Василь Симоненко – “Чорні від страждання мої ночі… “
Чорні від страждання мої ночі,
Білі від скорботи мої дні
Впали у твої свавільні очі,
Жадібні, глибокі і чудні.
Я тебе не хочу обминути,
Я тебе не смію обійти.
Дай мені губами зачерпнути
Ніжної твоєї доброти.
Диких орд незлічені навали
Розтрощили пращури мої,
Щоб несла ти гордо і зухвало
Груди недоторкані свої.
Щоб горіли маками долоні,
Щоб гуло моє серцебиття,
Щоб в твоєму соромливім лоні
Визрівало завтрашнє життя.
І моє прокляття очманіле
Упаде на тім’я дурням тим,
Хто твоє солодке грішне тіло
Оскверняє помислом гидким.
Стегна твої, брови і рамена,
Шия і вогонь тендітних рук –
Все в тобі прекрасне і священне,
Мамо моїх радощів і мук!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Василь Симоненко – Чари ночі Лягла на всьому вечірня втома. Палає місто, мов дивний храм. І розтинають ніч невагому Квадратні очі віконних рам. Ці чари ночі такі знайомі – Усі підвладні, покірні вам. О, скільки вікон у кожнім домі! А там, за ними, – ідилій, драм! Там заплітають життя тенета, Там люди б’ються з останніх сил, Там так знадливо звучать […]...
- Василь Симоненко – “Земле рідна! Мозок мій світліє… “ Земле рідна! Мозок мій світліє, І душа ніжнішою стає, Як твої сподіванки і мрії У життя вливаються моє. Я живу тобою і для тебе, Вийшов з тебе, в тебе перейду, Під твоїм високочолим небом Гартував я душу молоду. Хто тебе любов’ю обікраде, Хто твої турботи обмине, Хай його земне тяжіння зрадить І з прокляттям безвість […]...
- Христина Головко – Затулити снігом усі чорні діри Затулити снігом усі чорні діри, Забілити снігом усе чорне зло, Наче скоч прилипають до шкіри Ті хвилини, де нам всеодно Затулити снігом усі чорні діри, Затопити підлість, і її прогниле дно Посмішки летять у мить зневіри І суцільною ніччю буде зима – всеодно Затулити снігом усі чорні діри, Залити в вени твої вино Хай зимує […]...
- Задивляюсь у твої зіниці… – Симоненко Василь Задивляюсь у твої зіниці Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік… Одійдіте, недруги лукаві! Друзі, зачекайте на путі! Маю я святе синівське право З матір’ю побуть на самоті. […]...
- Василь Симоненко – “Україно, п’ю твої зіниці… “ Україно, п’ю твої зіниці1 Голубі й тривожні, ніби рань. Крешуть з них червоні блискавиці Революцій, бунтів і повстань. Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо горда і вродлива, З тебе дивуватися повік. Ради тебе перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю – Хай мовчать Америки й Росії, […]...
- Василь Симоненко – “Ти знаєш, що ти – людина?..” Ти знаєш, що ти – людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди – Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе – Озера, гаї, степи. І жити спішити треба, […]...
- Герасим’юк Василь – Я вівці чорні й білі розгубив Михайлові дмитріву Я вівці чорні й білі розгубив У пізньому тумані. Угорі Вони іще озвалися. Побіг – Нема. Туман. Чужа стоїть кошара І чути кроки. Вогник за плечем. Він, і вона, й дитя. Заходять в хату. В цебрі несуть овече молоко – Хитається від їхньої ходи. Я підійшов аж до вікна. Не зміг Нічого вздріти. […]...
- Василь Симоненко – “Некролог кукурудзяному качанові… “ Не чути голосінь, іржавіють оркестри, Оратори втомились від кричань: В труні лежить не вождь і не маестро, А просто – кукурудзяний качан. Труна із тупості, бездарністю оббита; Бредуть за нею стомлені думки: Кого оплакувать, кого мені судити, Кому із серця відбивать замки? Кого трясти за петельки і душу? Кого клясти за цю безглузду смерть? Помер […]...
- Кирпатий барометр – Симоненко Василь І. Замість вечірньої молитви Ти лежиш іще впоперек ліжка – Ну до чого мале й чудне! А до тебе незримі віжки Прив’язали цупко мене. Кажуть, носа ти вкрав у баби, Губи й ноги забрав мої, Взяв у матері синю звабу І в очах своїх затаїв. Спи, грабіжнику мій кирпатий, Сумнів диханням розігрій, Я тобі стану […]...
