Леся Українка – “Люди бояться вночі кладовища… “

Люди бояться вночі кладовища,
Жаских казок і непевних примар,
Страшно і вдень їм сумних катафалків,
Чорної ризи, і ладану, й мар.

Я не боюся того, тільки смутно
Поглядом поїзд сумний проведу;
Любії тіні мене проводжають
В час, коли я з кладовища іду…

Я не боюсь їх, я з тугою руки
Вдень і вночі простягаю до них.
Ох, якби ножна з країни розлуки
Викликать постаті любих, рідних!

Спогади-душі зо мною лишились,
Будуть зо мною, поки я жива,
Погляду, дотику, слова бракує…
Ох, якби мала портрети-слова!

Рухи, і голос, і погляд коханих,
Я б не боялась, любила б я їх…

Спогад живий до живої говорить,
Мертва могила над смертю мовчить,
І про страшну таємницю під нею
Голос похованих в ній не кричить.

Я не боюся – мовчазна могила
Нам не з’ясує, що діється в ній.
Вас я боюся, ви, труни живії
Мрій наших спільних, любові, надій.

Вас я боюся – ви, зрадники-друзі.
Тільки не ваших ворожих речей,
Я не боюся погроз і докорів,
Ні, я боюсь ваших любих очей,

Голосу вашого милого страшно,
Рухів, обличчів, таких чарівних,
Все, що в душі вашій діється скрито,
Вчую я вмить, прочитаю по них.

Раптом побачу спотворені мрії,
Мертві надії, зотлілу любов,
Мертва душа гляне в очі марою,
В жилах мені заморозить всю кров.

Мертва душа буде жаско мовчати,
А заговорить могила жива…
Я не боюся вночі кладовища,
Але страшні мені й вдень ті слова…

15.08.1904

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Леся Українка – “Люди бояться вночі кладовища… “