Глосолалія

Related posts:

1. Екзотика Екзотика (грецьк. exotikos – чужий, іноземний) – незвичайні для мистецтва та літератури культурні явища, які на тлі традиції вражають особливими, “нетиповими” якостями. Саме такими сприймалися в Європі гаїтянські полотна П. Гогена, поетична збірка А. Кримського “Пальмове гілля” (1901) – українським читачем: Ох, арабські фоліанти! Вас несила вже читати; Бо розкинувсь сад запашний Під вікном моєї […]...
2. Прозаїзм Прозаїзм (лат. рrosus – вільний) – слово або зворот побутового мовлення, науковий чи технічний термін, який у художньому контексті видається неорганічним. Приміром: “Синхрофазотрони ридають, як леви” (І. драч). Особливо захоплюються П. авангардисти, вважаючи, що в такий спосіб вони наближують поезію до життя: Сіпаючи дзвоника – Він спостерігав, як на небі зорі щуляться, [ хотілось гавкнути […]...
3. Вульгаризм Вульгаризм (лат. vulgaris – брутальний, простий) – у стилістиці художнього мовлення – не прийняте національною літературною мовою, неправильне, грубо побутове або іномовне слово чи вираз. Часто вживається письменниками задля надання творові особливого побутового колориту чи характеристики низького культурного рівня зображених у ньому персонажів (“Енеїда” І. Котляревського, “Кайдашева сім’я” І. Нечуя-Левицького, “Між двох сил” В. Винниченка, […]...
4. Твір на тему: Іменні частини мови (повідомлення на лінгвістичну тему в науковому стилі) Імена, тобто назви, мають багато частин мови. Імена предметів (це означає – їхні назви) мають іменники, наприклад: земля, вітер, Україна. Ці частини мови відповідають на питання: хто? що? залежно від того, означають вони живий чи неживий предмет. Імена ознак предметів (які вони?) мають прикметники, наприклад: рідна (яка?) країна, поривчастий (який?) вітер, веселе (яке?) свято. Імена […]...
5. Мова-посередник Мова-посередник – мова, що стала проміжною ланкою у поширенні оригінального літературного твору. Нині М.-п. вважаються розповсюджені європейські мови ( Англійська, німецька, французька), якими переважна більшість перекладів виконується вперше. Наприклад, М.-п. для Лесі Українки у перекладі гімнів “Рігведи”, написаних санскритом, – німецька; І. Франко, перекладаючи індійські легенди з “Махабгарати”, також користувався німецьким посередником; П. Куліш, намагаючись […]...
6. Імітація Імітація (лат. imitatio, від imitor – наслідую) – наслідування, підроблення. Часто вживається в імпресіоністичних творах, особливо в поезії, задля увиразнення безпосередності враження: Дзень-дзень-дзень-дзень: Дзеленькають останні колеса Коляски старосвітчини, Що колобродять у забуття (Емілія Лучак). І. закорінена у міметичні принципи художньої діяльності, однак вона втрачає своє значення за відсутності чуття естетичної міри. Та особливої шкоди І. […]...
7. Антитеза Антитеза (грецьк. antithesis – суперечність) – стилістична фігура в художній літературі та в ораторському мистецтві, що полягає у драматичному запереченні певної тези чи у вмотивованому контрастуванні смислових значень бінарних образів: Випала ж зима! – Що тепер всім воля, Врізала вам поля, В головах тополя, А голів нема! (П-Тичина). Антитетичний принцип світосприймання притаманний багатьом фольклорним жанрам, […]...
8. Поетизм Поетизм – слово або зворот особливого естетичного змісту, яке. витворює специфічне враження, породжує стан духовного. , піднесення. Це можуть бути назви різних міфічних істот (німфа, пан, див, мавка тощо), явищ природи (весна, гроза, “бабине літо” і т. п.), абстрактних понять, виповнених глибоким душевним переживанням (любов, ненависть, мрія і т. п.), настроїв, пов’язаних із романтичними поривами […]...
9. Радянська література Радянська література – література радянського періоду, яка грунтувалася на засадах так званого творчого методу соціалістичного реалізму. Певним відповідником терміна “Р. л.” був термін “література народів СРСР”. Проте якщо в літературі народів СРСР критики знаходили “ідейно хибні” твори, то до Р. л. зараховували тільки “ідейно витримані”, наснажені комуністичним ідеалом, який начебто робив їх естетично вартісними. Р. […]...
