Тетяна Гапонюк – Ми ніби рідні, проте

Related posts:

1. Тетяна Гапонюк – Хвилини залишились до весни Хвилини залишились до весни І нам лишилось тільки довести, Що наші душі не крихкий кришталь, Ми повні сил, ми сильні наче сталь, Ми здатні все перемогти Немає слів “не можу”, мусим все змогти. Кожен момент – це справа наших рук, І хай не спинить нас невдалий рух. Помилки зроблені хай будуть нам уроком, І у […]...
2. Тетяна Гапонюк – Яскраве сяйво в обіймах ночі Яскраве сяйво в обіймах ночі, І ми в той час не зімкнули очі, Які зловили те світло фари, Ідемо вулицями, мов примари. Твій ясний погляд тепер тьмяніє, І я любити більше не вмію, Не вмію мріяти і обіцяти, Тепер так мало є що сказати. Немає вітру, тут надто тихо, О ні, не треба нам цього […]...
3. Тетяна Гапонюк – Кохання вб’є тебе, дитино Кохання вб’є тебе, дитино. Яскравим сяйвом восени Ти посміхнешся без причини Прийшли, здалось, прекрасні дні. Та все ніяк не відпускає Той біль у грудях, так болить Як він тебе не помічає І коли поруч Він стоїть. Сьогодні він для тебе відчай І сум і сльози і печаль Та в той же час для тебе вічний […]...
4. Гапонюк Тетяна – В душі ми порцелянові ляльки В душі ми порцелянові ляльки І хто боров свій страх – уже розбиті, І пишуть знов зневірені рядки, І рани, у очах у них, відкриті. Чому ж ми ризикуєм за дарма, Якщо на перемогу можна й не чекати? Наш страх комфортна і міцна тюрма, Із неї чи захочеться тікати? Але людина, знаючи давно, Сумний фінал […]...
5. Тетяна Гапонюк – Я Я так люблю гучні ридання Без крапельки вологих сліз Коли усі твої страждання В душі Я так люблю миті мовчання Я вмію змовчати завжди Душевні муки, поривання Повинні жити у тобі! Напевно це несправедливо Палкі емоції – живі, Але насправді як жахливо Відкрившись втратити зв’язки....
6. Тетяна Гапонюк – Поети Душевні зміни – змінюють природу, Хіба розкажеш ти про це народу? Хіба існують ще слова, Що можуть розказати яка твоя душа? Дощ б’є у вікна – ти мовчиш, Але в душі ти в повен голос вже кричиш! Можливо тільки на папері, Відкрити в душу свою двері! Вдалі поети виберуть слова Бо мова їх нова, бо […]...
7. Тетяна Гапонюк – Божевільний Я божевільний, Я частина гри, Назовні вільний, Це ж насправді грим! Ніби сліпий, Я йду серед полів, Зовні спокійний, Я в думках летів…...
8. Тетяна Гапонюк – Борися! Це твоє життя! Борися! Це твоє життя! Прокинься з світу забуття! Ти хочеш бути кимось – будь! Не хочеш – назавжди забудь! Твоє життя не назавжди, Прокинься ти, прокинься ти! Яскраві барви звідусіль, Усе в твоїх руках – май ціль, І йди до неї до кінця, Бо скоро всі займуть місця, Майбутнє лиш в твоїх руках, Бори свій […]...
9. Надя Ковалюк – Хто ми тепер? Не рідні й не чужі Хто ми тепер? Не рідні й не чужі, Не стали ні коханцями, ні друзями, Розпечені в палаючім вогні, І невимовним холодом застужені. Ми – тіні нездійснЕнних сподівань І два мости над річкою, розведені; Ми – пелюстки розвіяних бажань, І дві весни, загублені у тЕрені. Два божевілля, загнані в кути, І дві надії, до світання страчені… […]...
10. Микола Руденко – Я ніби вийшов із полону Я ніби вийшов із полону, В якому змалку виростав. Уже не гнусь, не б’ю поклони – Немов царем учора став. Є вірні піддані у мене – Берізка, срібна ковила. Сосна гілля вічнозелене, Немов царівна, підвела. Яка журба мені від того, Що знов лягла недобра тінь? Я стільки розпізнав святого Серед зелених володінь! Порозганяю лжепророків, Мов […]...
11. Сергій Жадан – Ніби і не знав її Ніби і не знав її. Всю ніч Сніг летить – розмірено і вбивчо, І дерева дивляться в обличчя, Не відводячи своїх облич. Ніби вилітаючи з країв, Де було захолодно й затісно, Входить поночі в порожнє місто, Кинуте надвечір без боїв. І вона говорить: “Не дивись”. І тримаєш марну обіцянку. І розплющиш очі на світанку, І […]...