- Василь Симоненко – Леся Українка Десь вітер грає на віолончелі, Морозні пальці приклада до скла, І ти одна в зажуреній оселі Замріяно схилилась до стола. Мов раб німий на араратській скелі Карбує написи про подвиги царя, Ти на папері почуттів моря Переливаєш в строфи невеселі. Ти – хвора дівчина – серед глухої ночі Врізаєш в вічність огненні, пророчі Слова з […]...
- Василь Симоненко – Ти знаєш, що ти – людина (Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)) Ти знаєш, що ти – людина. Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя – єдина, Мука твоя – єдина, Очі твої – одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди. Інші кохатимуть люди – Добрі, ласкаві й злі. Сьогодні усе для тебе – Озера, гаї, степи. І жити спішити треба. […]...
- Василь Симоненко – Тиша і грім Средь этой пошлости таинственной, Скажи, что делать мне с тобой: Недостижимой и единственной, Как вечер дымно-голубой? А. Блок I Довго спали вітри у ярах на припоні, Довго тиша гнітюча полями повзла, І стояли дерева німі на осонні, Знемагала в пилюці вечірня імла. І на трави не бризнули роси, мов перли, Як рум’янець густий раннє небо […]...
- Василь Симоненко – Ошукана могила Отут, де сумно опустили віти Стрункі тополі на твердий обліг, В пропахле димом сорок третє літо Він за неправду у бою поліг. Його селянки в землю тут зарили Без почестей, без жалю, без труни… Шумлять тепер навкруг його могили Розкішні придорожні бур’яни. І лиш діди, як сонце похолоне, Розказують повільно, ніби сон, Що бивсь він […]...
- Є в коханні і будні, і свята… – Симоненко Василь Є в коханні і будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. І з тобою було б нам гірко, Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум. Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб’язкові […]...
- Василь Симоненко – “Ой майнули білі коні… “ Ой майнули білі коні, тільки в’ються гриви, Тільки курява лягає на зелені ниви. Пронеслись, прогупотіли, врізалися в небо, Впала з воза моя мрія – пішки йде до тебе. Знаю: дійде, не охляне, в полі не зачахне – Світ твоїми, моя люба, кучерями пахне! Крізь пилюку, по багнюці, в холод і завію Прийде чистою до тебе […]...
- Василь Симоненко – Кирпатий барометр КИРПАТИЙ БАРОМЕТР І. Замість вечірньої молитви Ти лежиш іще впоперек ліжка – Ну до чого мале й чудне! А до тебе незримі віжки Прив’язали цупко мене. Кажуть, носа ти вкрав у баби, Губи й ноги забрав мої, Взяв у матері синю звабу І в очах своїх затаїв. Спи, грабіжнику мій кирпатий, Сумнів диханням розігрій, Я […]...
- Чорні очка, як терен (народна пісня) “Чорні очка, чорні очка, як терен, Чорні очка, як терен, як терен, як терен. Коли ми ся поберем, поберем?” “Поберемся, поберемся в неділю, Поберемся в неділю, в неділю, в неділю, Маю в Бога надію, надію”. “Куди ж мене, куди ж мене поведеш? Куди ж мене поведеш, поведеш, поведеш, Коли хати не маєш, не маєш?” “Поведу […]...
- Василь Симоненко – Лебеді материнства Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. Заглядає в шибку казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима. Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати. Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії. Темряву тривожили криками півні, […]...
- Микола Руденко – Чорні люди Вони ідуть з моїх дитячих снів З бензинками, натертими до блиску, – Ті чорні люди, друзі давніх днів, Що заглядали у мою колиску. Ну, що ви нині знаєте про них? Не та земля і вже не ті забої… Та чорні люди з пагорбів курних Зовуть мене до висі голубої. Вони десь там, бо на землі […]...
- Перебийніс Петро – Чорні очі кари Чорні очі карі, Тіні мовчазні… Що мене чекає В тій далечині? Цідиться крізь мене Тиша польова. Дідичу кремезний, Грішна голова! М’ята перем’ята, Шабля – сторчака. Профіль азіята. Посвист канчука. Над солончаками – Очі навскоси. Що мене чекає? Господи, спаси!...
- Василь Симоненко – “Ти знаєш, що ти – людина” Характеристика Історія написання поезії. Ставлення до людини як до гвинтика, яке принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух – це і змусило написати В. Симоненка вірш “Ти знаєш, що ти – людина?” Ця поезія належить його збірці “Земне тяжіння”. Завдання кожної особистості, кожної людини – дати відповідь на питання, яке містить назва програмового вірша В. […]...
