Сингаївський Микола – На порозі вічності
Художнику і поету, побратимові моєму
Анатолію Луценку.
Давній звичай в серці молодому,
Ідучи на зустріч, я беріг:
– Чуєш, друже, мир твоєму дому! –
Знову я ступив на твій поріг.
Щоб з довір’ям батька і дитини
Розділити радість чи журбу.
Щоб усі ми – діти України,
Наче хрест, несли свою судьбу.
А хрестів, як долі, не забути,
І під серцем ще ятриться біль…
Ти ж хотів людиною побути, –
Розділити з друзями хліб-сіль.
Наче бджоли, на твоїм порозі
Помислів розбурхані рої.
Та чекають, брате,
Кам’янка і Саверці твої.
Де живуча мудрість родоводу
Знов тебе приводить до людей,
Де узяв ти слово у народу –
І, мов птаху, випустив з грудей.
Щоб летіло на вуста на волю,
На стежки, де в’яжеться спориш, –
І сказало про твою недолю –
Про Сибір, Освенцім чи Париж.
Та найбільш – про глиняну домівку
В три віконця, наче з-під землі,
Що звелася на скорботах віку,
Приютивши мамині жалі.
Все життя до отчого порога
Серцем припадав ти кожну мить.
Та – святая із святих – дорога,
Мов Чумацький шлях, тобі зорить.
Щоб на світ досхочу надивиться,
Цвіт і колір в серці зберегти,
Де Землі родинної живиця
Світиться сльозами доброти.
Спогади… Плачі і сльози житні.
Вже за плечі вічність обійма…
Ти ж хотів людиною пожити,
А часу і досі ще нема.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Сингаївський Микола – Мова Ми з правіку народжені бути, І в собі відкривати світи. Та примножувать серцем здобуте, Та святині свої берегти. Промовляти – одвічне жадання, Наче бачити чисту блакить… Кожен голос – то наше дихання, Кожним звуком Нам серце болить. Наче злагоди, прагнем обнови Од своїх первобутніх основ. Через пісню вертаєм до мови, А від мови – до […]...
- Сингаївський Микола – На роду написано Вже так судилось на віку, Так, мабуть, зроду повелося: Ми чашу випили гірку, Не все омріяне збулося. У злиднях, наче в реп’яхах, Жили в надіях та в роботі. Нам обіцяли світлий шлях, А ми ж і досі у болоті. Скорботи й радощі земні – Усе змогли ми пережити… Щоб не втопитись у брехні, Нам треба […]...
- Сингаївський Микола – З пам’яті років Клаптик землі коло хати, І з чорнобривцями сад… Каже засмучена мати: Літ не вернути назад. Осінь моя вже запізня, Мерзну щораз і в теплі… Може, залишиться пісня, Наче душа, на землі. Може, без мене знадає – Там, на могильнім горбі, Як ми жили в цьому краї – Завжди у праці, в журбі. Як виживали з […]...
- Сингаївський Микола – Глухівські дзвони У Глухові у городі Во всі дзвони дзвонять. З народної думи А дзвонили ж – Чулося і в небі, Голосом стрясались небеса. Зорі сипались, як риба в невід, І тремтіла місячна яса. Те відлуння котиться і досі, Наче спогад про гетьманський час. І козацькі коні ще в дорозі, І вогонь дозорний ще не згас. Палахкоче […]...
- Сингаївський Микола – Мрія і птиця Далечінь відлунює громами, Та веселка вже цвіте над нами. Ген лелеки, мов забули втому, Бавляться на лузі молодому. Я і сам забув свої печалі, Задуми наснажую зухвалі. Є в душі і пристрасть, і надія, А людське життя – це рух і дія. Де ти, мій натхненнику Ікаре? Будем разом линути над хмари. Кличе невпокорене жадання, […]...
