Віртуозність

Related posts:

1. Туюг Туюг – у поезії тюркомовних народів – подібний до рубаї вірш з омонімічними та каламбурними римами й редифом за схемою: ааба. В українській версифікації з’являється надзвичайно рідко: Я довго жив у яворів, а Аж поки й сам у яворів – а Мій корінь тягне воду відань, б Яку жене уяви рів. а (М. Мірошниченко)....
2. Крата Крата (києво-руськ. – раз) – міра квантитативної системи версифікації, запропонована О. Квятковським з метою усунення традиційного поділу віршів на стопи, що, на його думку, відповідало б традиції саме російської версифікації. Він розрізняє малу крату (від тридольника до шестидольника) та велику (тактометричний період). Однією з підстав запровадження К. О. Квятковський вважає наявність пірихіїв у віршах, написаних […]...
3. Рима Рима (грецьк. rhythmos – мірність, сумірність, узгодженість) – суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка. Р. як звукове, а не графічне явище, охоплює ритмічний акцент і наступні за ним звуки (іржава – держава), навіть групи слів (складна P.: характерника – химерний кат), […]...
4. Колон Колон (грецьк. kolon – частина тіла, речення, елемент періоду) – ритміко-інтонаційна одиниця людського мовлення, власне, мовленнєвий такт, виокремлений павзами та об’єднаний логічним наголосом. Поняття К. в артикуляційному аспекті наближене до поняття “дихальної групи”, у смисловому – до синтагми; набуває особливого значення в ораторському мистецтві. В античній версифікації К. тлумачився як група стоп з одним ритмічним […]...
5. Глосолалія Глосолалія (грецьк. glossa – мова і lalein – говорити) – мовленнєвий потік з порушенням мовних нормативів, що проявляється під час ворожінь, замовлянь, магічних ритуальних дійств. Елементи Г. спостерігаються у мовленні дитини, котра не лише засвоює національний словник, а й активно займається словотворенням. На цю особливість звернув увагу В. Шкловський, обгрунтовуючи право футуристів на мовні експерименти. […]...
6. Герметизм Герметизм (італ. ermetismo, від ermetio – замкнений) – напрям в італійській поезії в період міжвоєнного двадцятиліття (д. Унгаретті, Е. Монтале, С. Квазімодо, А-Гатто, Л. Сінісгаллі та ін.), започаткований дж. Леопарді. Г. був естетичною реакцією на тоталітарний, фашистський режим, художньою відповіддю на виклик історії, зосереджувався на основному мотивові – трагізмі людського буття, самотності самоцінної особистості, на […]...
7. Поетизація Поетизація – здатність уявляти, зображати дійсність прикрашеною П. – органічна риса української ментальності, спостережена багатьма науковцями (М. Костомаров, Б. Цимбалістий та ін.), що полягає в ліричному світосприйнятті, у намаганні розбудовувати своє життя за законами краси, вираженому в оформленні осель та строїв, у ставленні до природи, у мелодійній та шляхетній за змістом пісні тощо. Ця риса […]...
8. Лірика Лірика (грецьк. lyrikos – лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри – струнного музичного щипкового інструмента) – один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття, витворюється нова духовна дійсність, розбудована за законами краси. У Л. першорядне значення надається виражальним засобам, які формують особливу […]...
9. Гра в літературній творчості Гра в літературній творчості – один з аспектів ширшої проблеми “Роль гри в суспільстві і в культурі”. Багато істориків культури, теоретиків мистецтва обгрунтовують думку про те, що людська культура постала і розвивається в грі і виявляється в розмаїтих ігрових формах. Зокрема, нідерландський вчений Й. Гайзінга (1872-1945) доводив, що культура в цілому має характер гри. У […]...
10. Геній Геній (лат. genius – дух) – найвищий ступінь обдарованості, таланту; людина, що володіє таким талантом. Г. – постійна проблема філософсько-естетичних, психологічних роздумів. Платон, Г.-В.-Ф. Гегель, А. Шопенгауер, Б. Кроче, Ч. Ломброзо, С. Грузенберг, д. Овсянико-Куликовський, О. Іліаді залишили чимало спостережень над особливостями Г., думок про його сутність, роль у житті суспільства, розвитку мистецтва. Розрізняють природні […]...
