“У рідному краю і бур’янець пахне” (за поемою “Євшан-зілля”) (3 варіант)



Різні люди ставляться до Батьківщини по-різному. “Поганому синові батьківщина не в моду”, – кажуть у народі про людей, які зневажають Вітчизну, насміхаються з неї. Але, на щастя, живуть в Україні й такі люди, яким “у рідному краю і бур’янець пахне”. Якби таких серед нас було більше і якби вдалося байдужим розкрити очі й серця назустріч рідній державі, не знала б вона горя. Процвітала б тоді наша Україна серед інших країн…

Та були і в нашій державі “кобзарі – гудці народні, що співали-віщували заповіти благородні”.

Один із них – Микола Кіндратович Вороний, висланий з України тільки за те, що любив її. Його поема “Євшан-зілля” пройнята глибоким патріотизмом. Читаєш твір і розумієш: автор – вірний син своєї Батьківщини, серце якого сповнене болю, бо багато поруч людей, “котрі вже край свій рідний зацурали, занедбали”.

Невже немає надії на повернення втрачених дітей додому? Цій надії і присвячена поема. Вороний розповідає в ній про молодого половця, який розкішно жив у чужій країні, забувши свій степ. Та чарівне євшан-зілля, що виросло в широкому половецькому степу, миттєво нагадало хлопцеві, хто він такий. Вдихаючи

повітря рідної землі, половець скрикує:

Краще в ріднім краї милім

Полягти кістьми, сконати,

Ніж в землі чужій, ворожій

В славі й шані пробувати!

Вороний з болем говорить, що в нас нема “тієї сили, духу, що зрива на ноги”. Та надія продовжує жити. Можливо, і нам пощастить знайти “того зілля-привороту, що на певний шлях направить”. Будемо сподіватись, що знайдемо.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Опис шкільного подвір'я.
Ви зараз читаєте: “У рідному краю і бур’янець пахне” (за поемою “Євшан-зілля”) (3 варіант)