Семенко Михайль – Терен
С. Гуляєву
На скелі безмовній я
Внизу маневрує потяг.
Між гір зміїться колія.
Нагнулась з неба високостість.
Затока спить, зморщивши брови.
Край молу смикає шаланди.
Сонце заходить без умови –
В червонім краваті, галантне.
Блиснуло світло. Згасло враз.
Шоколадиться дим з майстерень.
В мені – безмежність синіх фраз
Про ту, в якої очі – терен.
2-15. VIII. 1917. Владивосток
__________________________________
С. Гуляєв – солдат телеграфної роти, приятель автора.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)
Related posts:
- Семенко Михайль – Міський сад Буду ходити у міський сад. Там кабаре і фарс. Люблю, коли в душу просковзує гад – Тоді так багато фраз. Ха. Збоку червона карусель Серед общипаних запльованих кущиків. Хрипить катеринка, скільки п’яних трелів Ніби зграя веселих маленьких цуциків. На веранді струнних квартет. Я – поет. 23. IV. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Атавіза Морок. Ніч. І блисне сонце, Зникне сну кошмар. Почуваю, що не сон це, Що в мені – пожар. Викличу я співи серця, Оживуть кущі. Ранок. Вранці сміле скерцо Скине обручі. Сиві прадіди забуті В грудях встануть враз. Встануть безвістю закуті, Вже в останній раз. Співи матері, почуті В колисковім сні – Всі слова перезабуті Забринять […]...
- Семенко Михайль – Ніч Ніч. Ніч. Ніч. Стукотить у скронях. Порожньо в долонях. В серці – ще сумніш. В очах Жах. Ніч. Ніч. Ніч. 27. VI. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Рух благальний Украдь Мої думи Розріж Міць ниток Щоб зшиток Не брать. 13. V. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Вогники по бухті скрізь Катер дає третій гудок – Блискучий, витворний катер. Місячної ночі ми кидаємо Владивосток І рушаєм в бік, де темніє кратер. Вогники, вогники по бухті скрізь, Вода шумує, і колише хвиля. В нашім серці правда немає сліз, Мила? Місто, місто в огнях зостається ззаду. Море виблискує, тіні погляд лоскочуть. Кохана – чому ми раді, Чого серце […]...
- Семенко Михайль – Четвер Мені сьогодні тоскно – може тому Що дощ іде. Ах невже тільки тому тільки тому? Місця нема ніде. Сьогодні середа – лише завтра побачусь Завтра четвер. Я з нудьгою своєю ношусь не розстанусь Нудьга нудьга відтепер. 17. VIII. 1916. Владивосток...
- Семенко Михайль – Парикмахер Сьогодні вдень мені було так нудно, Ніби докупи зійшлись Олесь, Вороний і Чупринка. Почувалося дощово і по-осінньому облудно – В душі цілий день Парикмахер на гітарі бринькав. Іноді думав про неї й робив ескізи листа – Що не гадався їй надісланим бути. Згадав кілька французьких фраз забутих, Разів зо два поглянув на образ Христа. Наспівував […]...
- Семенко Михайль – дві піраміди Біля моря дві піраміди Ми в долину їдемо Де прозорий Сучан. – Глянь! Ніч. Плями чужі. Живої душі Не знайдеш, скільки серце не жде… Де ж Бліді верби й крейдяність хат? Морок зітхає. 30. IX. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Заснулість Я дивлюся на зелені спини На півтіні півсвітла міжгір На похмурість і димність далекого міста Над бухтою Застиглі військові пароплави Міноноски в тонучих лініях Іноді ховаються в пасмах Заснулість бухти в туманах З-за гір З-за спин широких Могутньою силою повзуть З прекрасного моря дикими берегами. 11. VIII. 1915. Владивосток...
