“З того, як людина ставиться до поезії Тютчева і Фета, можна судити про її художній смак”. Що ви думаєте про це твердження?

У кожного аматора поезії є свої кумири. І зовсім необов’язково, щоб ними були Тютчев і Фет. Кожен шукає у віршах своє: близькі і зрозумілі думки, яскраві образи, несподівані метафори, свої ритми й інтонації. Хтось любить перечитувати Пушкіна і не припиняє дивуватися вічній новизні і свіжості його віршів. Комусь до душі витончений Блок. Іншому ближче гіркі сповіді Цвєтаєвої або задушевна відвертість Єсеніна. Є свої шанувальники в сучасних поетів: Кінчева, Башлачова, Шевчука, Цоя. Але кожна людина, не позбавлена художнього смаку, погодиться

з тим, що вірші Тютчева і Фета – зразок високої, справжньої поезії, з якої виросли різнобічні обдарування поетів XX століття, тому що їм було в кого вчитися поетичному погляду на світ, природу і людину, точному і ємкому слову, тонкому художньому смаку.
У поезії Тютчева і Фета є все, що повинно бути в гарних віршах: глибина і ясність думки, досконалість форми, несподіванка і краса образу. Тютчев і Фет – поети, яким удалося знайти “поєднання прекрасного і вічного”.
Вічні теми любові, природи, життя і смерті в кожного поета одержали свій новий розвиток, неповторне звучання. Хто краще Фета зміг показати
народження і розвиток почуття, від “боязкого подиху” до сплесків пристрасті, що переповнює? І все це без жодного дієслова, без жодного зайвого слова:
Шепот, робкое дыханье,
Трели соловья,
Серебро и колыханье
Сонного ручья,
Сад ночной,
Ночные тени, тени без конца,
Ряд волшебных изменений
Милого лица…
А Тютчев у декількох рядках вивів свою “формулу” любові:
Любовь, любовь – гласит преданье
Союз души с душой родной
Их единенье, сочетанье,
И роковое их слиянье,
И… поединок роковой…
Справжня поезія неможлива без уяви, без польоту фантазії, на які багаті вірші Тютчева і Фета. Візьмемо хоча б усім відоме тютчевське “Люблю грозу в начале мая… ” Звичайне природне явище наприкінці вірша дуже природно переходить у незвичайну, але переконливу картину, в яку важко не повірити: весняна гроза – лише жарт богів, у яких теж свої турботи і свої вдачі:
Ты скажешь: ветреная Геба,
Кормя Зевесова орла,
Громокипящий кубок с неба,
Смеясь, на землю пролила.
І відразу висвітлюються невидимі нитки, що зв’язують у єдине ціле усю світобудову: і небо, і землю, і людей, і богів, і прозаїчний дощ, і високу поезію.
Читаючи Тютчева і Фета, ми заражаємося їхнім життєлюбством і спокійною мудрістю, їхнім настроєм і сприйняттям світу, і починаємо вірити, що
Все пошлое и ложное
Ушло так далеко.
Все мило-невозможное
Так близко и легко
Не так уже мало для поетичного слова. Але, щоб навчитися його чути, треба, справді, мати непоганий художній смак.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars
(1 votes, average: 5,00 out of 5)



Міцна нація починається з міцної родини.
Ви зараз читаєте: “З того, як людина ставиться до поезії Тютчева і Фета, можна судити про її художній смак”. Що ви думаєте про це твердження?
Copyright © Українська література 2024. All Rights Reserved.