“Серце, що здатне брати повну октаву” (філософські здобутки лірики P. M. Рільке)
Поетичне слово вривається в наше серце, вируючи, ніби бурхливий потік самого життя. У ліриці – жива душа поета, непересічної особистості і творця, що пізнає світ, відмовляється від світу. Знайомство із творчістю P. M. Рільке може стати одкровенням, радикально змінити світогляд людини. Поет подарував світові найскладніші взірці елітарної модерністської поезії.
Зрозуміло, що постать Рільке приваблива для нас і у зв’язку з особливими симпатіями поета до “південної Русі”, що надто зміцніли за час “російських подорожей”.
Зворушений
Московські, петербурзькі зустрічі сприяли зацікавленості поета українською історією і культурою. Двотижневе перебування в Києві, відвідини Канева, Полтави, Харкова були сповнені непідробної цікавості поета до “світу, воістину незрівнянного”. “Священний Київ з чотирмастами куполами, місто, де бере своє начало Русь”, тепер постав перед зором поета у всій природній красі, архітектурній величності. Згодом враження від відвідування Києво-Печерської лаври ляжуть в основу циклу “Про паломництво”. Окремою сторінкою творчої біографії Рільке стало захоплення ” Словом о полку Ігоревім ” і праця над його перекладом німецькою.
Своєрідною візитівкою цього видатного самітника у європейській літературі є філософська поезія “Осінній день”. Для допитливого і розумного читача в ній відкривається світ речей і людських порухів. Навіть побіжний огляд поезії дарує нам відкриття. Візуально вірш складається з трьох строф на три, чотири і п’ять рядків. Відомий український літературознавець І. Кошелівець у “Нарисах з теорії літератури”, що побачили світ більше ніж півстоліття тому в Мюнхені, на прикладі поезії P. M. Рільке показує, “як часом відхід від усталеної форми доводить до цікавого відкриття”. “Цей вірш, – зазначав дослідник, – що з поверхні з сонетом нічого спільного не має, має сонет за вихідний пункт, є, так би мовити, деформованим сонетом “.
Справді, ми можемо помітити, що перші три рядки можна розглядати як катрен, у якому останні два рядки стягнені в один, а другий рядок римується з першою частиною третього. Подібним чином можна розглядати третю строфу, яку можна представити двома терцетами (останній рядок легко поділяється на два з відповідним римуванням). Таким чином, вірш структурно Набуває форми сонета. Сонетові відповідає і композиційно-смислова організація “Осіннього дня”, з канонічним протиставленням семантики двох катренів і двох терцин.
Звертальна інтонація перших двох строф переходить у медитаційно-узагальнюючу в другій половині вірша. Звісно, ми не можемо оцінити всієї краси задуму і його втілення, бо відомий нам вірш лише у перекладі. Найдосконалішим видається переклад В. Стуса:
Вже збігло літо. Господи, твори: Тепер затінюй сонячний годинник І на долини напусти вітри.
“Літо збігло” – у цьому вступному акорді поезії відчувається якась бездіяльність. Маленька істота, людина, спостерігає явища природи. Зміна сезонів, дощ, сніг, пекло – все відбувається без втручання людини. Видається, що сама природа і є тією вищою силою, яка живе за своїми законами. Але вже наступні слова вказують на інше першоджерело всього сущого: “Господи, твори”. У філософії Рільке образ Бога тлумачиться своєрідно, до того ж в основі цього тлумачення дивовижна суміш християнства, народної культури, пантеїзму й естетики західноєвропейської культури. Для Рільке Бог є втіленням ірраціональної сили, у якій сконцентровані продуктивні сили природи. Бог – це життя духовне, без якого фізичне не має сенсу. Божественна енергія дорівнює енергії становлення, яка непомітно живить усі істоти і рослини:
Ще подаруй для літа кілька днів, Нехай останній плід іще дозріє І виповниться соком. Заяріє Останнім хмелем в ярому вині.
Бог у Рільке затаївся в глибині речей. Поет писав: “Більшість людей не знають, який прекрасний світ, скільки надзвичайного містить у собі навіть маленька річ, якась квітка, камінь, кора дерева, березовий листок… “
Прагнення розкрити душу речей, повернути забуту їхню сутність бентежить і автора, і ліричного героя. Образ дозрілого плода, виноградного грона підкреслює нездійсненні сподівання: на тлі безвихідності-безнадії і самотності дозріває виноград.
У пору дозрілості (збирання плодів), мовби каже ліричний герой, марно мріяти про будь-який починання. Тому самотня людина зажди буде самотньою, сон відлетить від неї, і залишиться тільки писати листи і блукати похмурими алеями, спостерігаючи вічний танок осіннього листя.
Поезія Рільке залишиться нерозгаданою таємницею, обережно доторкнутися до якої будуть мріяти ще багато поколінь читачів. Рільке, творець і філософ, і для сучасників, і для нащадків є магом, який викликав із темних глибин утаємничений смисл видимого і невидимого світів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Протистояння імпетського т шевченко сон.