й там, і там огонь давно згорів, – В тобі, мистецтво, у тобі одному Є захист: у красі незнаних слів, У музиці, що вроду, всім знайому, Втіляє у небесний перелив; В тобі, мистецтво, – у малій картині, […]...
19. Максим Рильський – Поет Не ваблять торжища, і оргія не надить, І марно точиться, немов солодкий плин, Музика в далечі. Серед суворих стін Німу розмову з ним суворий хтось провадить. Ще хвиля – підступом царицю пишну вкрадуть, І встануть вояки на поклик як один, З орлиним клекотом, – і в згарищах руїн Тіла подоланих і коні будуть падать. В […]...
20. Мова – Рильський Максим Треба доглядати наш сад Вольтер Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно в ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хан буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям. Прислухайтесь, як океан співає – Народ говорить. І любов, і гнів У тому гомоні морськім. Немає Мудріших, ніж народ, […]...
21. Максим Рильський – Бодлер В раю блаженних мук, де на тонких стеблинах Ростуть, звиваються химерні квіти зла, Подібні до очей жіночих і звіриних, – В пекельному раю його душа жила. Лякати буржуа, назватись людоїдом, Що хтів би скуштувать малесеньких дітей; Впиватися гірким, самотним, тонким медом Нездійснених бажань і неживих ідей, – І бачити в вині безстидної таверни Вино Причастія, […]...
22. Максим Рильський – Коні Води напившися з ясного джерела, Вертаються вони на поклики пастуші, І хитро щуляться у перволітків уші… Хвилина – і табун мов буря понесла. А вечір глибшає. Рожево-сиза мгла Оповиває степ, людські голубить душі, І хмарки плямами розбризканої туші Стають на обрії, подібному до скла. І от, натомлені, притихлою ходою Вони вертаються. Лиш кілька стригунців Не […]...
23. Максим Рильський – Ніцше Змію, людину, сонце та орла Благословив він у високих горах: Премудрість, світло, серце, міць крила – Для бур, для щастя, для висот прозорих. Безумієм чоло оповила Йому гадюка; терни мислів хорих Людина непомітно принесла; Орел упав на землю, в тлін і порох. І він до сонця руки підійняв, Але воно сміялося зрадливо, – І на […]...
24. Шпаки – Рильський Максим Знов прибули до нашої шпаківні Її, мабуть, торішні хазяї І зразу співи почали свої, Насмішкуватим спрямуванням дивні. Оригінальності від них не ждіть: Шпаки – це імітатори веселі; То іволга у лісні їх дзвенить, То хлопчик, друзів кличучи, свистить, То соловейко розсипав трелі, То колесо немазане скрипить. Такі ото сусіди наші втішні. Шпак не від того, […]...
25. Максим Рильський – Отрута Богиня, смертного зустрівши юнака, Жагу запліднення не в силі потаїти, На його кинула полуменисті квіти І щезла в запусті, принадна і легка. Не вабся, хлопчику! Той мудрий, хто втіка, Хто знає, що несе трутизна Афродити, Хто любить чесний дім, акантом оповитий, Де смертка смертного і друга друг чека. Коли, зчарований, ти принесеш богині, На терпкі […]...
26. Максим Рильський – діана Заснув Ендіміон на місячній поляні, Де смольний дух трави і сосен престарих. До милих уст його, рожевих і пухких, Богиня хилиться в нестримному бажанні. А сонце вигляне із-за снігів гірських. Скупавшися в дзвінкім зеленім океані, – І сором стане їй, незайманій діані, І чути лиш здаля її мисливський ріг. Так смертного душа у тиші чарівничій […]...
27. Максим Рильський – Поцілунок У темній гущині її я наздогнав. Вона, вже лежачи серед пахучих трав, Руками пружними од мене одбивалась. Нарешті стишилась – і дивне диво сталось: Уста, що і мене, і весь мій рід кляли, Мов квітка багряна, до мене простягали Свій келих, сповнений солодкої знемоги. Натомлені з біги стрункі та дужі ноги Біліли мармуром під місяцем […]...
28. Максим Рильський – Сонет Scorn not the sonnet, critic Wordsworth Суворий дант не зневажав сонета; Петрарка в нім кохання виливав; Кохався в грі його творець Макбета; Про сум гіркий Камоенс ним співав. І в наші дні чарує він поета: Вордсворт його за речника обрав, Змінивши світу марного тенета На хвилювання вільних вод і трав. У горами лямованій Тавриді В […]...
29. Пісні – Рильський Максим Коли пісн мойого краю- Піливуть у рiдних голосах, Менi здається; – що-збираю Цілющі трави я в лугах. В пiснях і труд, i даль походу, Iжаль, i усмiх, і любов, I гнiв великого народу; І за народ пролита кров. В піснях – дівоча світяа-туга- І вільяий помах косаря, В них юність виникає-друга, Висока світиться зоря. Люблю […]...