12. Герасим’юк Василь – Ніби я пропав у цих полях Ніби я пропав у цих полях… Що, крім них, – вітри и небесні скали? Хто у кому? Де попропадали? Більше – в глині? в вітрі? в небесах? На лужках, купальських бережках, А в снігу від хати і до хати – Відспівати, відколядувати – Цвітом відцвісти чи цвіллю стати Хоч би на пісних, на колядках....
13. Андрій Малярик – Життя ніби потяг Життя ніби потяг, зупинка під назвою зрада Тут люди жорстокі, тут править тваринний інстинкт. Стосунки – пусте, як про соняшник пісня й балада, Життя – одні сльози, ридання, душевний брейринг. Життя – то є щастя, сумні і веселі хвилини, Хтось впав, хтось піднявся, всміхнувся і далі пішов. Для когось життя – це майбутнє його Батьківщини, […]...
14. Іван Андрусяк – Легко, ніби помахом крила Назарові Кардашу Легко ніби помахом крила Намалюєш голову на таці Чи німфетку в еротичнім танці Доки не облущиться кора Зі старого явора край лона Край осиротілих шамотінь Пензель фарби і букет півоній І покірна жінка ніби тінь … одірвися контури затерті Гусне лімфа плаче немовля Одою любові або смерті Місяця гойдається петля Явори порубано на […]...
15. Дмитро Загул – “Ніби гріб, хатинка низька… “ Ніби гріб, хатинка низька, Де на світ родився я; Там була моя колиска, Там живе рідня моя. Я родився серед смутку, Виростав я в морі сліз… В кождім кутику-закутку Чув прокльони, зойки скрізь. Чим ми, бідні, винуваті, Що гризе нас вічний біль? Голод, холод, в нашій хаті, А по стінах бруд і цвіль?! Я родився […]...
16. Андрій Малярик – У спину ніби кинули ножі У спину ніби кинули ножі, У голосі провалини від болю, На серці безупинно йдуть дощі, Як прикро, та не зміниш уже долю. Тремтіння рук і тихий плач суглобів, Всередині на сполох б’є надія, І пам’ять від щасливих епізодів, Несамовито й трепетно дуріє. Душею й розумом ніяк не осягну, Крізь спалені мости свій шлях долаю. Я […]...
17. Повість Ю. Федьковича “Три як рідні брати” – перлина прозової спадщини буковинського Кобзаря Прозова спадщина Ю. Федьковича налічує понад 60 повістей, новел, оповідань. За тематикою і проблематикою ці твори дуже різноманітні. Велика частина прозової творчості присвячена темі кохання. Тема кохання зображується Ю. Федьковичем у його власній, тільки йому притаманній манері: ми спостерігаємо, як розвиваються стосунки закоханих, простежуємо велику кількість сюжетних перегуків із народною творчістю, із баладами та легендами, […]...
18. Іван Франко – Тетяна Ребенщукова Старці і книжники грізно накинулись Каменувати тебе: Всіх їх некритая, непідсолоджена Правда по серці скребе. Горе сердечнеє, людське, великеє Серць їх не ткнуло брудних; Те лиш їх гніває, чом так без страху ти, Прямо стаєш перед них? Чом так покірно, так тихо, так прямо ти Йдеш, куди серце веде, Йдеш не на розкоші, йдеш, хоч […]...
19. Тетяна Рибар – Ти прийшов саме в час Ти прийшов саме в час, коли визріли зорі і сливи І печаль світова обійняла руками роки. Ти був схожим на дощ і минув, як минає злива. Сива ніч, як черниця, молилась крізь тишу й віки. Знову золото осінь розмінює на мідяки. І кульгаві вітри, наче пси, розбрелись по дорогах. Доторк часу, холодний, як доторк чужої […]...
20. Тетяна Хоронжук – Не завжди у житті буває легко Не завжди у житті буває легко, Бо кожен робить свої помилки. Коли здається – щастя так далеко, Не смій спинятись. Ти до нього йди. Буває, що навколо тільки чорні речі, Душа стемніла плаче від біди. А десь блукає твоя безкінечність. Ти не спиняйся. Їй назустріч йди. Буває, солов’ї спиняють пісню, І ти не бачиш вже […]...