10. Гомериди Гомериди – корпорації еллінських епічних поетів-рапсодів, які вважали себе спадкоємцями Гомера. Називалися також аедами. Термін вживався щодо кожного виконавця та інтерпретатора творів Гомера. В цьому розумінні таким себе вважав Й.-В. Гете, працюючи над епічними поемами “Герман і доротея” та “Ахіллеїда”. Г. можна кваліфікувати і перекладачів “Іліади” й “Одіссеї”, зокрема Бориса Тена, котрий переклав ці твори […]...
11. Стилізація Стилізація (фp. stylisation) – свідоме наслідування творчої манери певного письменника, зовнішніх формальних ознак його стилю, певного фольклорного чи літературного жанру, стилю чи напряму. Так, вірш “думи мої” Ю. Федьковича – явне наслідування однойменного твору Т. Шевченка, “Ніч на Івана Купала в с. Харківці” А. Тесленка – “Вечорів на хуторі біля диканьки” М. Гоголя, “Червона калино, […]...
12. Марсійя Марсійя – елегійна, переважно моноримна поема на честь покійника, найдавніший жанр арабської Поезії, що постав на основі ритуальних похоронних оплакувань. Один із відомих поетів цього жанру – аль-Мугальхіль (VI ст.), котрий присвятив свої твори загиблому у бою братові. Звертався до М. перський поет Рудакі (елегія на смерть Шахіда Балхі), автор поеми “Шахнаме” Фірдоусі, зокрема у […]...
13. Мадх Мадх (араб. – славлення) – панегірик, поширений в арабській доісламській ліриці. Спочатку М. призначався для прославлення чеснот певного героя чи роду, а з VI ст. адресувався можновладцям, як, приміром, аль-Мусакай аль-Абді, котрий звеличував Амира ібн-Гінда. Невдовзі М. поширився і в тюркомовних літературах, ставши обов’язковим складником славослівної касиди, як, скажімо, “Полишила мене Суад… ” арабського поета […]...
14. Ізохронізм Ізохронізм (грецьк. isos – рівний та chronos – час) – рівночасся; принцип ритмічної організації вірша, котрий полягає у поділі його на ритмічні групи, рівні між собою у часі їх вимови. На основі І. будувалося античне віршування, а також східне (аруз), класичне китайське, санскритські джаті тощо. Принцип І. складає платформу тактометричної системи російського віршознавця О. Квятковського. […]...
15. Естетичні категорії Естетичні категорії – визначальні, найзагальніші ціннісні поняття, що виражають посутні характеристики сприйняття, переживання, пізнання та поцінування людиною явищ дійсності і мистецтва, творення нового одуховленого світу за законами краси. Е. к. дістали різне, часом відмінне тлумачення залежно від певної філософської концепції. Так, одні представники (І. Кант, Б. Кроче та ін.) розглядали їх як властивість свідомості, прояв […]...
16. Парадокс Парадокс (грецьк. paradoxon – несподіваний, дивовижний, той, що суперечить здоровому глуздові) – у логіці – міркування, – яке не належить до ряду істинних чи хибних. Трапляється П. у філософії (пойменований Е. Кантом антиномією), у математиці та в лінгвістиці (семантичний та синтаксичний П.), а також у художній літературі, де вживається як художній засіб, відіграючи відмінну за […]...
17. Літота Літота (грецьк. litotes – простота, помірність) – троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє поменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища. Приклад Л. з вірша М. Вінграновського “Поїхали у Сквиру, на гриби… “, котрий у пуанті розкривається трагічним завбаченням: Ми карасів наловим до обіду І серцем захмелієм як на те, […]...
18. Сублімація Сублімація (лат. sublimo – звеличую, підношу) – перенесення творчої енергії із соціально та культурно осуджуваних теренів (зокрема, сороміцьких) на вищі, піднесені. Одними з перших зауважили цю проблематику німецькі письменники-романтики (Новаліс) та філософи (А. Шопенгауер, Ф. Ніцше). На початку XX ст. поняття “С.” досить широко використовувалось у теорії психоаналізу. За його допомогою З. Фрейд намагався пояснити […]...
19. Бідна рима Бідна рима – рима, в якій (на противагу багатій римі) майже відсутнє суголосся (“Глибоке небо сине-сине. / В тонкім мереживі гілля. / Хмарки неначе ластовиння / Чи перламутрова луска” – С. Бен), що, до речі, відрізняє її від неточної рими чи асонансу. Б. р. дуже часто обмежена лише однією граматичною категорією (зеленіють – даленіють), флексіями […]...
20. Деідеологізація Деідеологізація – процес вивільнення громадського життя, гуманітарних наук, літератури та мистецтва з-під засилля ідеології. Теорія д. має сенс, якщо ідеологію розуміють як сукупність ідей, вигідних певним групам людей, панівним верствам, як засіб маніпуляції масами, або в тому разі, коли насильно нав’язують людям якусь одну систему ідей, переслідуючи ідейних опонентів. Особливої шкоди було завдано українському письменству […]...