- Сингаївський Микола – У спадок Все минає – ночі і світанки, Та життя не випити до дна. Залишаються нащадкам знаки, – Наче карби, наші письмена. Лиш земля, немов легенда, вічна, Одцвітають очі і вуста. Зборознили батькове обличчя Мозолясті і важкі літа. Повертаюсь до життя і згадок – У полон розкрилених жадань. Батько залишив мені у спадок Крик своїх незборених страждань. […]...
- Сингаївський Микола – Пісня в росах Темно-сиза ожина Гляне гронами з гаю. Тут моя Батьківщина, Сонце отчого краю. Ген привітна домівка, Що мене колисала, Та ромашка-журливка, Що на луг виглядала. Що мені в нагороду Аж до осені квітла, Віщувала погоду, Як провісниця літа. Тепла в росах стежина – Та, що з ночі пізнаю. Тут моя Батьківщина, Пісня рідного краю. Ніжна матері […]...
- Сингаївський Микола – Ріка Геракліта Наче звістка від осені, Впав листок на плече, А река Геракліта Все тече і тече. Та не ступиш ти вдруге В ту осінь свою, Вже чекатимеш іншу у ріднім краю. І в чеканні до болю відчуєш не раз: Мало років, на жаль, маєш ти про запас. Щоб життя повернути, у ріку увійти, – Так замало […]...
- Сингаївський Микола – Краплі зорі (Збірка) Підбірка поезій Миколи Сингаївського, серед яких Веселка на долоні, Запрошення до мандрів, Зелені громи, Ти стаєш на крило, Березневий листок, Яблуневий цвіт, Пісня землі, Зоря і хліб та інші. ВЕСЕЛКА НА дОЛОНІ Веселка в небі – мов на долоні, А ген під нею пасуться коні На зелен лузі, в співучім гаї, Де ходять хмари у […]...
- Сингаївський Микола – Замість пророцтва На білих снігах і на синіх снігах Я буду лежать, мов підстрелений птах. Що прагнув літати, бо крила ж були, Та хижі злочинці літать не дали. Забутий, мов зайвий, на рідній землі – Я скоро схолону у сніжнім теплі. Забудеться образ, загубиться слід, Повз мене ревтиме шалений цей світ. Розгорнуте небо і те обмине, І […]...
- Сингаївський Микола – Чорнобривці Чорнобривців насадила мати У моїм світанковім краю, Та й навчила веснянки співати Про квітучу надію свою. Як на ті чорнобривці погляну, Бачу матір стареньку. Бачу руки твої, моя мамо, Твою ласку я чую, рідненька. Я розлуки та зустрічі знаю, Бачив я у чужій стороні Чорнобривці із рідного краю, Що насіяла ти навесні. Як на ті […]...
- Сингаївський Микола – Учителю Непідкуплена і непродана, Як і совість поета… А. Малишко Учитель мій – Самійлович Андрій Не раз казав: – Ти на своєму стій! На висоті своїй чи на горбі, Але своє неси щодня в собі. Ні словом, ні душею не лукав. Дніпро один. А ти – його рукав. Ми не одні у матері-землі, Та наша дума […]...
- Сингаївський Микола – Пам’ять 46-го Пам’ятаю голод Сорок шостого: Жолудевий, кам’янистий хліб, Немічного бачити – дорослого, І дитинство зголоднілих літ. Все злилось – у хлібне і насущне: Цвіт кори, макуха, лобода, Жолудина і зернина злущені, І джерельна – рятівна вода. Звідти ми – З воєнного і босого. Все ж росли, мов придорож-трава. Незнищенна пам’ять сорок шостого Болем тим і нині […]...
- Сингаївський Микола – Спинися мить! З тобою ніч – Магічна і п’янка, Не поспішай, на мить спинися, ноче. Любові ніжна й пристрасна рука Виймає душу і воложить очі. Ти вся, мов сон. Ласкава, мов дитя. І раптом – хвиля збурена до краю. Так, мабуть зачинається життя, І я тебе – навхрестя розтинаю. Медова ніч, та ще солодша ти, – Як […]...