- Семенко Михайль – Над рейдом Бухта зачовнена й жвава. Катери воду січуть. Чуть Як стогнуть сирени і давлять. Шумують гвинти у вирах. Бухта ворушиться прудко. Хутко Підіймуть над рейдом сокири. 10. V. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Заплети косу міцніш Я на страждання тебе веду – На повільне згорання. Вибухнемо на прощання – Так написано на роду. І, може, в світі не бачив ніхто Боліда, за наш бучніш. Заплети косу міцніш, Застебни пальто… 7. V. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Розстання Люблю, коли ми ображені І розходимось, як чужі, – Розходимось недоказані, З тривогою в душі. Розходимось і знову стрінемось – Це ж міф, що ми чужі! Ми обоє – подумай – де ми дінемось, Скажи! 3. IV. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Кохання Як мрію світлу і прекрасну Я образ твій ловлю Як море любить сонце ясне Так я тебе люблю Всю ясність серця що плекаю Віддам тобі тобі Відтак я тьми в душі не маю І не піддамсь злобі. 20. III. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Газетяр День ідейного краму Новин, крові і хмар Дай телеграму, Газетяре! Захвати, пориви й вигуки. Декларації, наради. Смішні комічні крики І настрій радий. Преклоніть, схиліть хоругви У час найтихших свят, Ах, не підводьте голови – Ще гармати не сплять! 6-19. VII. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Бажання (“Мені багнесь заплющити очі… “) Мені багнесь заплющити очі Щоб тихо і мовчки страждати Не мислить не бачить не чути Тільки страждати страждати Тільки страждати і думать про неї І думать про неї Про вії про тіні Про яснь її очей прищурених в пестощах очей У вечір пестливий і темний Коли завмирає природа У ночі безмісячні темні самотні осінні Замислені […]...
- Семенко Михайль – Відблиски З самого ранку з дня капали сльози Переплакав день лише надвечір Заспокоївся кинув хникати і хлюпати погрози Хусткою втирає очі й походжає по скверу Трамвай веселий блискає в темних калюжах. Привітно дивляться на вулицю ілюзіонні фойе. Чому ж ти тужиш, Серце моє? 23. IV. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Репліка Хочеться казки. Хочеться тиші. Галаси, сурми виснажили мозок. Серце – серце моє ледве дише, Ніби йому дали 100 різок. Хочеться далі. Ну хоч в Австралію. Виберу на мапі найсамотніший острів. Перекину з собою віків вакханалію І мої поезії гострі. Червоні плями на зеленому фоні. Чую, бути мені цікавим епіком! … Нащо, нащо схопили ви на […]...
- Семенко Михайль – два ножі Схрестилися над нами два ножі Спустилася імла повільна Владає сила невідома і свавільна І місяць вже тому як ми чужі. Самотний знову я. Сумний навіки. Без шляху. Без мети. Розавить десь авто. Я ніби гімназист благаю серцю ліки І плачу, як раніш, що не зустрівсь ніхто. 5. II. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Обожеволені коси Вона зворушена, осинєплямлена – Зі схвильованим носом. Скільки тонів і рисок, як душа обламлена І обожеволені коси. Скільки блисків у погляді мій зір подибле, Коли ніж до пульсу діткнеться. Час рану загоїть, час з очей блиски зсипле – Звичайний профіль зостанеться. 27. VI. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Осіннє Хутко осінь хутко лист Мов сумно-жовтий серпантин Обсипле темну цю алею Де вперш бажанням зайнялись Як вперше він Прийшов за нею. Чому так пізно ти сама Може запитуєш у сонця Але тепла уже нема І слабне промінь сонця Я не забуду перший день Що душі наші непомітно Незримим ланцюгом з’єднав Тепер я владар всіх пісень […]...
