Поліфонія

Поліфонія (грецьк. polyphonia – багатоголосся) – багатозвуччя, засноване на одночасному гармонійному поєднанні та розвитку рівноправних самостійних мелодійних ліній, один із найважливіших виражальних засобів у музиці та поезії. П, Викликала великий інтерес у романтиків, символістів та ін., І V зорієнтованих на потенціювання мелодійних можливостей фоніки “у ліриці. Особливо якості П. виявилися у доробку раннього П. Тичини, надзвичайно чутливого до музики, котрий сам намагався проаналізувати своєрідність притаманного йому рідкісного поліфонічного

чуття, як, наприклад, природні джерела “вертикальних ходів”, наявних у його вірші “Закучерявилися хмари”:

Закучерявилися хмари. Лягла в глибінь блакить… ,
О жилий друже, – знов недуже –
О любий брате, – розіп’яте –
Недуже серце моє, серце, моє лебідь той ячить.
Закучерявилися хмари.

Анафоричні рядки (другий і третій), на погляд поета, засвідчували думку в горизонтальному напрямку як запитання, що викликали відповідь у вертикальному, асоціювалися з музичним одночасним прийомом: “ля-сі (вгору) – ре-фа-сі (униз)… ” Особливу роль у витворенні поліфонічної композиції виконує також витончене інструментування вірша, внутрішнє римування та стилістичний прийом кільця.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Коли помру я чи заплачеш.
Ви зараз читаєте: Поліфонія
Copyright © Українська література 2023. All Rights Reserved.