21. Антропоніміка Антропоніміка (грецьк. dnthropos – людина та опута – ім’я) – розділ ономастики (галузь мовознавства, покликана вивчати назви родів, племен, націй, географічні назви та ін.), в якому досліджуються власні імена, прізвища, псевдоніми тощо як письменників, так і персонажів у художніх творах, розкривається їхній ідейний зміст (подеколи – символічне значення), як Калитка в драмі І. Карпенка-Карого “Сто […]...
22. Касида Касида (араб. – цілеспрямована) – урочистий жанр арабської, тюркомовної та перської класичної поезії. К. подібна до оди, хоч подеколи траплялися її сатиричні та дидактичні видозміни. Здебільшого то були твори придворних поетів на честь ханів, окремих полководців тощо. Трафаретна форма К., зумовлена таким призначенням, позбавляла їх оригінальності. Це передовсім моноримічний вірш, у якому, як і в […]...
23. Абетковий вірш Абетковий вірш – своєрідна поетична форма, сконструйована за послідовністю літер в абетці. Найпоширеніший у літературі для дітей, виконує пізнавальну та виховну функції, наприклад, “Алфавіт віршами, написаний для сина” Олександра Олеся із щорядковою (парною) вживаністю літер абетки: Айстра квітне у саду, Аєр в лузі я знайду, Бізон у двір забрався, Баран його злякався. Абетковий вірш, до […]...
24. Лексикон Лексикон (грецьк. lexikon – словник) – 1. Лексика; запас слів, який виявляється у варіанті мовлення, пов’язаному з певною сферою людської діяльності, або характерний для якої-небудь особи. Наприклад: “Мому серцю не раз допіка,/ Як почую оте несусвітне/ Покалічене “слово новітнє”/ 3 “лексикону” своїх земляків,/ Коли їду в село до батьків… ” (М. Карпенко). Слова, притаманні різним […]...
25. Поліфонія Поліфонія (грецьк. polyphonia – багатоголосся) – багатозвуччя, засноване на одночасному гармонійному поєднанні та розвитку рівноправних самостійних мелодійних ліній, один із найважливіших виражальних засобів у музиці та поезії. П, Викликала великий інтерес у романтиків, символістів та ін., І V зорієнтованих на потенціювання мелодійних можливостей фоніки “у ліриці. Особливо якості П. виявилися у доробку раннього П. Тичини, […]...
26. Акмеїзм Акмеїзм (грецьк. акті – вищий ступінь чи якість чого-небудь) – стильова течія в російській поезії, що виникла на початку XX ст. як один із шляхів авангардизму. Група митців на чолі з М. Гумільовим (Анна Ахматова, М. Кузмін, О. Мандельштам, М. Зенкевич, В. Нарбут) утворила “Цех поетів”, виступаючи на сторінках часопису “Аполлон”. Естетичними засадами акмеїстів були […]...
27. Мова художньої літератури (Поетична мова) Мова художньої літератури (Поетична мова) – мовна система, яка функціонує в художній літературі як засіб створення естетичної реальності, найповніше виявляє творчі можливості кожної національної мови. М. х. л. співвідноситься з літературною (унормованою і кодифікованою) мовою та художнім мовленням, але зв’язок з літературною мовою трактують по-різному, нерідко розглядають як один із функціональних стилів, літературної мови, а […]...
28. Автор Автор (лат. au(c)tor – засновник) – митець, котрий реалізувався у літературному чи будь-якому іншому художньому творі. Усвідомлення самобутнього авторства як категорії, відповідної творчій, неординарній особистості, виникло у зрілий період еволюції мистецтва, на стадії переходу від фольклорно-колективного чину до індивідуального. Проблема автор набуває особливої наукової гостроти, коли йдеться про необхідність встановлення адекватного імені митця, що при […]...
29. Гуситська література Гуситська література – пам’ятки чеської літератури, пов’язані із гуситським рухом та його натхненником Я. Гусем, представлені піснями, трактатами, проповідями, листами, маніфестами, хроніками. Найпоширенішими були пісні – сатиричні, вояцькі тощо, зібрані у різних збірниках, зокрема у “Їстебницькому канціоналі” (1420). Мелодія гімну таборитів “Хто ж бо ви, божі вої” надихала багатьох чеських митців, зокрема композиторів Б. Сметану […]...
30. Ізборник Ізборник – архаїчна рукописна хрестоматія, що містила різні вислови, уривки із богословських творів тощо, поширювалася на землях Київської Русі. Найдавніша така пам’ятка – “Ізборник 1073”, переписаний для київського князя Святослава з болгарського оригіналу, складеного на початку X ст., має понад 380 статей, що належать 25 авторам (переважно візантійським духовним письменникам), зокрема Георгію Хіровоску, котрий написав […]...