21. Три як рідні брати (скорочено) – Федькович Юрій 1834-1888 Повість І Іван Шовканюк – головний герой повісті, згадує своє життя, як його, двадцятилітнього хлопця, забрали в цісарську армію. Хлопець ледве-ледве випросився на три дні додому, щоб попрощатись із рідними. Мати з сестрами плакали, лише старший брат Онуфрій виглядав байдужим, бо він був хворим і потихеньку гинув. “- Братику,- кажу,- а вам мене не […]...
22. Три “з” Зупинись не на мить, а на дотик. Зупинися не завтра, а вже. Від моєї словесної рвоти Осінь клени безжально стриже. Залишись не мені для нотаток, Залишись для оргазму очей. Від моїх псевдовіршів крилатих, Сіре небо на зорі тече. Загубись не в собі, Бога ради, Загубися в моїй глибині. Від моєї суворої правди Загорілися краплі в […]...
23. Три як рідні брати (дуже стисло/скорочено) – Федькович Юрій І Ледве Іванові виповнилося двадцять років, як його забрали в солдати. Не відпускали навіть попрощатися з рідними. Тільки на три дні нарешті відпустили. Вдома зчинився великий плач, плакали і мати, і сестри. Тільки брат Онуфрій мовчав. Іван здивувався і запитав, невже йому не жалко. А у брата лише дві сльозини скотилися по щоках. Попрощався солдат […]...
24. Чому Тетяна – “русская душою”? Чому Тетяна – “русская душою”? Роман “Євгеній Онєгін” – головний витвір О. Пушкіна. Саме тут читачі побачили всі сторони російського життя, дізналися про живу та пекучу сучасність, впізнали самих себе і своїх знайомих, усе навколишнє середовище, столицю, село, сусідів-поміщиків і кріпаків. Вони почули живу, розмовну, щиру мову одного з кращих своїх сучасників. Роман “Євгеній Онєгін” […]...
25. Зображення селянської взаємопідтримки у творі “Три як рідні брати” Ю. Федькович жив і писав на Буковині у той час, коли вона належала Австро-Угорській імперії. Батько майбутнього письменика був управителем поміщицького маєтку, а мати його була простою гуцулкою. Від неї він перейняв любов до рідного народу, повагу до його історії і мови і став першим буковинським письменником, що збагатив українську літературу. У повісті “Три як […]...
26. Основна проблематика твору Ю. Федьковича “Три як рідні брати” Юрій Федькович написав понад шістдесят прозових творів, у яких автор підняв проблеми буковинських селян, безправного трудового народу, жовнірів цісарської армії. Він підносив голос протесту проти соціальної і родинної нерівності, возвеличував волелюбство, оспівував гордих і сильних людей. У повісті “Три як рідні брати” Федькович змалював реалістичні картини рекрутчини та поневірянь жовнірів. Правдиво показане горе й нещастя, […]...
27. Трагедія цісарського жовніра (За оповіданням Ю. Федьковича “Три як рідні брати”) З іменем Юрія Федьковича пов’язане не лише зародження на Буковині літератури на народній основі, а й подальше утвердження українського письменства, вихід української літератури на світовий рівень. Вплив Юрія Федьковича на літературний процес Західної України був майже таким само могутнім, як вплив Тараса Шевченка на літературний процес України Східної. Юрій Федькович прожив досить складне життя. Найкращі […]...
28. Трагічна доля жовніра в цісарській армії в повісті Юрія Федьковича “Три, як рідні брати” Тема жовнірського життя є провідною у творчості Юрія Федьковича. У своїх творах письменник, який сам прослужив у австрійській армії десять виснажливих років, знав думки і прагнення простих солдат, з глибокою художньою силою викривав цісарську вояччину, висловлював справедливий гнів проти цього світу гноблення і насильства. Автор змальовує гірку долю селян, зневажених, безправних, яких відірвали від рідної […]...
29. Тетяна – улюблена героїня О. С. Пушкіна I. “Євгеній Онєгін” Пушкіна – роман, який мав найбільш сильний вплив на долю всієї російської літератури. II. Тетяна – улюблена героїня О. С. Пушкіна. 1. Чарівний образ російської дівчини (відсутність будь-якої ідеалізації автором образу Тетяни – не красуня, із сільським ім’ям – і водночас глибока симпатія до своєї героїні: “Простите мне: я так люблю Татьяну […]...
30. Так мало сказаних тобою “ми” Так мало сказаних тобою “ми”, Так мало пройдених доріг з тобою… Не досить тепло в променях весни, Не надто холодно зимою. Багато сказаних тобою “я”, Багато ніжності, що у собі плекала. Так рідко чула, що лише твоя, Так рідко говорила, що кохала… Багато в пам’яті зосталось протиріч, А чистих спогадів про тебе надто мало… Коли […]...