- Семенко Михайль – Було біля моря весело Було біля моря весело, Цокотіли камінці. Так легко гнулись весла У міцній руці. Дратись на скелю струмлену У вогкий чагарн’ик. Вдивлятись у даль отруєну, Де острів зник. Почуватись маленьким хлопчиком, Бігать, радість, мов у сні. Жити б так і ночі і Дні! 6. VII. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Інтерференція Кохання, кохання – Що за штукенція? Молекул, атомів прочування, Одухотворена інтерференція. Заздрість, заздрість – Що за оказія? Ніч, убивча безпорадність, Глуха, жорстока Азія. Обоє – вмісці. Щасливі – вмісці! Цілують ноги! Що за вакханалія при розкладаючім місяці? Психопатологія! 16. IV. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Осінь між гір Пустіє між гір І щовечірньо осінь ходить над бухтою Зорі холонуть. Звідки звідки ти вітре холодний? Звідки твій шепіт шепіт і свист? Я чую твої ручаї Я бачу твої барви В душі моїй невідомості пісня Пісня суму вітра між гір Над бухтою синьою з хвилею Ночами холодіють зорі Пустіє між гір. 11. VIII. 1915. Владивосток...
- Семенко Михайль – По шляху суперечок Учора побачення ми розірвали На високій горі біля “старого місця”. Я відібрав листи і книги, На прощання ми нічого не сказали – І розстались в перші дні квітневого місяця. Повертався сам по шляху суперечок. Над струмком хвилину постояв, Де розірвані листки тріпотіли. Все склалось так, що я почув себе глечиком, І по моєму тілу пробігали […]...
- Семенко Михайль – Туман випливав Містерія Обізвалися струни легеньким гомоном Осміхнулися струни потухлими болями. Ще тріпався звук, але був уже хорий і стомлений Нерви тремтіли нитками голими. Туман випривав з-за гір моторошних Багровість заходу офонив в пекельну містерію Никли дерева, мізерно позгиналися постаті – Бурі, Великій, Таємній Бурі відчиняйте двері. 21. VI. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Гора Жовтих Лілій Скажи – ти не забула гору Жовтих Лілій І до болю зелену полонину? Коли перебули найпоетичнішу з ідилій І клялись кохати до загину? Сонце, сонце, небо, бухти, бухточки, далі – Ми ж цілий світ у той мент осягнули! І квіти – великі, жовті, безумні – збирали, І все минуле, і все майбутнє – забули, забули. […]...
- Семенко Михайль – Вигнанець В свято – день, розірваний надвоє. День з маленькою павзкою. Ранок, що молодість нашу нагадує, Вечір, що видається казкою. Це наш щосвятковий пр’ограм. А як дощ – зіходимось в бібліотеці. Які жваві наші речі, І в легенях пахне громом. Двічі перевозив через бухту хінець. Цілував перса, сонце зливалось з віддихом. Збирали, пестили квіти зблідлі. А […]...
- Семенко Михайль – Сон Вона живе і досі невже і я живу Я бачив її коси фіалки рву. Десь у рові зеленім і її рука Лежить у мене на плечі легка легка Сонний туман випростувавсь навколо А в далині десь місто спить З відкритими очима Навколо все поснуло застигло захололо І ми самі без човна і не з ними […]...
- Семенко Михайль – Осіння симфонія Осінні скрипки в саду оркестру симфонії То кохання моє, моє кохання – захопленість Люди озброєні мрії озброєні мови озброєні А у мене тільки затопленість Тільки затопленість І знову безмовність І знов безумовність умовність Мої почування одламки Ескізні одламки зліпки Душорозірваний стерлась Розтанула сольність Кохання моє – в осіннім саду Осінні скрипки. 27. VIII. 1916. Владивосток...
- Семенко Михайль – Витиск Ах, розумієте – нудьга наринула – Що я не такий, як всі. Ночі опошлені доля кинула У парку з серцем наодинці. Я почував, як мати плакала У ночі блакитних зим. Тоді душа моя самотньо капала – Колу про смуток я розповім? Ах, розумієте – доля закинула Мене не в красний Рим. Нудьга, нудьга на серце […]...
- Семенко Михайль – Я умру Я умру. Але вмерти не можуть Мої мрії-думки. В них минуле сторожить Білосніжні замки. Не жалій. Не сумуй… Літнім ранком Сонце душу пригорне мою. Обернуся я в краплю прозорим світанком І забудеш про мрію свою. Щастя – казка, щастя – кохання… Не жалій. Не сумуй… Моє тіло зникне, – Але праною влину я в тебе […]...
