Юрій Андрухович – Футбол на монастирському подвір’ї



… такої зелені не бачено сто років,
А може, й більше! Все вповите нею.
Ліси кущів безмовні та глибокі:
Вигадуй річку, просіку, алею,
Закриті, ще не впізнані.

Можливі

Колона, арка й біла, мов папір,
Сумирна вежа, рівня дикій сливі
(ростуть обидві з незбагненних пір).

Так зелено, що смійся або плач
Між двох лісів, і невблаганний м’яч
Між двох воріт, і піт, і сухо в роті,
І спів бджоли на нерухомій ноті.
А втім, воріт нема. Є дві цеглини,
Затоплені в траві. І янголине
Та голубине пір’я у траві.
І дві

легкі кульбаби, тільки дві.

Літає м’яч! Проте його немає,
Мов не було. Лише гарячий згусток
Живих секунд, і він повз нас минає,
І трохи – в нас, і мчить у межі пусток.
Така вже гра: на тлі рослин і стін,
Де вгадуються фрески, наче смерті,
Догнати плач!.. Він котиться. І він,
Мов літери, пощерблені й затерті,

Незримий слід і видих. Або дух.
Або хоч м’яч, повернутий минулим
У цю траву, між двох ожинних смуг,
Де під ногами схимники поснули,
Де крізь гілок цупке густе письмо
Побачиш річку (просіку? алею?).

І ти, і я. Так близько стоїмо
Над глибиною, пусткою, землею…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Україна в огні аналіз твору.
Ви зараз читаєте: Юрій Андрухович – Футбол на монастирському подвір’ї