Віреле



Віреле (фр. virelai від virer – кружляти, повертатися) – дев’ятирядкова строфа у французькій поезії XV-XVI ст. Тут римуються другий, п’ятий та сьомий вкорочені рядки, інші – подовжені – охоплені своєю римою. В. застосовувалось як відповідь на ле (фр. lei – світський) – віршовану форму з трьох віршів, де кожен третій вкорочений рядок має свою риму і навіть відмінний розмір на противагу двом попереднім довгим. Виконувалися вони на молодіжних іграх поперемінно: ле і віреле. Згодом вживаною формою В. став шестивірш, в якому римувалися вкорочені третій та шостий рядки, решта мали парне римування. Такою строфічною конструкцією, що справляє враження елегантності, користувалися й українські поети:

В душі моїй не згас, ще сяє образ твій.
Як часом стрінемось, твій погляд чарівний В мені бентежить кров.
Та про любов твою, далекий друже мій,
Не марю я вночі в розпуці навісній –
Нащо мені твоя любов?

(М. Вороний).

До речі, у поетичній спадщині М. Вороного трапляються й інші В.: “Мов зібралися юрбою… “, “Соловейко”, “Таємне кохання”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Леся українка гетьте думи аналіз.
Ви зараз читаєте: Віреле