Володимир Самійленко – Над руїнами



НАД РУЇНАМИ
I
О, плачте, ви, хто сльози ма в очах,
О, плачте над руїнами святині!
Нехай побачу я ще в тих сльозах,
Що в вас душа ще досі не в руїні.
Але ні краплі сліз в очах ясних!
І погляд мов чужий усім стражданням…
І чую я один веселий сміх
В краю, де треба б буть самим риданням…
II
Мені снився величний, зруйований храм;
Обгорілії стіни не мали дахів,
Малювання пропало від диму й від плям,
А в побиті шибки буйний вітер шумів.
Мені снилось, що серце боліло моє
І що смутно питав я руїну німу:
“Де

ж поділися ті – чи вони, може, є,-
Що тут богу служили й молились йому?”
Мені снилось, що голос до мене сказав:
“Подивись і вважай!” – І побачив я там,
Що відновлений храм образами сіяв
І що співи побожних наповнили храм.
“Придивись і прислухайсь!” – Я знову почув.
І вже речі новії з’явились мені.
Замість гімну танець недоладний загув,
А по стінах повисли малюнки брудні.
“Придивись іще раз!” – Я почув, і… нема
Вже нічого, й картина змінилася вмить.
То не храм, але попелу купа сама,
То не люд, а гаддя та гробацтво кишить.
1891.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір про маму висновок.
Ви зараз читаєте: Володимир Самійленко – Над руїнами