Семенко Михайль – Атавіза

Морок. Ніч. І блисне сонце,
Зникне сну кошмар.
Почуваю, що не сон це,
Що в мені – пожар.

Викличу я співи серця,
Оживуть кущі.
Ранок. Вранці сміле скерцо
Скине обручі.
Сиві прадіди забуті
В грудях встануть враз.
Встануть безвістю закуті,
Вже в останній раз.
Співи матері, почуті
В колисковім сні –
Всі слова перезабуті
Забринять в мені.
Вітряки, хатки, долини,
Січ, зелений гай –
Всі ці образи прилинуть,
Скажуть: “Не займай”.
Закуюсь я потім в броню,
Щоб не рушить ран.
Не прокулить мою скроню
Мерзенний кайдан.

Сам я блисну вранці з сонцем,
Як струшу кошмар.
Чую, чую, що не сон це,
Що в мені – пожар.

Морок. Ніч. для себе ранок
Сам собі знайду.
Ти! Ніщо! Забув я рани!
Я іду!

28. II. 1917. Владивосток


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Короткий зміст фарбований лис.
Ви зараз читаєте: Семенко Михайль – Атавіза