11. Сприймання творів художньої літератури Сприймання творів художньої літератури – опосередкований естетичним досвідом конкретно-чуттєвий, емоційно наснажений процес осягання тексту твору. Повноцінне С. т. х. л. складається як, власне, повторне читання, коли реципієнт відтворює у своїй уяві формально-змістову цілісність, художньо-стильову своєрідність самостійно сприйнятого твору в контексті творчості автора і т. п. Сприймання літературного твору в процесі читання відбувається як поступально-зворотний процес, […]...
12. Віршування Віршування, або Версифікація (лат. versus – вірш та facio – роблю) – 1) мистецтво виражати свої думки у віршованій формі; 2) система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традиції певної національної мови. Система В. – це сукупність норм та принципів версифікаційної майстерності, розбудовується на […]...
13. Архілохів рядок Архілохів рядок – в античній версифікації – віршовий рядок із двох піввіршів відповідно чотиристопного дактиля та тристопного хорея з дієрезою (міжстопним словоподілом) за схемою: – ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪ ∪/- ∪/- ∪/. Названий за іменем еллінського поета Архілоха (VII ст. до н. е.). Вживався разом із ямбічними рядками у третій Архілоховій строфі....
14. Анапест Анапест (грецьк. andpaistos – обернений, зворотний щодо дактиля) -” в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори, в якій перші два – короткі, третій – довгий. У силабо-тонічній системі – трискладова стопа з наголосом на останньому складі (∪ ∪-). Одностопний А. майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються у гетерогенній […]...
15. Метр Метр (грецьк. metron – міра, розмір) – внутрішній принцип організації віршованої мови, характеризований рисами квантитативності або квалітативності; термін поширений у силабо-тонічному віршуванні. Мовиться про ямбічний метр і т. п. М. вживається і для античної версифікації, в основі якої були мори....
16. Алкманова строфа Алкманова строфа – чотирирядкова строфа в античній версифікації з чергуванням дактилічного гекзаметра та дактилічного тетраметра. Походить від грецького поета Алкмана (VII ст. до н. е.). Зверталися до цієї віршової форми також Архілох, Горацій та ін., хоч вона була рідковживаною в античній ліриці....
17. Трискладовий розмір Трискладовий розмір – в українському силабо-тонічному віршуванні – розмір, де при одному наголошеному складі розташовані два ненаголошених: – ∪ ∪ (дактиль); ∪- ∪ (амфібрахій); ∪ ∪ – (анапест). В античній версифікації Т. р. витворює сполука довгого складу з двома короткими, короткого з двома довгими або трьох довгих і трьох коротких....
18. Антиспаст Антиспаст (грецьк. antispastos – судомний, кульгавий) – чотирискладова стопа в античному віршуванні завдовжки в шість мор, яка поєднує ямб та хорей, подеколи так і називається: ямбо-хорей. В українській версифікації трапляється нечасто, здебільшого у фольклорі: І дощ іде, роса пада. В очереті сухо. Вийди, вийди, Марусенько, Наша голосухо....
19. Зяяння, або Гіатус Зяяння, або Гіатус (лат. hiatus) – немилозвучний збіг голосних на межі префікса та кореня (поодинокий), у складних словах (зеленоокий) або в запозичених (аура). Українській мові з її принципом евфонії 3. мало властиве. Проте у версифікації, що зазнає вимог метроструктури, трапляються випадки 3.: “В любові до отчизни і до друга” (М. Шевченко), “а у кімнаті мовчання” […]...
20. Спондей Спондей (грецьк. spondeios) – віршова стопа в античній версифікації, яка має два довгих склади (на чотири мори); у силабо-тонічній (при ямбах та хореях) зводиться до двох наголошених складів, виступаючи у віршовому рядку допоміжною стопою: Вона суха і сіра. Але вії Примкнеш перед камінням у піску – І раптом бачиш силу вод рвучку Та різкість вітру, […]...
21. Ораторська проза Ораторська проза – живе мовлення, що зазнало художньої обробки. Відома давнім літературам Близького Сходу (“Повість про Ахікару”), Китаю (“Промови царств”), але найповніше розвинулася в давній Греції (V-IV ст. до н. е.) та Римі (І ст. до н:е.) завдяки Сократу, демосфену, Ціцерону, Апулею. О. п. пережила різні стильові віяння (азіанізм, аттикізм тощо). В добу середньовіччя вона […]...