- Нащо мені чорні брови… (скорочено) – Шевченко Тарас Нащо мені чорні брови, Нащо карі очі, Нащо літа молодії, Веселі дівочі? Літа мої молодії Марно пропадають, Очі плачуть, чорні брови Од вітру линяють. Серце в’яне, нудить світом. Як пташка без волі. Нащо ж мені краса моя, Коли нема долі? Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло): Думка – поширений у романтичній поезії літературний жанр. Це […]...
- Василь Симоненко – Жорна Натуга на руках, Від втоми чорних, Здувала жили, Ніби мотузки. Каміння клацало зубами В жорнах, Жувало жовті зерна на друзки. І сіялось не борошно, А мука… При тьмяному мигтінні каганця Жіночі ніжні Материнські руки Тягли за ручку Камінь без кінця. Журливо мліли очі сумивиті, І борошно, Мов біла кров, лилось… Це все було В двадцятому […]...
- Василь Симоненко – “Ти знаєш, що ти – людина” АНАЛІЗ Аналіз вірша В. Симоненка “Ти знаєш, що ти – людина?”: тема, ідея, основна думка, художні засоби, ідейно-художній аналіз. Тема твору: роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожний повинен встигнути покохати, зробити добрі справи. Ідея: заклик раціонально використовувати час, відведений на життя, поспішати жити. Основна думка: людина – велике створення на землі, вмій з гордістю […]...
- Василь Симоненко – Русь I З глибин віків і гордо, й величаво Встає легендами овіяне ім’я. Минуле – сон, але сліпа змія Не отруїла доблесті і слави. То ж не орда завзята і кривава Нежданно появилася в степах, Щоб у сплюндрованих і спалених містах Шуміли оргії і варварські забави. То встала Русь в кольчузі і шоломі, Щоб їй стихія […]...
- Герасим’юк Василь – Вирвалася з ночі коляда! Вирвалася з ночі коляда! Вилетіла з лісу мовчазного! Сніг летить, на голови сіда, Неузримі, бо ніде нікого. Скрізь ніде нікого. Ліс і сніг. Пахне хвоя. Пахне, доки втягне В коло тіней, мстивих і сумних, Літургійне тло старообрядне. А тобі забаглось коляди! А тобі забаглось товариства! Вік минув, як замело сліди І втекла на санях доля […]...
- Василь Симоненко – Кривда (новела) У Івася немає тата. Не питайте тільки чому. Лиш від матері ласку знати Довелося хлопчині цьому. Він росте, як і інші діти, І вистрибує, як усі. Любить босим прогоготіти По ранковій колючий росі. Любить квіти на луках рвати, Майструвати лука в лозі, По городу галопом промчати На обуреній, гнівній козі. Але в грудях жаринка стука, […]...
- Цар Плаксій та Лоскотон – Симоненко Василь Там, де гори і долини, Де гуляє вітровій, – Там цвіте краса-країна З дивним ім’ям Сльозолий. І колись в країні тій Був па троні цар Плаксій, Голова його мов бочка, Очі – ніби кавуни. В Плаксія було три дочки І плаксивих три сини. Старша звалася Нудота, Середульшенька – Вай-Вай, Третя донечка – Плакота, Всі сльозливі […]...
- Дума про щастя – Симоненко Василь Увійшла вайлувате в сіни, З хати віє нудьга Й самота. У руках засміявся віник – Спритно валянки обміта. Тупотить Об долівку ногами І мороз вибива З рукавиць. З нею В хату ввірвався гамір, Ошалілий сміх сніговиць. Мов воскресли Принишклі діти – Тупіт, лемент, Вищання й писк. Місяць хоче, Мабуть, погрітись – Суне в шибку Свій […]...
- Салюти миру – Симоненко Василь В дні травневі, мріями багаті, Коли щастя хлюпає з пісень, Ми щороку зустрічаєм свято – Перемоги радісної день. І встають у пам’яті дороги, Ті, що довелося нам пройти, Щоб багряний прапор Перемоги Над рейхстагом гордо піднести. І живуть у пам’яті народу Його вірні дочки і сини, Ті, що не вернулися з походів Грізної, великої війни. […]...
