Роман “Диво” – перший історичний роман П. Загребельного

I. Трагедійні ситуації в історичних романах. (Характерно, що кали П. Загребсльний тільки починав розробляти історичну тематику, це і для критиків, і дія шанувальників його таланту стало цілковитою несподіванкою, оскільки він – після спроб знайти себе в пригодницьких і навіть фантастичних творах. – нарешті остаточно сформувався в письменника гостро-сучасної теми. В усіх своїх історичних романах митець звертається до традиційних ситуацій. Перед багатьма моральними альтернативами постають його герої, і нерідко зроблений ними вибір вартий

їхнього життя.)

II. Справжня історія – це історія творення. (Роман “Диво” має оригінальну композицію: у ньому поєднуються в одній розповіді далека минувшина й сучасність, зіставляється те, що реально було розділене майже тисячоліттям. Це стало можливим завдяки тому, що центром цих періодів виступає реальний образ Софії Київської – дивовижної пам’ятки архітектури часів князювання Ярослава Мудрого. Це незвичайне диво, що “ніколи не кінчається й не переводиться”. Великою мірою собор є символічним образом. Софія як художній символ і як реальна історична пам’ятка, сконцентрувала в

собі весь сильний дух народу, його невмирущість та нескореність. Собор не нагадував візантійських церков, було у ньому “щось буйно-рожеве, приховано-поганське”, як у тих дерев’яних язичницьких святинях, що їх на той час палили й нищили по всій Русі. “Він був барвистий, як душа й уява народу, що створив його”.)

ІІІ. Найбільше диво в романі – це люди. (Письменник детально змальовує складні людські долі, глибоко розкриваючи психологію своїх персонажів. Більшість людських характерів у творі – життєво правдиві, повнокровні. Чим вони цікаві? Неповторюваністю прояву повторюваного. Вони наче жадають одного: дива. Хто шукає його і знаходить, хто втрачає його або знищує, а хто творить його в муках і любові.)

1. Митець Сивоок. (Майстерно змальовано у романі будівничого Софії Київської Сивоока. Йото доля – це доля талановитої людини з древлянських земель, який багато блукав по тодішній Русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом потрапив до Візантії, працював у константинопольського майстра як будівник і оздоблювач храмів, дозрілий у своєму таланті нарешті повернувся до Києва. Бо у “нього між оком і рукою є те, чого нема ні в кого з людей”. П. Загребельний створює образ русича Сивоока, талановитого митця давніх часів, і пристрасно переконує читача, що в славнозвісному архітектурному шедеврі є відсвіт життєвого й творчого подвигу нашого далекого предка-слов’янина, представника свого народу.)

2. Суперечливий образ князя Ярослава. (Складним постає образ київського князя Ярослава, який зображується реальною людиною: твердим, цілеспрямованим і жорстоким, закоханим у книги, мудрим, і водночас – незахищеним. слабким, як звичайний смертний. У романі П. Загрсбельний не просто стежить за розвитком подій, життєвих колізій, а намагається дати їм філософеько-етичне тлумачення, робить це досить непомітно, ненав’язливо, часто через самих героїв.)

3. Учені Гордій Отава та його син Борис. (Багатий ідейно-психологічний зміст роману, розгалуження основної його проблематики зосереджуються на представниках іншого покоління, що належить уже XX століттю: вчені Гордій та його син Борис. Історик Гордій Отава бере гору не тільки в науковій полеміці з німецьким професором Шнурре, відстоюючи ідею самостійності й первинності культури слов’янства, а й ціною власного життя рятує фрески Софії Київської від вивезення до Німеччини під час війни Отже, герої твору дуже різні, але всі вони творять історію своєї землі. Борис, як і батько, несе у собі той дивовижний світ, оригінальний внутрішній світ, що його нікому не зруйнувати, як і Софію Київську.)

IV. Часова двоплановість у романі. (Дія в романі “Диво” починається 992 року, а завершується 1037 роком. Цей сюжетний пласт давнього минулого органічно доповнюється розповіддю про сорокові та шістдесяті роки нашого століття. Вони творять своєрідну композицію роману. Тут вигадливо переплітаються століття віддалені й сучасні, їх перехрещення об’єднує авторський задум – показати непроминущість культурних надбань у духовній історії народу. Образ неповторного дива – Софії Київської є тим центром, навколо якого розгортаються різночасові події. Цей шедевр зодчества зводить народний умілець Сивоок, а історик Гордій Отава захищає його від фашистів. Так постає в романі думка про незниеність зв’язку поколінь, про його моральні, етичні, духовні уроки.)