“Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину” (1 варіант)



Не шукав я до тебе
Ні стежки, ні броду.
Бо від тебе узбіччям
Ніколи не брів
Я для тебе горів,
Український народе,
Тільки, мабуть,
Не дуже яскраво горів.
Василь Симоненко був поетом надзвичайної щирості й людяності, поетом, що оспівав любов до землі і людей, який зігрівав кожне слово своєї поезії теплом власного серця. “Для співу свого, для думи своєї в щасливу мить народила його Україна. І він, за прикладом найкращих наших поетів, синівською відданістю їй віддячив, напруженим, чесним горінням душі… Справді, як молодий

витязь, звівся він у нашій поезії, і так виразно чуємо його свіжий, мажорний, юнацьки бадьорий голос, яким він і сьогодні вітає життя”, – писав Олесь Гончар.
Василь Симоненко ніколи не мислив Україну, її народ у “всесоюзній категорії” і тому не звертався до оспівування “єднання України з іншими народами у союз новий”. Він випадав із загального ряду оспівувачів СРСР, і вірш поета “Задивляюсь у твої зіниці”, мабуть, тому не друкувався аж до 1990 року, оскільки там є рядки:
Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать америки й росії,
Коли я з тобою говорю.
Він досить
сміливий для того часу, коли провідною ідеєю була ідея про “старшого брата” – російський народ, який допомагає усім іншим – “маленьким” – народам і збирає їх під своїм крилом. Але українці ніколи не були “малоросами”, тобто “безкоштовним” придатком до великої Росії. Вони-бо жили на землі, що стала колискою для всіх східнослов’янських народів, вони були народом із великою культурою, глибоким національним корінням.
Тему Батьківщини, рідної землі поет також своєрідно розкрив у казці для дорослих, що називається досить символічно “Казка про Дурила”, яку автор написав в останній рік життя. Надрукований же твір був тільки через двадцять п’ять років.
“Казка про Дурила” – це алегорична розповідь про втрачену й віднайдену Батьківщину. Сюжет її побудований за класичними зразками розповідей про мандри головного героя. Перші рядки твору дуже показові, тому що з них можна здогадатися, що головний герой, який, до речі, зовсім не дурний, утікає з голодної країни, оскільки батько каже йому:
Ну, йди вже, клята рахубо,
бо в бо дома з голоду вріжеш дуба…
Рятуючись від голодної смерті, Дурило мандрував і мандрував світом, поки не виріс і не змужнів. Тоді він захотів повернутися додому, але забув дорогу туди.
Шукаючи рідну країну, Дурило потрапив до якоїсь дивної землі з не менш дивними людьми, які постійно вихваляли свої порядки:
Ми знаєм все! Для пас усе
відоме!
Що буде завтра? Запитайте
нас.
Ця країна – нібито земний рай, і засновники цього раю обіцяють Дурилові, що кращого годі й бажати, однак хлопець раптом бачить, що у них ноги в крові:
– Та це, – йому
кажуть,
така у нас звичка:
до щастя дорога веде через
річку
та річка із крові та трішки із сліз…
Дурило дивується, що ж то за кров, і чує у відповідь: “Тих людей, що підло не визнали наших ідей… “
Отже, цей омріяний рай насправді побудований на крові багатьох людей, це та сучасна картина життя СРСР, яку спостерігав поет. І ця країна відрізняється від омріяної ним Батьківщини, тому його герой, Дурило, залишає дивний край і повертається додому. Там він бачить батькову хату, а “під нею засмучена мати пасе сонячних зайчиків у дворі… “
Це політична казка, у якій поет вилив усе своє обурення тодішнім життям в Україні, ставлення до людини в цьому “офіційному раї”. Симоненко любив свій народ і, можливо, ідеалізував його, принаймні не вважав, що має право засуджувати своє покоління. Однак він з обуренням писав:
Коли б усі одурені прозріли…
Тому що:
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
З великою любов’ю до свого народу Василь Симоненко написав ці рядки вірша-колискової “Лебеді материнства”:
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Так і поет, на відміну від багатьох наших сучасників, любив свою Батьківщину такою, якою вона є, не шукаючи для себе іншого тепленького місця, віддаючи Україні всі свої думи й поетичний талант. Він знав, що Вітчизна його відродиться, вийде з попелу, неначе птиця Фенікс, захистить своїх дітей від зникнення, національного знівелювання, і тому:
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Вірш альбаьрос.
Ви зараз читаєте: “Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину” (1 варіант)