- Сингаївський Микола – Здаля і зблизька Здаля і зблизька дивляться сини І пильно стежать все таки за нами. Не все на віру В нас беруть вони, Не завжди вдовольняються словами. Красивих слів наслухались давно, Що у житті були чомусь несправжні. Зачахло, в землю кинуте, зерно, І кривдою дитячі душі вражені. Вони батьків осудять мовчкома, І зненавидять їх за лицемірство. Та жаль, […]...
- Сингаївський Микола – У вогні не згоряє Не страшусь, не боюся життя, Хоч уже обпекло зубожіння. Я – надії і світла дитя, І щодня набираюсь терпіння. Вже пооране – в зморшках чоло, – Та глибини життя не забути. Ще з добром тут побореться зло, Доведеться зазнати ще скрути. Ще підступить біда звідусіль, В неї ж небо, як поле безкрає… Чесну душу палитиме […]...
- Сингаївський Микола – Шепочуть мамині вуста Дітей заждалась тиха мати, На жаль, немає і листа… – Нема часу, щоб написати, – Шепочуть мамині вуста. Не раз вона їх виглядала, Дозріли вже не раз жита… – Це, мабуть, знов зажура давня, – Шепочуть мамині вуста. Згадає ненька – і всміхнеться, Що десь онука вироста… – Пошли їй, доле, ніжне серце, – Шепочуть […]...
- Сингаївський Микола – Біографія Сингаївський Микола Федорович (12 листопада 1936 – 22 лютого 2013) – український поет, автор пісні “Чорнобривці”. Народився 12 листопада 1936 року, в родині хліборобів, на Поліссі у невеличкому селі Шатрище Коростенського району Житомирської області. Навчаючись у Київському університеті, позаштатно працював у редакціях різних газет. По закінченні вузу працював завідувачем відділу поезії “Літературної України”, заступником директора […]...
- Життя і творчість Микола Сингаївський Реферат на тему: Життя і творчість Микола Сингаївський ДОРОГА ДО СЛОВА Народився 1936 року, місяця листопада, 12-го дня – в родині хліборобів, у невеличкому селі Шатрище на Поліщині. Вчився і працював, пізніше працював і вчився, – все життя я десь працював. В дитинстві ми були пастухами, нам першим відкривались весни, джерела і простір. Хто не […]...
- Батьківське поле – Сингаївський Василь Тихе батьківське поле За поліським селом розляглось. Все чекає когось, Не діждеться когось. Чує кроки господаря, Чує дотик руки. І засівом його Наливаються вщерть колоски. Наливаються Сонцем, вітрами, теплом, Споконвічним, Живим, невмирущим зерном. Раннє батьківське поле Змалку нам до роботи прийшлось. Все чекає когось, Не діждеться когось. Сіячеве дихання Воно чує щодня. Той, хто потом […]...
- Щоб снився мир вдовиці-тополиці, Щоб зорі повертались до життя, Іван стоїть на площі у Берліні, До сонця підіймаючи дитя. (Микола Сингаївський) Щоб снився мир вдовиці-тополиці, Щоб зорі повертались до життя, Іван стоїть на площі у Берліні, До сонця підіймаючи дитя. (Микола Сингаївський) Ще чорний вал війни котився на схід, ще доводилося зазнавати гіркоти поразок і відступу, а вже тоді рядовий солдат, колгоспник з Наддніпрянщини Іван Орлюк жив мрією про повернення до мирної праці. Навіть у страшну […]...
- Таня Гелетюк – дві вічності Занадто свята, щоб тебе полюбити, Занадто свята, щоб жити мріями. Занадто праведна, щоб тебе бентежити Шаленими снами і довгими віями. Я зіграю на білих клавішах Мелодію спілої осені І очі твої заблищать Такі сірі і болем зморені. І тривожно уста розімкнуться І у подиві щось казатимуть, І руки білі і стомлені Ласки тремтливо чекатимуть. І […]...
