Василь Семенович Стефаник

Реферат
Василь Семенович Стефаник (1871 – 1936)
Народився Василь Семенович Стефаник 14 травня 1871р. в с. Русові (тепер
Снятинського району Івано-Франківської області) в сім’ї заможного селянина.
1883р. Стефаник вступає до польської гімназії в Коломиї, де з четвертого класу
Бере участь у роботі гуртка гімназичної молоді. Учасники гуртка вели
Громадсько-культурну роботу серед селян (зокрема, організовували читальні).
Стефаник-гімназист починає пробувати сили в літературі. Зі своїх перших творів
Стефаник опублікував без підпису лише один вірш. У співавторстві з Мартовичем
Написав два оповідання: “Нечитальник” (1888) та “Лумера” (1889).
У 1890р. Стефаник у зв’язку із звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній
Роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій
Гімназії. Там він брав участь у громадському житті, став членом таємного гуртка
Молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні
Зв’язки.
Після закінчення гімназії (1892) Стефаник вступає на медичний факультет
Краківського університету. Однак, за визнанням письменника, з тією медициною
“вийшло діло без пуття”. Замість студіювання медицини він поринає у літературне
І громадське життя Кракова. Тут існувало товариство студентів-українців
“Академічна

громада”. Більшість студентів, які належали до нього, тягнулися до
Радикальної партії. До них приєднався і Стефаник. У студентські роки він
Особливо багато читає, пильно стежить за сучасною літературою, зближується з
Польськими письменниками.
Стефаник-студент бере активну участь у громадському житті рідного Покуття,
Розширює творчі контакти з українськими періодичними виданнями, активізує свою
Діяльність як публіцист. Після опублікування в 1890р. першої статті – “Жолудки
Наших робітних людей і читальні” – він у 1893 – 1899 рр. пише і друкує в органах
Радикальної партії “Народ”, “Хлібороб”, “Громадський голос” та
“Літературно-науковому віснику” ряд статей: “Віче хлопів мазурських у Кракові”,
“Мазурське віче у Ржешові”, “Мужики і вистава”, “Польські соціалісти як
Реставратори Польщі od morza do morza”, “Книжка за мужицький харч”, “Молоді
Попи”, “Для дітей”, “Поети і інтелігенція”.
1896 – 1897 рр. – час особливо напружених шукань Стефаника. Намагання його
Відійти від застарілої, як йому здавалося, описово-оповідної манери своїх
Попередників на перших порах пов’язувалося з модерністичною
Абстрактно-символічною поетикою. У 1896 – 1897 рр. він пише ряд поезій у прозі і
Пробує видати їх окремою книжкою під заголовком “З осені”. Та підготовлена
Книжка не зацікавила видавців, і письменник знищив рукопис. Кілька поезій у
Прозі, що лишилися в архівах друзів Стефаника, були опубліковані вже після його
Смерті (“Амбіції”, “Чарівник”, “Ользі присвячую”, “У воздухах плавають ліси”,
“Городчик до бога ридав”, “Вночі” та ін.).
1897р. у чернівецькій газеті “Праця” побачили світ перші реалістичні новели
Стефаника – “Виводили з села”, “Лист”, “Побожна”, “В корчмі”, “Стратився”, “Синя
Книжечка”, “Сама-саміська”, які привернули увагу літературної громадськості
Художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем з життя села.
Проте не всі відразу зрозуміли і сприйняли нову оригінальну манеру Стефаника.
Коли невдовзі письменник надіслав нові новели – “Вечірня година”, “З міста
Йдучи”, “Засідання” – в “Літературно-науковий вісник”, то у відповідь дістав
Лист-пораду, зміст якого зводився по суті до невизнання манери Стефаника. Це й
Викликало появу листа Стефаника від 11 березня 1898р. до “Літературно-наукового
Вісника”, адресованого фактично О. Маковею. Він являє собою своєрідне
Літературне кредо Стефаника, його справді новаторську ідейно-естетичну програму.
Перша збірка новел – “Синя книжечка”, яка вийшла у світ 1899р. у Чернівцях,
Принесла Стефаникові загальне визнання, була зустрінута захопленими відгуками
Найбільших літературних авторитетів, серед яких, крім І. Франка, були Леся
Українка, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, стала помітною віхою в розвитку
Української прози. Автор “Синьої книжечки” звернув на себе увагу насамперед
Показом трагедії селянства.