22. Мусамат Мусамат (араб., букв.: підвіска) – у середньовічній арабській, перській і таджицькій ліриці – вірші із шестирядковою строфою, що складаються із трьох бейтів, мають схему римування: ааааав сссссв dddddв. Перші зразки М. наявні у доробку поета IX ст. Менучехрі. Водночас це поняття використовується у значенні особливої форми версифікації на основі творів інших авторів, що будувалася таким […]...
23. Гліконівський вірш або Гліконей Гліконівський вірш або Гліконей (від давньогрецьк. поета Глікона) – в античній версифікації – восьмискладовий силабо-метричний вірш за схемою ∪ ∪ -/∪ ∪ -/∪ ∪. Поширювався у ліриці та хорах трагедії, подеколи у сполуці із ферекратовим віршем. Застосував Г. в. Горацій: О кораблю, вже знов хвиля несе тебе В море! О, не туди – в гавань […]...
24. Зіткнення, або Анадиплозис Зіткнення, або Анадиплозис (грецьк. anadiplosis – подвоєння) – стилістична фігура, що полягає у звуковому чи словесному повторенні кінця віршованого рядка та початку наступного: Згасає день за синіми лісами, За синіми лісами лягла імла; Пливуть рожеві хмари небесами, І тихо з небесами злилась земля. Стоять квітки, окроплені росою, Окроплена росою, тремтить трава. Мої думки захоплені красою, […]...
25. Парокситонна рима Парокситонна рима (грецьк. paroxytonos – слово з наголосом на передостанньому складі) – суголосся слів у вірші, в яких наголос падає на передостанній склад. Термін увів І – Качуровський на противагу поняттю “жіноча рима”, оскільки воно не відповідає специфіці української мови (так, безпідставно слова чоловічого роду відносилися до категорії “жіночих рим”: півень – дивень тощо). В […]...
26. Пірихій Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche – військовий танок) – в античній версифікації – стопа з двох коротких складів І-І. У силабо-тонічній системі П. умовно називається заміна стопи ямба чи хорея стопою з двох ненаголошених складів, рядок з П. вважається пірихованим. В українському ямбі чи хореї ритмічний акцент завжди припадає на останню стопу (константа), на відміну […]...
27. Логограф Логограф (грецьк. logos – слово та griphos – мережа) – різновид загадки або шаради, в якій певне слово набуває іншого значення внаслідок додавання або утинання складів чи звуків (лід – слід, місто – сто і т. п.). Прийом Л. часто використовується у версифікації при точному римуванні. Подеколи Л. вбачається у ненастанному скороченні певної фрази або […]...
28. Хоріямб Хоріямб – в античній версифікації – чотирискладова (шестиморна) стопа, що складається з хорея і ямба (- ∪ ∪ – ). В українській силабо-тонічній системі X. умовно називається сполука хорея та ямба, що трапляється при відхиленнях від ритмометричної ямбічної схеми: Надія вмерла, вмер і жаль, Не ятриться глибока рана, ЗО мною лиш моя печаль – Ти, […]...
29. Аперцепція Аперцепція (лат. ad – до, percipere – сприймати) – у психології – уважне, зосереджене сприймання зовнішнього щодо людини світу на основі попереднього досвіду, на противагу перцепції як несвідомому, автоматичному сприйманню. Розмежування термінів “А.” і перцепція привертає увагу літературознавців до увиразнення відмінностей між сприйманням художнього твору підлітками і дорослими читачами, неосвіченими і філологічно вишколеними читачами з […]...
30. Явище “шістдесятництва” Шістдесятництво порівнюють з епохою Ренесансу. Українське відродження пов’язане з вивільненням людини з-під влади ідеології, народженням гуманістичного світогляду, який у центр світу поставив людину и проголосив п найбільшою цінністю. Цій епосі властиве прагнення гуманності в поєднанні із прагненням краси. “Шістдесятники” представлені письменниками Л. Костенко, В. Симоненком, І. Драчем, М. Вінграновським, Є. Гуцалом, літературними критиками І. Дзюбою, […]...
31. Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами… ” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари… ” спостерігається […]...
32. Живопис (малярство) і література Живопис (малярство) і література. Проблема порівняльного аналізу Ж. і л. з метою увиразнення специфіки кожного з цих видів мистецтва, дослідження взаємовпливу має тривалу історію, починаючи з античності, особливо активно розроблялася в епохи Ренесансу і Просвітництва. Відомий афоризм “поезія – сліпий живопис, живопис – німа поезія” робив акцент на подібності Ж. і л. у відтворенні конкретно-чуттєвого, […]...
33. Художні особливості поезії І. Бродського I. Новаторський характер поезії Бродського (вірші поета схожі на симфонічні твори завдяки насиченій і виваженій композиції, головна ідея не висловлюється прямо, а завжди ухильно й натяком, поет шукає нові можливості виразності слова і звертання до читача). II. Характерні риси поетики І. Бродського. 1. Великі тексти (ламають звичні для нашого часу уявлення і повертають нас у […]...
34. Ритміка Ритміка (грецьк. rhythmikos – мірний, рівномірний) – вчення про ритм. Цей термін у віршознавстві вживається у двох значеннях: лад ритму певного віршового твору чи сукупності творів; розділ віршознавства, спрямований на вивчення Р. у різних системах версифікації (розміри, рими, строфи тощо). дослідження Р. розпочалися ще задовго до н. е., породивши чимало наукових напрямів, відмінних за філософськими […]...
35. Лейма Лейма (грецьк. leimma – надлишок, частка) – особлива павза у віршовому рядку, у віршознавстві позначається значком V. В античній версифікації дозволялася лише між словами. В сьогочасній поезії Л. означає ритмічну павзу, зумовлену опусканням ненаголошених складів (одного чи двох) у стопі (див.: Анакруза): “Я терпів свою душу. Страх. Бруд” (В. Герасим’юк). У цьому анапестичному розмірі два […]...
36. Пентаметр Пентаметр (грецьк. pentаmetros – п’ятимірник) – в античному віршуванні дактилічний вірш, утворений подвоєнням першого піввірша гекзаметра, складається із 2 1/2 та 2 1/2 дактилічних стоп. Піввірші розмежовані цезурою. Заміна дактилів спондеями дозволяється лише у першому піввірші. Як самостійна віршова одиниця П. не вживався в античній версифікації, а лише у поєднанні з гекзаметром, власне в елегійному […]...
37. Апофегма Апофегма ( грецьк. apoph ma thegma стислий виклад, влучне короткі оповідати про репліку чи витівку мудреця, митця, просто розумної, дотепної людини. Найпопулярніші герої А – діячі античного світу. Естетичним центром А. є кмітливість, мудрість, дотепність, дошкульність, швидка і несподівана реакція. Типова форма реакції – репліка. А. була дуже поширеним жанром у європейській літературі від античності […]...
38. Детектив Детектив (англ. detective – агент розшуку, з лат. detectio – розкриття) – різновид пригодницької літератури, передовсім прозові твори, в яких розкривається певна таємниця, пов’язана із злочином. Серед представників цього жанру – Е. По, В. Коллінз, А. Конан-дойль, Агата Крісті та ін. Улюбленцями багатьох читачів стали Нат Пінкертон, Нік Картер, особливо Шерлок Холмс, чиї розслідування досить […]...
39. Образ співця в поемі Лесі Українки “Давня казка” У творчості Лесі Українки важливе місце посідає тема ролі митця і мистецтва. Цій темі присвячено декілька віршів та поема “Давня казка”. Як поет Леся Українка завжди займала активну позицію в житті, тому тема поета і поезії не була для неї сторонньою. Головним героєм поеми “Давня казка” є поет, що “мав талант до віршів не позичений, […]...
40. Крістік Хрустік – Я знов запрошую тебе до бою Я знов запрошую тебе до бою, Я фанат твоїх яскравих дій. Я не назву це ні життям ні грою, Я не назву тебе своїм, хоч ти і мій. Ти з задоволенням підеш на виклик. Ти підіграєш і почнеш двобій Без зброї й наших армій зниклих Для перемоги залишивши кілька мрій. І ось війна двох навіжених […]...