- Максим Рильський – На порозі гість веселий На порозі гість веселий – Дощ блакитний, весняний… Хто постелю нам постеле У світлиці запашній? Хто під вогке рокотання Малих крапель по шибках Нагадає про кохання Дивним огником в очах? Хто? Як зветься? Як сміється? Як цілує? І кого? Чи до серця пригорнеться До забутого мого? 1919...
- Максим Рильський – Спинилось літо на порозі Спинилось літо на порозі І дише полум’ям на все, І грому гордого погрози Повітря стомлене несе. Умиється зелене літо І засміється, як дитя, – Весни ж і весняного цвіту Чи я побачу вороття? Чи весняні здійсняться мрії? Чи літо не обманить їх? Чи по степу їх не розвіє, Мов пух на вербах золотих? 1911-1918...
- Павло Мовчан – На старому порозі У сутемках я слухав власні кроки – Горбатий шлях щомиті підстрибав, В підошви жбухав порохом глибоким, Немов відбитки руху добирав. І храпко розчахнулись хатні двері, І прочинився наскрізно мій слух, Щоб пропустити голос чийсь: – Вечерять! – Я ж не розгледів, чий то кликав дух. Бо хата ця давним-давно забита, Вже й призьбу покротили пацюки […]...
- Лада Федоровська – поетеса сучасності й вічності Реферат На тему: Лада Федоровська – Поетеса сучасності Й вічності Ми живемо в добу Logos. Слова, неначе одвічний імператор історії, панують усюди: в телевізійному ефірі, протистоянні політиків, побутових негараздах і гараздах людей. Вони супроводжують нас, наші радощі й помилки з раннього ранку, коли ми рефлекторно вмикаємо радіо, щоб почути найгарячіші новини й поринути в галасливий […]...
- Від серця поклонюсь – Сингаївський Василь Знову чую, мов співає мати, Долітає голос до зорі. І мене виходять зустрічати Край дороги наші явори. Сонце з небокраю Встало рано-рано. Знову розмовляю З вами, рідна мамо. Ви співали дітям колискові, Ніжне серце сповнили добром. Ви життя давали колоскові, Щоб налився соком і зерном. Ваші материнські заповіти, Як найперші на землі стежки. Виростають роботящі […]...
- Микола Руденко – Знову сонце зійшло Знову сонце зійшло, День прибув… Як мене не було, Де ж я був? Мабуть, жив у зорі – В напівсні; Чи в дубовій корі, Чи в зерні. Вітер хмари жене. Дощ іде. Як не буде мене, Буду де? Мабуть, в Сонце піду – До братів, І усе там знайду, Що хотів. Що хотів, що бажав, […]...
- Микола Вінграновський – Канни Канни цвітуть над морем… Канни – червоні чайки! Зором своїм червоним Палахкотять над морем, Наче вони не канни – Квіти червоноброві, Наче з моєї крові Мною загублені рани; Наче до мене в жили Прагнуть улитись кров’ю, Наче вони не дожили Зненавистю і любов’ю!.. Ні! Не мої ви рани! Вперше я стрівся з вами! Ви мені […]...
- Микола Вінграновський – Ви, як стежка, кохана Ви, як стежка, кохана. Лине сон мій по вашій стежині. З неба падають зорі в дзьоби журавлів. На крило небокраю сіла хмара В червоній хустині І задумалась, тиха, над краєм землі. Засинайте, спочиньте… Вашій мрії я серцем заграю В бузинову сопілку дитинства свого, Бо у ваших долонях голос мій Достига урожаєм, Тихоплинні слова колисають його. […]...
- Микола Луків – Не вимовлю ні слова Не вимовлю ні слова. Помовчу. А дощ іде. А вітер хилить клени. На серці так бентежно – до плачу. Присядь, кохана, ближче біля мене. Отак. Спасибі. Чуєш, як шумить, Як шелестить, кипить травнева злива? Увесь наш вік – одна жагуча мить, Я б так хотів, щоб ти була щаслива! Нехай не ятрять прикрощі душі, Нехай […]...
