Шопен – Рильський Максим



Шопена вальс… Ну хто не грав його
І хто не слухав? На чиїх устах
Не виникала усмішка примхлива,
В чиїх очах не заблищала іскра
Напівкохання чи напівжурби
Від звуків тих кокетно-своєвільних,
Сумних, як вечір золотого дня,
Жагучих, як нескінчеиий цілунок?

Шопена вальс, пробреньканий невміло
На піаніно, що, мовляв поет,
У неладі “достигло идеала”,
О! даль яку він срібну відслонив
Мені в цей час вечірньої утоми,
Коли шукає злагідніле серце
Ласкавих ліній і негострих фарб,
А десь ховає і жагу,

і пристрасть,
І мрію, й силу, як земля ховає
Непереборні парості трави…

В сніги, у сиву сніжну невідомість,
Мережані, оздобні линуть сани,
І в них, як сонце, блиснув із-під вій
Лукавий чи журливий – хто вгадає? –
Гарячий чи холодний-хто, збагне?-
Останній, може, може, перший усміх.
Це щастя! Щастя! Руки простягаю
Б’є сніг із-під холодних копитів,
Метнулось гайвороння край дороги

I простяглась пустиня навкруги.
Сідлать коня! Гей, у погоню швидше І
Це щастя! Щастя! – Я приліг до гриви,
Я втис у теплі боки остроги –
І знову бачу. те лице, що ледве
Із хутра виглядає…

Що мені?
Невже то сльози на її очах?
То сльози радості – хто теє скаже?
То сльози смутку-хто те розгада?

А вечір палить вікна незнайомі,
А синя хмара жаром пройнялася,
А синій ліс просвічує огнем,
А вітер віти клонить і співає
Мені в ушах… Це щастя! Це любов!
Це безнадія! Пане Фредеріку,

Я знаю, що ні вітру, ні саней,
Ані коня немає в вашім вальсі,
Що все це – тільки вигадка моя
Проте… Нехай вам Польща, чи Жорж Занд
Коханки дві, однаково жорстокі! –
Навіяли той ніжний вихор звуків,-
Ну й що ж по тому? А сьогодні я
Люблю свій сон і вас люблю за нього,
Примхливий худорлявий музиканте…

1934 p.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Порівняйте античний міф і п'єсу пігмаліон.
Ви зараз читаєте: Шопен – Рильський Максим