- Василь Симоненко – Пророцтво 17-го року Гранітні обеліски, як медузи, Повзли, повзли і вибилися з сил – На цвинтарі розстріляних ілюзій Уже немає місця для могил. Мільярди вір зариті у чорнозем, Мільярди щасть розвіяні у прах. Душа горить. Палає лютий розум. І ненависть регоче на вітрах. Коли б усі одурені прозріли, Коли б усі убиті ожили, То небо, від прокльонів посіріле, […]...
- Василь Стус – Безсонної ночі Думи визбираю, мов зерня, Ніби стернями колоски. Колять сльози. Колючі сльози. Остюками – в очах. Ніч протовпиться, як п’яниця, По кімнаті, по стінах шастає. І мовчить, і мовчить. домовий Так ходив би. Мовчав би. За вікном гуркотять літаки, Ніби відьми – на шабаш. Понад дахами, Понад затихлими, Понад притахлим Києвом – гуркотять. Емігрантом. Їй-богу. Ліжко. […]...
- Іван Франко – “Безкраї, чорні і сумні… “ Безкраї, чорні і сумні За ночами минають ночі, І безутішному мені Схід сонця сниться. Бачать очі Крізь мур тюремний, як лютує Завзята боротьба в природі. Ще темний Агріман панує, Розпершись гордо там, на сході. Та в царстві своїм чує він Таємну дрож. Ось легкокрилі, Мов стріли, до понурих стін Летять від сходу світла хвилі. Лютує […]...
- Василь Симоненко – Піч Лиже полум’я жовте черево, Важкувато сопе димар, Галасує від болю дерево, Піднімаючись димом до хмар. Бубонять рогачі і кочерги – Щось пригадують з давнини, І чекають покірно черги Засмаглілі горшки й чавуни. З тітки полум’я сон злизало, Тітка гладить рукою глек, Теплий ватяник зав’язала На застужений свій поперек. Біга тітка із кухні в сіни, З-під […]...
- Василь Стус – Пірнаю в ночі, наче в сни Пірнаю в ночі, наче в сни, До ранку не прочахну. А три весни, як три стіни, Пополотніли з жаху. Ще видиться: тонка сосна Пірнути в небо хоче, Стоїть дружина голосна І в безвість тупить очі. Туди провадять тільки сни, Але немає шляху. А три весни, як три стіни, Пополотніли з жаху....
- Герасим’юк Василь – Видихну серед ночі Іванові Царинному Видихну серед ночі В мокрих дерев стіну: Лісе, бездомний отче, Маємо ніч одну. Зникло і соло вовче З мокрих твоїх сторіч. Лісе, бездомний отче, Маємо тільки ніч. Вмію налити жовчі В нашу самотину. Лісе, бездомний отче, Маємо ніч одну. Маю я, смертний, очі: Стільки у тьмі облич!.. Лісе, бездомний отче, Нам не прожить […]...
- Я… – Симоненко Василь Він дивився на мене тупо Очицями, повними блекоти: – дарма ти себе уявляєш пупом, На світі безліч таких, як ти. Він гримів одержимо і люто, І кривилося гнівом лице рябе, Він ладен був мене розіпнути За те, що я поважаю себе. Не стала навколішки гордість моя. Ліниво тяглася отара хвилин… На світі безліч таких, як […]...
- Казка про дурила – Симоненко Василь Ото ж воно й почалося з Того, Що одружився дурний Петро. Тільки до хати привів Небогу – Зразу ж топитись пішов у Дніпро. Стрибнув у воду – в воді Не тоне, Почухав тім’я дурний, А тоді Почав серед річки – Хай Бог боронить! – Ходить на руках по воді. Походить трохи та ляже Полежить, На […]...
- Злодій – Симоненко Василь Дядька затримали чи впіймали – Дядька в сільраду ескортували. Дядька повчали і докоряли: “Як вам, дядьку, не ай-ай-ай Красти на полі свій урожай! У кого ви крали? Ви крали в себе. Це ж просто сором красти свій труд”. Дядько понуро тім’я теребив І смакував махру. Дядько кліпав товстими віями, Важко дивитись в очі ганьби, Важко […]...
- Василь Симоненко – Закохана Ось на тому й ущухла злива, Розійшлися з під’їзду всі. Ти брела по струмках, щаслива В загадковій своїй красі. Били блискавки ще тривогу, Розтинаючи небосхил, – І веселка тобі під ноги Опустилась, чудна, без сил. Довго вітер уперто віяв, Але чомусь і він тепер, Зазирнувши тобі під вії У волоссі твоєму вмер. Через вулиці нахололі […]...
Проблематика роману портрет доріана грея.