Моє перше враження від Печоріна й остаточна думка про нього

Моє перше враження від Печоріна й остаточна думка про нього
Уперше я прочитала роман “Герой нашого часу” давно, коли ще майже нічого не знала про Лермонтова і не читала його віршів. Тому знайомство з Печоріним стало для мене поштовхом до вивчення творчості поета.
Стан, у якому я перебувала після першого прочитання “Героя нашого часу”, важко передати. Я погано розуміла думки і вчинки героїв, майже не запам’ятала сюжет роману. Я просто відкрила для себе дивний світ – поки не дуже мені зрозумілий. І він захопив мене цілком. Світ Лермонтова здавався нескінченним: йдеш усе далі, і відкриваються нові, небачені обрії.
Цей світ я бачила очима Печоріна, відчувала його душею. Ніхто з героїв раніше прочитаних книг не був мені такий близький, не захоплював мене так. Полюбила я Печоріна, як живу людину. Я любила Віру, Мері, Вернера так, як любив їх Печорін. Нехтувала світом Печоріна через його презирство. Я ні в чому його не звинувачувала, тому що розуміла і тому що любила його таким, яким він був: із усіма помилками, вадами і недоліками. Моя любов всотала в себе всю гіркоту, досаду, муку Печоріна, і вони стали моїми. Я страждала, тому що страждав він. Але епоху Печоріна я відчувала по-своєму, з висоти своєї епохи: те, що викликало в Печоріна лише нудьгу і холодне презирство, пробуджувало в мені гнів і обурення. Тому що я нічим не могла допомогти Печоріну,

цей гнів часом переходив у розпач.
Це моє перше враження від Печоріна не тьмяніє з роками. Моє ставлення до нього збереглося. Воно тільки поглиблювалося, з кожним прочитанням з’являлися нові відтінки в сприйнятті образу. Поступово мені стали зрозумілішими думки Печоріна, яснішими його вчинки і відносини з іншими героями роману. Якщо раніше роман справляв враження в основному на почуття, то зараз він дав багату поживу для розуму.
Я боялася часу, коли роман доведеться вивчати в школі. Вважаю, що про Печоріна не можна говорити вголос, обговорювати його вчинки, обвинувачувати або виправдовувати. Боялася, що поезія загине від брутального вторгнення прозаїчних нудних розборів.
“Герой нашого часу” – щоденник, відверта сповідь людини перед самою собою. Тому, вважала я, роман, як будь-який щоденник, не можна читати вголос.
Але виявилося, що “Герой нашого часу” не тільки не збляк, але і заблищав новими фарбами, у ньому з’явилося те, чого не помічалося раніше. Він – як людина: що більше довідуєшся про нього, то сильніше любиш і тим краще розумієш. Я всерйоз задумалася над філософськими роздумами Печоріна, у яких відбився його внутрішній світ, над його тонким сприйняттям природи, людей.
Зараз я, як і раніше, люблю Печоріна, але тепер це більш глибоке почуття. Тому що тепер я бачу в образі Печоріна риси самого Лермонтова. Читаючи роман, чую музику його віршів. Я зрозуміла, що поезія Лермонтова, він сам і його герой зв’язані невидимими нитками.
Моя думка про Печоріна не остаточна. Він залишився для мене загадкою, яку можна розгадувати вічно. Усьому є межа, безмежна лише людська жага пізнання, і я упевнена, що моє пізнавання Печоріна ніколи не закінчиться.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Футбол на монастирському подвір'ї.
Ви зараз читаєте: Моє перше враження від Печоріна й остаточна думка про нього