“Народе мій! До тебе я ще верну” (за творами В. Стуса)

Є люди, що не вміють жити легко, безтурботно, тому що мають чутливу натуру та совість. Будь-яке зло, будь-яка несправедливість руйнують їх спокій, заперечують благополучне існування. Усе це перетворюється у справжню життєву драму, якщо така людина – митець, а обставини її життя зовсім несприятливі для творчості.

Життєве кредо Василя Стуса виключало компроміси з усім, що вважав для себе неприйнятним. Він писав: “… поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет – це людина. Насамперед. А людина – це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а – робив би біля землі… “

Творчість була часткою його натури, хоча митець назвав її справою, якою він у своєму житті міг би не займатися. Вона була його спробою зробити життя кращим, розбити застиглість тоталітарної держави. Іншого шляху, іншої долі для Стуса не було. Його поетична муза, чесна і безкомпромісна, мужніла у безперервному двобої з ідеологічним тиском на особистість.

Відірваний від Батьківщини, поет ніколи не забуває про її славне минуле, хоча жорстоке сьогодення змушує весь час порівнювати нинішній стан з минулим. Прагнення до волі не має виходу у тоталітарній державі. Можна опуститися, а можна надіятися і боротися удвох зі своєю музою за краще майбутнє. Але в той час, навіть при творчій зухвалості Стуса, не можна було сподіватися на її вільний політ:

Звіром вити, горілку пити –

І не чаркою, поставцем,

І добі підставляти спите

Вірнопідданого лице,

І не рюмсати на поріддя,

Коли твій гайдамацький рід

Ріжуть линвами на обіддя

Кілька сот божевільних літ…

Він саркастично зауважує: “Отак живу, як мавпа серед мавп… ” У “винагороду” за поетичний бунт його перша збірка “Зимові дерева” так і не була надрукована.

Життєві труднощі не ламають, а гартують цю цільну натуру, цей незалежний дух. У 1972 його арештовують і засуджують на 5 років таборів. Незабаром після повернення з колимського заслання – новий арешт і засудження на 15 років. Але жоден з віршованих рядків, написаних у цей час, не містить каяття чи нарікання. Більше того, з неволі у листі до матері поет пише: “Не оплакуй моїх фотокарток, мамо… це щастя: мати таку долю, як у мене… Чуюся добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі”.

Людина чистої та чутливої натури, Василь Стус виявляє себе у поезії як справжній стоїк, готовий мужньо нести хрест свого гіркого талану. Де б він не був, усюди відчував живий зв’язок зі своїм краєм. “Сто років, як сконала Січ”, “Ярій, душе. Ярій, а не ридай” – у цих та інших емоційних звертаннях до України звучить справжній біль за уярмлену землю і понівечену народну душу:

Народе мій, коли тобі проститься

Крик передсмертний і тяжка сльоза

Розстріляних, замучених, забитих

По соловках, сибірах, магаданах…

У поезії Василя Стуса звучить ще шевченківський мотив, який часто зустрічається в українській літературі. Він влучно поданий пристрасним вигуком про Україну: “Я не люблю її з великої любові!” Для Стуса прояв найвищої любові до українця – ненавидіти в ньому раба. Поет не допускає існування раба в собі: “Довіку не буде із мене раба, душа поневажить полони”.

Поетовій Музі судилося довго дивитися на світ через тюремні грати. Образ світу, поділеного на квадрати, частий і багатогранний у віршах Стуса. Все, що поділено, приписано, обезживлено, незмінно викликає в нього протест. Поезія спротиву і болю – так можна охарактеризувати творчість Василя Стуса. Величезна брила страждання виростає з його рядків: “Біда так тяжко пише мною. Так тяжко мною пише біль”.

Розлука з рідним краєм, туга за матір’ю, дружиною, сином, підірване здоров’я, тяжкі роздуми над добром і злом світу – цього забагато для однієї людини. Недаремно поет вигукує з болем у вірші: “Я не крицевий!” (“Скучив за степом… “). І водночас перо його вперто виводить:

Терпи, терпи – терпець тебе шліфує,

Сталить твій дух – отож терпи, терпи.

Ніхто тебе в недолі не врятує,

Ніхто й не зіб’є з власної тропи.

Він вірив, що буде потрібним рідному народу, не дивлячись на відлученість від читача й України. Навіть на межі життя і смерті обличчя його поетичної Музи не спотворене страхом чи розпачем, а відкрите назустріч обраній долі. Бо він із тих, хто навіть смертю продовжує справу свого життя.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: “Народе мій! До тебе я ще верну” (за творами В. Стуса)