Новели “Катруся” і “Новина” належать до найбільш вражаючих силою художньої
Правди творів Стефаника. Вони стоять поряд з такими пізнішими його шедеврами, як
“Кленові листки”, “Діточа пригода”, “Мати” та ін. Майстерно змальовано в цих
Творах трагічні людські долі. Героїчний склад художнього мислення Бетховена,
Невід’ємною ознакою якого є вражаюча масштабність почуттів, думок, картин, можна
Впізнати в окремих новелах Стефаника (“Сини”, “Марія”). У листі до редакції
“Плужанина” від 1 серпня 1927р. Стефаник, заперечуючи трактування його як “поета
Загибаючого села”, зазначав: “Я писав тому, щоби струни душі нашого селянина так
Кріпко настроїти і натягнути, щоби з того вийшла велика музика Бетховена. Це
Мені вдалося, а решта – це література”.
У 1900р. вийшла друга збірка Стефаника – “Камінний хрест”, яку також було
Сприйнято як визначну літературну подію. Для другої збірки Стефаника характерне
Посилення громадянського пафосу (завдяки таким творам, як “Камінний хрест”,
“Засідання”, “Лист”, “Підпис”). У другій збірці головне місце займає тема, що
Хвилювала письменника протягом усього творчого життя, – одинока старість,
Трагедія зайвих ротів у бідних селянських родинах. Цій темі цілком присвячені
Твори із “Синьої книжечки” (“Сама-саміська”, “Ангел”, “Осінь”, “Школа”), новели
Зі збірок “Камінний хрест” (“Святий вечір”, “Діти”), “Дорога” (“Сніп”,
“Вістуни”, “Озимина”). Цікавить Стефаника вона й у другий період творчості, хоч
Уже в іншому плані (“Сини”, “Дід Гриць”, “Роса”, “Межа”).
1901р. вийшла в світ третя збірка новел Стефаника – “Дорога”, яка становила
Новий крок у розвитку його провідних ідейно-художніх принципів. Це наявне у
Своєрідній поетичній біографії Стефаника “Дорога” та роком раніше написаній
Ліричній сповіді “Confiteor”, що в переробленому вигляді була надрукована під
Назвою “Моє слово”. У збірці переважають новели безсюжетні, лірично-емоційного
Плану (“Давнина”, “Вістуни”, “Май”, “Сон”, “Озимина”, “Злодій”, “Палій”,
“Кленові листки”, “Похорон”).
Тема матері і дитини, жертовності материнської, батьківської любові з’являється
В Стефаника у життєвому переплетінні з іншими темами ще в збірці “Синя книжечка”
(“Мамин синок”, “Катруся”, “Новина”). Наявна вона й у збірці “Камінний хрест”. У
“Літературно-науковому віснику” за 1900р. український читач відкрив для себе
Стефаникову новелу “Кленові листки”, яка стала окрасою збірки “Дорога”.
1905р. вийшла в світ четверта збірка письменника – “Моє слово”. В ній уперше
Була надрукована новела “Суд”, яка завершує перший період творчості Стефаника.
У пору імперіалістичної війни і великих соціальних потрясінь, розпаду
Австро-Угорської імперії і народження Радянської країни Стефаник знову береться
За перо новеліста. Почався другий період його творчості, не такий інтенсивний,
Як перший, але з чималими здобутками. Хронологічним початком цього періоду можна
Вважати новелу “Діточа пригода” (написана восени 1916р., а опублікована на
Початку 1917р.).
1916р. Стефаник пише новелу “Марія”, яку присвячує пам’яті Франка. За “Марією”
Письменник публікує шість новел, які разом із двома названими творами другого
Періоду (“Діточа пригода” і “Марія”) склали п’яту збірку – “Вона – земля”,
Видану 1926р.
У 1927 – 1933 рр. Стефаник опублікував ще більше десяти новел.
В останні роки життя Стефаник пише також автобіографічні новели, белетризовані
Спогади. До них належать такі твори, як “Нитка”, “Браття”, “Серце”, “Вовчиця”,
“Слава йсу”, “Людмила”, “Каменярі”.
У роки перебування Західної України під владою Польщі Стефаник жив майже
Безвиїзне в с. Русів, де й писав останні твори у вільну від хліборобської праці
Хвилину.
До самої смерті не полишало Стефаника бажання “сказати людям щось таке сильне і
Гарне, що такого їм ніхто не сказав ще”. І на його долю випало найбільше для
Художника щастя – він сказав те, що хотів, і сказав так, як хотів.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Ви зараз читаєте: Василь Семенович Стефаник