- Семенко Михайль – Трамп В моїй душі стільки болів і ран роз’ятрених, Як на Хрещатику електричних ламп. І навіщо для мене стільки вигуків отеатрених, Коли для вас до кінця і завжди я – трамп! І навіщо ваші погляди, і презирство, і рецензії, Коли я очікую на барабан з ваших шкір! Ах, ви ж спостерегли вже, Що я не потребую […]...
- Семенко Михайль – Улиця Сьогодні знов піду на її вулицю Буду чекать і мріять колисанок Сьогодні ніч безкрила зорі туляться І такий бездумно-ласкавий світанок Сьогодні знов піду на її вулицю Зараз я вже стриманий і не такий безладний Багато думав я і зважував дрібниць Губозміцнивсь рішучий став і владний Лиш був би я поменше згадний І мав би серце […]...
- Семенко Михайль – Наша пляма Щорана я роблю моціон І зустрічаю неодмінно. А надвечір – ми біля бухти незмінно І на нас дивиться Оріон. Тоді стає вогко і якось незатишно. Щока до щоки за теплом нагинається. Наша пляма з фоном зростається І не камінь тільки тому, що дише. Мови тихість і доторку м’якість. Далі надходе час розстання. Бухта спить. далеко […]...
- Семенко Михайль – Фантазоцирк Я околений жмутом моїх відчувань. Але я їй скажу, що вони всі – довкола неї. Захід над бухтою. Які засліплюючі киреї – Глянь! Електрика довкола сопки – вдалині, В тумані – фантазоцирк. Ще торік ця аналогія нас смішила. На стіл забравсь прекомічний – Моя панна впустила – Цуцик. Хутко Велике свято. Що тепер робиться дома? […]...
- Семенко Михайль – Смерть Мамо. Страждає твій син Мамо. Погибає він Мамо. Так хутко загин Мамо. Жалібний дзвін. Од жінки маю життя. Загину од жінки теж. Мамо. Спалило чуття. Я коло смерті меж Жінко. Хрест з рамена скинь Жінко. Вирви зі стін Мамо. Конає твій син Мамо. Жалібний дзвін. 17. I. 1917. Владивосток...
- Семенко Михайль – Вагоновод Я з Вами розстанусь і буду десь в Чікаго Чи Мельбурні І там капризна доля може зв’ести нас. Я буду вагоноводом на трамваї, Улиці будуть димні і хмурні – І раптом я зобачу між пасажирів Вас. Ви скинете очима, і я спостережу, як Здригнуться кутики Ваших губ. Ви пригадаєте Владивосток і зробите рух щось Вимовить, […]...
- Семенко Михайль – Шукачам щастя Ви, що шукаєте щастя І ви, що вбачаєте у ньому привид. Справа в тому, що вам важко розібраться І тому так багато кривд. Люди, ви страждаєте, А який близький і істотний вихід. То ви мучитесь, що нічого не маєте, То вам досить крихіт. Ах, я знаю слово, магічне слово… Воно ясніше сонця і чорніше тьми. […]...
- Семенко Михайль – Поезійка про себе Чому я веселий коли знаходжу слово Закоханий в павзи я люблю павз дивну мову Я захвату лірик поет буйних павз Між віршем і віршем Я мрійник фантаст ще більше ще більше Я страждання поет і радості після страджання Я муки поет і захвату після смертельної муки Я ніжний мов очі м’який як коханки Шовкові війниці […]...
- Цвіте терен, цвіте терен скорочено – Родинно-побутові пісні Цвіте терен, цвіте терен, А цвіт опадає, Хто в любові не знається, }2 Той горя не знає. А я, молоденька, Вже горя зазнала, }2 Вечероньки не доїла. Нічки не доспала. Візьму я крісельце, Сяду край віконця, Іще очі не дрімали, А вже сходить сонце. Хоч дрімайте, не дрімайте Не будете спати, Десь поїхав мій миленький […]...
Україно ти для мене диво аналіз.