31. Маринізм Маринізм (лат. marinus – морський) – морська тематика в художній літературі, позначена не тільки естетичним переживанням морських краєвидів та життя моряків, а й часто поривом у незвіданий простір, жагою відкриття нового. Представниками поетичної мариністики в українській літературі можна вважати Т. Шевченка (“Гамалія”), Лесю Українку (цикл “Кримські спогади”, “З подорожньої книжки”), П. Карманського (вірші із збірки […]...
32. Турчиновський Ілля – Біографія Ілляя Михайлович Турчиновський (1695, Березань дата смерті невідома), письменник, народився у містечку Березані на Полтавщині в родині сотника. Учився в місцевій школі, потім у Києво-Могилянській Академії, якої так і не закінчив. З 1710 мандрував по Україні й Білорусі, був писарем, учителем, співаком, актором, дяком, регентом, з 1718 – священик у Березані. Історію свого життя письменник […]...
33. Екранізація Екранізація (від. фр. есran, букв.: заслін, ширма) – відтворення засобами кіно і телебачення творів іншого виду мистецтва (літератури, театру, в т. ч. опери, балету). Зводячись довгий час до ілюстрації, “живих картин”, навіяних сюжетом відомих творів, Е. поступово набуває все більшої глибини інтерпретації літератури та художньої самостійності. Витлумачення стає незрідка полемічним (фільм “Євангеліє від Матвія” П. […]...
34. Дарина Брильова – Серця у тебе нема До мене ти більш не приходь. Чекання – невдячна справа.. Священна людськая плоть Для тебе лише забава. А я це й раніше знала : У тебе палали очі Жадаючим хворим жаром Зламати мене цьої ночі. Ніколи не буде цього! Ти зрадив усе, що міг, Ти сам себе видав словом, І бою не переміг. Йди геть, […]...
35. Лірика – визначення Лірика – Один із трьох родів художньої літератури, в якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів, настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора. Певний віршовий твір або сукупність творів. Специфіка ліричної поезії полягає в тому, що людина присутня в ній не лише як автор, тобто об’єкт зображення, але і як її суб’єкт, що включений до […]...
36. Гедонізм Гедонізм (грецьк. hidone – насолода)- філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, сенсом життя. Г. став наслідком довільного тлумачення вчення Епікура, який стверджував, що щастям для людини є її задоволення від відсутності страждань. У Римській імперії ця теза деяки ми послідовниками епікуреїзму тлумачилась як заклик до необмеженої чуттєвої насолоди. Гедоністична функція мистецтва (поряд з […]...
37. Декаданс Декаданс (фр. decadence – занепад) – узагальнена назва кризових явищ у літературі, мистецтві, культурі. д. як конкретно-історичний факт постав у другій половині XIX ст., зокрема у Франції, де вперше було вжито цей термін на позначення нових художніх тенденцій, які заперечували позитивістські доктрини у мистецтві, ілюзорний академізм, жорстокі міметичні нормативи у творчій практиці тощо, трактовані як […]...
38. Літературна дискусія Літературна дискусія (лат. discussio – дослідження, розгляд) – публічні обговорення назрілих, звичайно спірних питань про шляхи розвитку літератури чи історико-теоретичних проблем, зумовлені потребою пошуків істини. Л. д. незрідка виявляла поворотні пункти у складній еволюції естетичної свідомості в досить широких загальноєвропейських та світових масштабах, як, принаймні, бурхлива полеміка між прихильниками романтичної художньої концепції (А. та Ф. […]...
39. Парнас Парнас – гора в Греції, де, за еллінськими міфами, мешкали музи на чолі з богом поезії та сонця Аполлоном. Слово П. вживається як символ мистецтва (поезії зокрема), як найвищий рівень художньої досконалості, хоч подеколи автори вкладали в нього і дещо відмінний зміст, як-от М. Зеров, котрий писав у сонеті “Pro domo”: Класична пластика і контур […]...
40. Обрамлена повість, або Обрамлення Обрамлена повість, або Обрамлення – літературний жанр, якому властиве об’єднання за допомогою зв’язувальної рамки різнорідних сюжетів новелістичного, казкового чи байкового гатунку. Розважальна настанова вставних сюжетів сполучається із дидактичним завданням “рамкової” історії, сприяючи художній та логічній цілісності твору. О. п. зародилася в античну добу та в давніх літературах Сходу, зокрема у санскритській “Великій сповіді” Гунадхьї та […]...