- Микола Вінграновський – Вона була задумлива, як сад Вона була задумлива, як сад. Вона була темнава, ніби сад. Вона була схвильована, мов сад. Вона була, мов сад і мов не сад. Вона була урочиста, як ніч. Вона була одненька, ніби ніч. Вона була в червоному, мов ніч. Вона була, мов ніч і мов не ніч. Вона була, що наче й не була. Але […]...
- Микола Руденко – З нічого світ творився З нічого світ творився, із нічого В душі моїй народиться рядок. А потім випурхне – і замість нього Лишається на серці холодок. І так самотньо стане, так тривожно, Неначе світ кінчається на тім – І вже нічого врятувать не можна Ні в домі грішному, ні у святім. А потім знов оте нічоговічне Розбудить зливу почуттів, […]...
- Микола Руденко – За вишкою, що на каплицю схожа За вишкою, що на каплицю схожа, Вечірнє сонце стомлено сідає. Палає небо – Наче думка Божа Поза паркан колючий заглядає. Дротину позолочує іржаву Туман прозорий – Лісова полуда. Душа моя вдивляється в заграву І жде на чудо, Котрого не буде. Далека Конча не поверне весни, Що відпливли з дніпровською водою. Кохання храм у серці не […]...
- Микола Руденко – В лікарні Концтабірна лікарня сіріє на горі – Із дерева і глини облуплений барак. Якщо сюди приводять поранення старі – Умій перепочити, щасливий неборак. Щороку випадає тут ніжитись мені – Аби хропів не вельми під ковдрою сусід. Від ганку видно волю – масиви ізбяні. Яка похмура сірість – цей дерев’яний світ! Так само будувались ще в домонгольський […]...
- Микола Вінграновський – Ранковий сонет Ти – вся любов. Ти – чистота, Довірливість благословенна. Твоя краса мені свята, Твоя любов мені священна. Трояндо неба і землі, В тобі всі їхні барви грають… У мене сльози розцвітають, Цвітуть думками на чолі. В будинок твій я входжу, наче в сад, І для тривог моїх, турбот моїх. досад Мені дарує він красу землі […]...
- Микола Вінграновський – Зупинилась тиша тиха і незбудна Зупинилась тиша тиха і незбудна, Зупинився в небі вечоровий дим. Не спинись лиш ти, любове моя трудна, Трудним світом білим падай, але йди. Йди, моя любове, заки сил і змоги Незрадливим словом, що б там не було, По шляху надії під мечем тривоги Трудним серцем світу, серцем і чолом. Є ще в світі душі і […]...
- Микола Руденко – Безсмертя нації – у слові Безсмертя нації – у слові, А слово – Бог земних віків. Лише нікчемні й безголові Зрікаються старих батьків. Не робітництво, не селянство, Не щирий, праведний народ, А так собі – тупе міщанство, Ходячий шлунок, жуйний рот. Та, незважаючи на втрати, На лайку й дорікання злі, Я слово буду гранувати, Щоб стало долею землі. Щоб за […]...
- Микола Руденко – Я поволі утверджуюсь в істині Я поволі утверджуюсь в істині: Грає нами чиясь рука. Знову хтось переплутує відстані Із майстерністю павука. Ніби справді над небосхилами Павутина висить нежива – І такими стають безсилими В простір викинуті слова. Навіть сонце, в яке я вірую, Павутини не прогребе. І повзе холодок попід шкірою – Наче знову я втратив тебе. Завмираю, зітхаючи: важко […]...
- Микола Руденко – Під осокором З лісів мордовських знову, як на горе, Туман повзе – підсинена мара. Ти вже забрунькувався, осокоре? Воно й не дивно, братчику. Пора. Ти змалку радості отут не бачив. Бо сталось так – хотів чи не хотів,- Що виріс ти, похилий небораче, Серед колючих табірних дротів. Була тут смерть, лилася кров солона – Нехай минає це […]...
Відгук на самостійно прочитаний художній твір.