31. Твір на тему: Ілюструє Тетяна Зеленченко Ілюструє Тетяна Зеленченко У цієї харківської художниці тонке відчуття стилю епохи в усьому – від зображення гральних карт до костюмів та архітектури. У літературі Тетяна Зеленченко віддає перевагу сатирі, отож гротеск, шарж – її улюблені прийоми. Творчою удачею можна вважати її ілюстрації до французьких та російських казок, до роману Ф. Рабле “Гаргантюа та Пантагрюель”. Ці […]...
32. Онєгін і Тетяна (за романом О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”) I. Роман О. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін” – це пошук відповіді на питання: у чому сенс життя. II. Онєгін і Тетяна – головні герої роману. 1. Якості, що зближують Онєгіна і Тетяну: А) жага до пізнання (герої виділяються своїми пізнаннями: Євгеній досконало знав французьку мову, був знайомий з художньою літературою, з історією, читав Адама Сміта, […]...
33. Весняним передозом Надто! досить, Вже декілька років поспіль Наші душі і наш розум Перетворюються на сміх. Нас чекає холодна постіль І солодкий морквяній пиріг, І краплина любові… Ти так часто дивишся в небо, Ти постійно дивишся в небо І не можеш побачить зірку. Ту, що в небі давно палає. Тобі наче закрила очі Ніч – коханка… Ми […]...
34. Kristik Хрустик – Цей дощ..він йде мені прямо у душу Цей дощ..він йде мені прямо у душу. Такі великі краплі падають на скроні. Вже затопило всю мою маленьку сушу І тону я, й мої запясття і долоні. Той день, коли мене десь тут не стало Ще не назначили державним святом. Свободи може бути комусь мало, Проте її не може бути забагато. Цей гамір, що лишили […]...
35. Микола Вінграновський – Оксана І спродалась, й скупилась, та й додому, Окрай дороги стежкою собі… А на обличчі тихомолодому Цвітуть два маки тихомолоді. В одній руці корзина базарова, І на другій дитина засина… Дощу набрала хмара вечорова На неї й на дитину з-за села. По крапельці, по краплі, по мокренькій До маку, до маківоньки, до нас… А ми собі […]...
36. Юрій Тарнавський – Жінка іде в сад Жінка іде в сад, Бере з собою руки, Приладдя, подібне до своїх кінцівок, Торкається скель, які Минає, немов з кущів, Струшує з них краплі, Неподільні, як непаристі числа, Зачіпляється частинами тіла Кущів, блискучих від дощу, Як скелі, з гострими боками, що не гнуться, Грунт сягає її легенів, І вона забуває, що мусить дихати. Вона заглядає […]...
37. Антонич Богдан-Ігор – Троянди Пора троянд спізнилась, сестро, Так довго ждали, аж приходить. На милі сонця, світла верстви Розміряно і землі й води. Хоча це світло надто кволе, Хоч надто рано й сніг упертий, Ощадне сонце й зелень гола, Все ж день рясний на чар нестертий. В крові з троянд умивши руки, Під горлиць воркування перше Ідем, далека, поміж […]...
38. Ліна Костенко – Після дощів смарагдова діброва Після дощів смарагдова діброва, На білій ріні річка говірка. І смужка сонця тонко пурпурова Далекий обрій пензликом торка. Лежить городів гарбузова Мекка. У тихе небо струменіть тепло. І над стареньким комином лелека Після дощу просушує крило....
39. Павло Мовчан – “Вечірня мідь води лункої… “ Вечірня мідь води лункої Повітря плющила тверде, І хвилями мінився колір – На золоте і молоде. І чайка з кратера блакиті Випурхувала камінцем, Повітря тріскалось щомиті І шилось на руці рубцем. Скотились крапельки пташині, Неначе краплі дощові Із роговиці… Світ відлинув, І день сховавсь у рукаві. Слух загострився, наче голка, І раптом тишу проколов, І, […]...
40. Іще не скресла крига на дніпрі… – Сосюра Володимир Іще не скресла крига на дніпрі, А вже весни дихання благовісне В снігах я чую, наче угорі Прозорий крик, крик журавлиний висне. Іще нема конвалій у гаю, І гай мовчить у білому спокої, Та я весни п’янке дихання п’ю З його гілля, що мріє наді мною. Ось я іду, один між багатьма, Такий, як всі. […]...