30. Максим Рильський – Надворі дощ Надворі дощ, холодний вітер виє, Одпочивай, рушнице, на стіні! Куди іти, блукати без надії? Ні, краще тут, у хаті, в тишині. Тут у комину огник ледве тліє, Та зогріває в серці, в глибині, Веселі, чисті, ясноокі мрії І воскрешає призабуті дні. Тут фортеп’яно з теплою душею Стоїть і жде, що приторк білих рук В йому […]...
31. Шопен – Рильський Максим Шопена вальс… Ну хто не грав його І хто не слухав? На чиїх устах Не виникала усмішка примхлива, В чиїх очах не заблищала іскра Напівкохання чи напівжурби Від звуків тих кокетно-своєвільних, Сумних, як вечір золотого дня, Жагучих, як нескінчеиий цілунок? Шопена вальс, пробреньканий невміло На піаніно, що, мовляв поет, У неладі “достигло идеала”, О! даль […]...
32. Максим Рильський – Моя царівна А я так кохаю, кого і не знаю, – Далеку царівну. А. Кримський Тобі одній, намріяна царівно, Тобі одній дзвенять мої пісні; Тобі одній в моєму храмі дивно Пливуть молитви і горять огні. Моє життя веде мене нерівно – То на вершини, то в яри страшні, – Та скрізь душа співає переливно Про очі безтілесні […]...
33. Максим Рильський – Згадай, безумче! Згадай, безумче! Світ – не тільки ти: Крім тебе є думки, планети, птиці. Є з’явища такої красоти, Яка тобі, дурному, і не сниться! Вмираючи, умій зо співчуттям, З усмішкою поглянути навколо… Хто злився раз із світовим життям, – Згниє в землі, але не вмре ніколи!...
34. Перед грозою – Рильський Максим Старайся наблюдать различные приметы. А С Пушкин Натрудившися у квітні, Перецвівши у маю, Йдуть дерева передлітні В повінь лагідну свою. Пелюстки зронивши в ноги, Ждуть у зав’язі вони Благодатної вологи З рук дозрілої весни. На траві роси немає, Дим прослався над селом. Землю ластівка черкає Розтривоженим крилом, Горобці в піску сипкому – Ніби діти у […]...
35. Максим Рильський – Яблука доспіли Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду, Ти мене, кохана, приведеш до поля, Я піду – і може більше не прийду. Вже й любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні уста, – А тепер у серці щось тремтить і грає, Як тремтить на сонці гілка золота. Гей, поля жовтіють, […]...
36. Максим Рильський – Природа і мистецтво Йоганн-Вольфганг Гете В перекладі Максима Рильського Не в розбраті мистецтво й природа, Як дехто мислить: путь у них одна. Мене обох їх надить глибина, І поміж ними – обопільна згода. За чесний труд – висока нагорода! Працюй уперто, хай мета ясна Діла твої освітлює до дна, І полум’ям пойме тебе свобода. Так повсякчасно в творчості […]...
37. Максим Рильський – Моїй Леонорі Ні, тебе нема, нема на світі, Ти з’явилася у ніч осінню, І уста твої, уста напіврозкриті Я зустрів побожно, як святиню. Ти з’явилась тихо, щоб мене збудити, Блиснуть і розвіятися тінню, І навіки в серці спогад полишити Про солодку ніч, ясну і синю. Пропливають чисті образи жіночі, В їх я відблиск – відблиск твій – […]...
38. Максим Рильський – Вже червоніють помідори Вже червоніють помідори, І ходить осінь по траві. Яке там біса горе, Коли серця у нас живі? Високі айстри, небо синє, Твій погляд, милий і ясний… Це все було в якійсь країні, Але не знаю я, в якій. Що з того, що осіннім чарам Прийде кінець? Але в цю мить Баштан жовтіє понад яром, Курінь […]...
39. Максим Рильський – Біжать отари Біжать отари, коні ржуть, реве Тяжкий бугай на буйнім пасовищі, – І чорні птиці промайнули віщі, І чорна тінь поймає все живе. Як весело співуча буря рве І розкидає злякане огнище, Як дощ січе, як п’яний вітер свище, Яким потоком далечінь пливе! Радій же, земле! Пий напої грізні, Приймай цілунок, як удар меча, Впади в […]...
40. Максим Рильський – Тріпоче сокіл Тріпоче сокіл, сріблом потемнілим Знімаючись у вогку височінь, – І любо впасти на зелену тінь Натрудженим і наболілим тілом. Доми, давно порівняні до скринь, Людські слова з їх розмахом несмілим… Дай, серце, волю нетерплячим крилам, Затріпочи, розвійся і полинь! А серце так: ти ж той листок єдиний На гілці всеземної деревини, Ти ж тільки частка, […]...